«І-ка-те», сім’я і учні

Надія Вишневська ,"Старий Замок"   13 березня 2012 17:05  3027341 07623
«І-ка-те», сім’я і учні

Прямувати «апендиксом» (саме так називають дорогу до свого села мешканці Пістрялова на Мукачівщині) до тутешньої школи – кілометрів з чотири. Сільський храм науки – не міський. І не тому, що під вікнами не рясніють іномарки, а хлопчаки й дівчатка не носяться з найновішою моделлю смартфона чи планшета.

Діти чемно стукають у двері вчительської і не заходять, допоки не з’явиться наставник. Радо вітаються й бажають гарного дня, грають на подвір’ї у квача й не імітують комп’ютерних «вой­­нушок». А все – через любов, запевняє їхня вчителька і заступник з навчально-виховної роботи Пістрялівської ЗОШ Надія Нагорнюк.

Сценарист, поетеса, педагог

Любов до навчання сіє в ди­тя­чих серцях Надія Василівна вже понад двадцять років. І щоразу пожинає плоди своєї роботи – учнівську вдячність. Каже, без школи свого життя не уявляє. Хоч колись і могла звернути зі своєї стежини – спершу хотіла стати... прокурором. «То, певно, все ідеологія тих часів, – розповідає. – Тоді в голови втовкмачували: ти борець за справедливість, ти потрібен людям... Але Бог знає, що робить. Пробувала вступати на юридичний до Львівського університету – не вдалося. Тож 1996-го закінчила заочно в УжНУ українську філологію. Мама якраз теж здобувала другу освіту на філфаку. Оскільки взяла відпустку й поїхала складати сесію, у школі на заміну взяли мене. Спочатку була педагогом-організатором, потім вихователем групи продовженого дня, далі – вчителем образотворчого мистецтва... Нині вчу діток української мови і літератури».

Надія Василівна не лише вчить дітей грамоти й читанню, а ще й вірші та сценарії пише. Поезій за десять років вже набралося на цілу збірку. Поетичний «первісток» народився після трагедії – померла мама... «То була хвилина відчаю. Перший вірш присвятила пам’яті неньки. Нині ж більшість поезій адресую дітям. З кожної строфи зрозуміло, що їх пише вчитель для своїх вихованців».

За сценаріями Надії Василівни ставлять вистави. Одна з них, «Материнська школа», принесла перемогу – цьогоріч жінка стала вчителем року в усьому Мукачівському районі. «Основа виховання – слово матері. Педагог може відкоригувати, спрямувати, але мама доглядає дитину, «запрограмовує» її на успіх. Маля, яке росте в любові, з любов’ю й вийде в люди. У виставі мати трудиться, як та бджілка, аби добре виховати дитятко. Малечі сняться сни про ненависть і любов – дві потужні сили. Одна з них ламає і нищить усе красиве, інша – творить і мурує. Порушується й тема патріотизму – старша донька роздумовує, чи поїхати на заробітки за кордон. Світ пізнати – це добре, але не варто забувати про батьківщину. Запах зерна, місяць, травневий розмай, спів солов’я, материнські слова і пісні – все це маємо цінувати».

Нема села без школи

Нині учнів у Пістрялівській ЗОШ І–ІІ ступенів небагато – 65. Надія Василівна пригадує, як прийшла працювати, було їх тут удвічі більше. Якщо зменшиться до півсотні, школу можуть приєднати до найближчого навчального закладу-сусіда, – бо такі правила. «Маємо класи по 2–3 діток. Проте нині ситуація поліпшується – кількість учнів зросте. Як не буде в селі школи, не матимемо осередку громадськості, любові і дружби».

Сучасні діти, каже просвітниця, складні. Сільські дещо відрізняються від «міських» –  більш чесні, організовані, стримані, не розпещені, мають безліч домашніх обов’язків. «У вароші ж комп’ютер – найкращий друг. Іноді жахаємося того, що бачимо в новинах, – у міській школі страшна жорстокість... Наші діти, бува, теж поб’ються, можуть і на мобільний відзняти. Ми про те обов’язково дізнаємося, побесідуємо, проконтролюємо. Вони будуть плакати, розкаюватися... Головне, прищепити школярам людяність, виростити не просто грамотну й обізнану людину, а й підготувати до випробувань, виховати, аби вона мала ті загальнолюдські цінності, котрі допомагають вижити в тяжких умовах і самореалізуватися в соціумі. Тому кожного свого уроку намагаюся більше виховувати, ніж навчати. І матеріал на заняття добираю з фольклорних джерел, біблійних притч і оповідей, з класики. Бо вчити, але не виховувати – як мечем рубати».

З одного боку, воно й добре, що школа невеличка, всі й усе одне про одного знають. Вчителі в курсі справ учня, їм відомо, з якої він сім’ї, де їв, спав, гуляв... З іншого – у класі, де один сусід, другий кум, а третій сват, складно «не розпалити» конфліктів. Й, аби не виникало суперечок і заради добрих стосунків із батьками, влаштовують тут всілякі позакласні родинні заходи. Визначають і кращу творчу сім’ю, і найуміліших господинь, і словесні портрети проводять – діти описують мам, яких потім усі інші мають впізнати, й готують, і плетуть, вишивають...

Вже цієї весни планують масові сімейні спортивні змагання. «Діти мають учитися, як треба дружити, гратися. Нині в спорті нема тих стосунків, як колись. Раніше ми вміли програвати, вміли тримати удар. Наші ж діти, коли хтось виграє, починають нервуватися, звинувачувати. Мовляв, усе неправильно, треба перегравати, впадають у відчай, хочуть за всяку ціну перемогти, а зусиль жодних не докладають».

На Новий рік з класним керівником діти щедрують. Хлопчики з 8–9 класів грають янголят у славнозвісному пістрялівському вертепі. Наразі вчителі готують сценарій до великодніх свят і прагнуть відродити драматичний гурток педагогів, який існував ще з 20-х років минулого століття.

Технології і родина

Не школою єдиною – вдома Надію Василівну чекає господарство, чоловік і двійко малих дітей. «Декретну відпустку так і не ви­була, бо маю потребу працювати, хочу вчити. То частина мого життя. Чоловік розуміє й поважає мою професію, хвилюється, коли є стресові моменти, бачить, скільки сил та енергії залишаю в школі... Іноді на сім’ю часу не вистачає. Ритм життя напружений. А коли ти жінка, берегиня домашнього вогнища, маєш і нагодувати, і випрати, і прибрати, – якісь творчі плани переносяться на завтра». 

А тут ще й Міносвіти зі своїм «і-ка-те»... Вимагає від вчителя стовідсотко­вого знання інформаційно-ко­му­нікативних технологій. Тож і штудіюють тепер днями й ночами сільські педагоги комп’ютерні програми, інакше стануть непрофпридатними. «Вимога ця потрібна, бо вчитель повинен бути на крок попереду від учня. Та й це не є показником. Важливіше людське спілкування, «живі», хай геть почеркані, зошити... Сучасна дитина часто просто не хоче мислити, знає, що все в інтернеті знайде. Відтак вірші Шевченка вже напам’ять важко даються, що вже казати про інших авторів... Як усе зведуть лишень на монітор чи мультимедійну дошку, душі там не буде, тільки пустка. Педагог може ідеально знати ІКТ, але як підходу до дитини не знайде, то й не навчить її нічого».

Тоді Надія Василівна робить глибокий вдих і про себе повторює улюблений вислів Григорія Сковороди: вчи, як живеш, живи, як вчиш. І – за роботу.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>