Екстремальні закарпатки

Наталія Тернавська, "Старий Замок"  13 березня 2012 17:20  5027343 07625
Екстремальні  закарпатки

Ніжні, тендітні, милі, слабкі, беззахисні – звичні епітети для представниць прекрасної статі. Так само, як мужні, героїчні, ризиковані – у нас переважно чомусь чоловіки. Прекрасній половині людства традиційна суспільна думка відводить ролі дружин, сестер, матерів, берегинь домашнього вогнища, гарних домогосподарок та рукодільниць, учительок і бухгалтерок. При цьому ми часто забуваємо: жінка здатна поєднати усі ці (і не тільки) суспільні ролі з екстримом, відвагою та любов’ю до пригод. Напередодні Міжнародного жіночого дня «Замок» поспілкувався саме із такими закарпатками.

Мрія про небо

Мріяти про стрибок із парашутом Наталя Опаленик почала ще в дитинстві. «Ми живемо біля аеропорту, тому, коли я була маленькою, часто спостерігала, як інші стрибають, і хотіла відчути себе на їхньому місці», – розповідає дівчина. Додатковий поштовх до втілення дитячої мрії ужгородки дала старша сестра Оля. Вона перша наважилася стрибнути за борт літака та відчути, що таке сповільнене падіння під розкритим куполом.

Минулоріч Наталя не вагаючись вирушила до Тернополя, де й мала статися така хвилююча для неї подія. «Страху не було. Тільки відчуття пригоди і щастя. Переживання у мене асоціюються радше з якимось екзаменом, але аж ніяк не зі здійсненням мрії», – каже дівчина.

«Спершу довелося пройти інструктаж, тренування. Я була єдиною дівчиною, яка опинилася  в компанії 10 хлопців, охочих випробувати свою мужність. Вони були здивовані тим, що я, така маленька, також хочу стрибнути», – весело пригадує Наталя.

Уперше стрибнула у день народження – 7 травня. «…Кілька перших секунд польоту я взагалі не пам’ятаю (пригадую, що сестра мені те ж саме про свій стрибок розповідала). А от справді трохи захвилюватися довелося, коли мене почало серйозно зносити вбік від потрібного місця приземлення (усе через те, що я дуже легенька)». Однак Наталя впоралася, вправно приземлилась і тепер знову мріє стрибнути ще. «Це як наркотик. У Тернополі я спілкувалася з людьми, які стрибали вже по кілька разів, і всі вони поверталися знов і знов».

Проте тепер 19-річна студентка 2-го курсу словацької філології УжНУ мріє не лише про парашут. Ще більш екстремальним вчинком, на який найближчим часом хоче наважитись, – стрибок із банджі. Наразі ж Наталя продовжує активно подорожувати, ходити в гори, загартовуватися моржуванням та готується до університетських змагань із плавання. 

Виваженість та спокій у надзвичайних ситуаціях

Наталія Батир, начальник центру пропаганди УМНС на Закарпатті, про небезпеку знає як ніхто. Їй на рівні з чоловіками доводиться в будь-який час доби виїжджати на місце різноманітних надзвичайних ситуацій – аварій, пожеж, вибухів, паводків. Розповідає, що на таку нетипову для жінки роботу її привела…сімейна традиція. «Я народилася в Луганську. Моя мама також працювала в МНС, проте як вільнонаймана особа. Я захотіла піти по її стопах, проте пройти всю необхідну атестацію». Нині пані Наталя носить звання старшого лейтенанта.

Однак, попри погони й по-чоловічому сувору роботу, все ж залишається по-жіночому ніжною: «На Закарпаття я потрапила завдяки чоловікові, який є військовослужбовцем. Тут мені надзвичайно подобається весна: дуже люблю милуватися цвітінням сакур. Для східняків це й справді вражаюче видовище!»

Однак, стосовно роботи, Наталія Батир не завжди може давати жіночу «слабинку»: «Я часто мушу виїжджати на місце резонансних надзвичайних подій. Іноді доводиться бачити і смерть, однак, як би по-людськи не було шкода постраждалих чи загиблих, не можу дозволити собі надмірні переживання. Мушу виконувати роботу: висвітлювати НП для того, аби в подальшому менше ставалося таких прикрих ситуацій».

Пані Наталя також багато працює з дітьми, пояснює, як уникати небезпечних ситуацій, як поводитися з вогнем та вибухонебезпечними речовинами. «Діти часто все, що знайдуть, – тягнуть додому. Іноді через це стаються трагедії, як, наприклад, нещодавно на Рахівщині. Саме тому намагаюся всіляко запобігти таким випадкам».

Шалена швидкість – на землі, на воді й у небі

Сьогодні багато ужгородців знають Світлану Черняхову як прекрасного інструктора з йоги. На її заняття приходять відпочити, знайти спокій, рівновагу й гармонію. Сам образ тендітної, лагідної Світлани втілює усі ці якості. Проте ніжна та витончена зовнішність приховує дивовижну силу та нуртуючу пристрасть. Світлана обожнює швидкість. Іноді ця любов набуває вельми екстремальних виявів. Їй уже вдалося «політати» на водних скутерах водами Адріатичного моря, покататися на мотоциклі на швидкості понад 200 км/год поблизу Києва, а також погасати засніженими лісами Фінляндії на снігоходах. «Я ніколи до всіляких таких екстремальних речей не ставлюся з острахом, хвилюванням… Для мене це насамперед – велике задоволення. І тільки згодом, обдумовуючи чи аналізуючи якісь ситуації та вчинки, я можу зрозуміти: о, а це справді могло бути небезпечно! Інструктори ж завжди мені кажуть, що я – шалена (сміється – Авт.). Так само й друзі, буває, дивуються: як ти наважилась на таке?»

А наважується Світлана й справді на багато нового і захоплюючого. Зокрема на підводне плавання у Червоному морі та катання на квадроциклах по Сахарі. «Це було під час подорожі до Єгипту. Одного дня ми вирушили квадроциклами по пустелі до поселення бедуїнів. Хоча очі, вуха були прикритими, проте пісок був всюди. Мені запам’яталось, як гарно сідає сонце в пустелі. Повернення було ще цікавішим, оскільки вже майже стемніло, і лише світло фар та гул квадроциклів супроводжували нашу колону».

Проте найбільшою своєю пригодою, яка подарувала незабутні емоції, Світлана вважає катання на параплані. «Це було в Чорногорії. Я побачила, як літають парапланеристи, а потім дізналася, що й для новачків є можливість спробувати. Нам довелося піднятися на машині на висоту 1000 метрів, а потім я разом з інструктором злетіла зі скелі. Був дуже сильний вітер, не надто сприятлива для цього погода. Літали близько 40 хвилин – значно довше, ніж зазвичай новачки. Інструкторові було складно управляти парапланом, посадити його на потрібне місце на пляжі. Проте я в той момент не відчувала жодної паніки чи страху – насолоджувалася польотом. Це й справді щось неймовірне, ні з чим не схожі відчуття. А щодо нових мрій та планів? Можливо, це буде подорож у Гімалаї з друзями, котрі також дуже люблять гори», – каже Світлана Черняхова. Різноманітності пригод та захоплень ужгородської йогині й справді позаздрив би будь-який чоловік.  

Володарка підземель

Не всі учні 15-ої школи в Ужгороді здогадуються, яка відважна вчителька викладає у них біологію. Хоча для багатьох діток Ольга Ткачова є ще й тренером, адже в Закарпатському центрі туризму вона керує туристичним гуртком. Педагогічну діяльність дівчина вправно поєднує з одним із найнебезпечніших видів екстремальних захоплень.

«Спелеологією я почала займатись як наукою, а тренування і заняття вже з’явилися як наслідок, – розповідає. – Мене, як і моїх товаришів, приваблювало в ній щось потаємне, потойбічне, не те, до чого всі звикли. Оскільки я навчалася в Тернополі на географічному факультеті, то екскурсії в печери були обов’язковими. Під час проходження практики з геології нас не питали, хочемо ми чи ні у підземелля, – вони були частиною нашої навчальної програми. Там ми збирали зразки гірських порід, вивчали сталактити, сталагміти, мінерали. Згодом на 2 курсі я потрапила у спелеоклуб. І хоча дівчата там були нечастими гостями (переважно відвідували його хлопці), проте мені легко вдалося влитися в колектив...».

Оля каже, що спершу побувала у горизонтальних підземеллях, і тільки згодом – у вертикальних. Перед тим було перше тренування. «Навіть не в печері, а в залі на смішній кількаметровій висоті. Але для мене це було дуже страшно. Тоді я пролізла по мотузці і подумала: ні, це не моє, нема чого туди пхатися, це спорт сильних чоловіків. Після тренування я просто з ліжка не могла підвестися. Тож не дивно, що й справді на місяць чи навіть більше закинула відвіду­вання гуртка. А потім усе змінилося: мої друзі з таким захватом розповідали про відвідані ними печери, що я переступила через себе і також поїхала у мою першу експедицію в Крим на Чатир-Даг.

Минулого ж літа дівчині довелося побувати на Кавказі у Генріховій Безодні (а саме у Куйбишівській гілці цієї системи). Мужня Оля спустилася на дно до позначки… –1100 метрів.

Дівчина розповідає, що кавказькі печери дуже відрізняються від українських. «Значно холодніші, мокрі, жорсткі. Якийсь необережний рух – одразу отримуєш синець. До того ж, це зовсім інші масштаби. Надзвичайно великі об’єми – 100-метрові колодязі, в яких висиш, наче в космосі, не в змозі побачити що-небудь, окрім тоненької ниточки-мотузки, по якій спускаєшся. Для мене все це було новим. Як і відчуття того, що навіть у разі, якщо мені дуже захочеться на поверхню, то здійснити швидко це буде неможливо. Потрібно буде пережити як мінімум 8 годин важкого підйому».

Торік Олі довелося здійснити ще один екстремальний  вчинок, також пов’язаний зі спелеологією. Дівчина (цього разу вже у кримській печері) пропірнула сифон (заповнений водою прохід у підземеллі). «Я до останнього думала, що просто спущуся, подивлюся, як це роблять хлопці, та й піду собі нагору. Однак поруч були такі люди, які зуміли мене переконати наважитись на цей крок. І це при тому, що я не вмію плавати і страшенно боюся занурень! Мені тоді не хотілося якогось подвигу, ні. Прагнула просто перевірити власні сили, зрозуміти, на що я здатна в екстремальних ситуаціях». 

До речі, для Ольги Ткачової Міжнародний жіночий день є справді особливим. Адже саме 8 березня дівчина святкує власний день народження.

Що ж, як свідчить практика, «екстремальні» закарпатки схильні постійно випробовувати щось нове. Вони не зупиняються на досягнутому і мріють про підкорення нових вершин, глибин, висот і швидкостей. Однак усе це не заважає їм бути жіночними й прекрасними. Жінка може все – доводять вони. Навіть поєднати небезпечні й «чоловічі» захоплення із жіночою розважливістю, вразливістю та ніжністю.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>