З2 сторінки, які обурили весь світ

Віктор Мотрук, «Старий Замок»  2 лютого 2012 17:34  9825240 05484
З2 сторінки, які обурили весь світ

 Книг, які змушують людей задуматися, сьогодні видають не так уже й багато. Художньо-публіцистична праця Стефана Есселя «Обурюйтесь!» – нині одна з найвідоміших у світі. Уперше вона вийшла друком у листопаді 2010 року в місті Монпельє, у видавництві «Ендіжен» («Абориген»). Його у вересні 1996 року заснували письменники Жан-П’єр Бару і Сільві Кросман – однодумці Есселя, обурені, як і він, станом соціальної демократії у Франції й у світі.

  З ними я познайомився завдяки своєму французькому приятелю Еріку Сюрже, відомому інтелектуалу з міста Ніор, розташованому у південно-західній Франції, у департаменті Де-Севр. Попросив у них дозволу перекласти і видати в Україні книгу парижанина Есселя. Із цим же проханням звернувся й до автора книги. Одержавши їхню згоду,  взявся за переклад. Тим часом між мною і видавцями зав’язалося жваве листування.

Памфлет за три євро

Я поцікавився зокрема, чому вибрали для видавництва таку назву. Виявилось, що спочатку вони кілька років жили в Австралії серед тамтешніх аборигенів; потім у Північній Америці серед індіанців народу навахо. Згодом Сільві і Жан-П’єр кілька років мешкали у Дхарамсалі, на півночі Індії, де вивчали життя і культуру тибетських біженців, яких китайська влада змусила туди емігрувати.

Крім наукової і мистецької літератури, що стосується «не індустріальних» культур корінних народів і народностей планети, «Ендіжен» випускає також книги французьких та іноземних авторів, котрих видавці називають «аборигенами сучасних індустріальних суспільств».

Автори багатьох книг серії «Ті, що йдуть проти вітру» розвивають тему заангажованості, супротиву, громадянської непокори. Усі вони стали бестселерами, що свідчить про велике зацікавлення  французького читача суспільно-політичною проблематикою. Та найбільший успіх прийшов до «Ендіжен» у листопаді 2010 року, коли у розпал масових страйків проти несправедливої пенсійної реформи, розроблюваної французьким урядом, воно видало книгу «Обурюйтесь!».

Задум виник у видавців під час перегляду фільму Жиля Перре «Вальтер або Повернення у Рух  Опору», знятого на пошанівок Вальтера Бассана – відомого діяча цього Руху і політв’язня німецьких концтаборів. У фільмі елегантно одягнутий, при краватці, пан карбував слова: «Чинити опір значить не погоджуватися з безчестям; обурюватись, якщо те, що вам дає влада, не відповідає цінностям, які ми втілювали у життя через Народну Раду Руху Опору, без яких на французів і на інші народи чекає занепад». Тим паном був Стефан Ессель.

19 листопада 2009 року Сільві Кросман вирушає до Парижа на зустріч із цією славетною людиною і пропонує Есселю розвинути у низці діалогів, бесід, які «Ендіжен» видасть книгою, озвучені ним у фільмі погляди. Він радо на це погоджується. Першу бесіду Сільві провела того ж дня, наступні відбулися 12 січня і 3 лютого 2010 року. А восени книжечка (32 сторінки) «Обурюйтесь!» вже лежала на полицях книгарень. Перший її наклад склав «лише» вісім тисяч примірників, що продавалися по три євро. Тираж розійшовся менш ніж за місяць. Надрукували другий, третій, четвертий, п’ятий, потім ще кілька накладів – аж до дванадцятого, але й вони швидко розкуповувалися.

Перед Різдвом у рейтингах книга, яку дехто з читачів і критиків жартівливо називав «памфлетом за три євро», тоді як інші вважали її маніфестом громадянських дій, уже набагато випереджає бестселер вельми популярного у Франції  романіста Мішеля Вельбека. У середині січня 2011 року кількість проданих у Франції книг Есселя перевищила мільйон примірників! Видавництво запускає у друк тринадцяте видання – 600 000 примірників. Але і воно не задовольнило попит французів на книгу.

А тим часом її популярність стає всеєвропейською. До «Ендіжен» ледь не щотижня надходять клопотання відомих європейських, азіатських, американських видавництв про набуття авторських прав на книгу. У травні-червні вона вже перекладена арабською і стає «бойовою книгою» для молодих туніських блогерів, котрі запалили вогонь повстання проти диктатора Бен Алі. У жовтні 2011 року видавництво «Ендіжен» вирішує додатково надрукувати чотирнадцяте, доповнене і змінене видання. Потреба у ньому викликана великими політичними змінами, які сталися у світі у минулому році.     

Нині книгу читають як 35 найбільшими мовами світу, так і менш поширеними: есперанто, корсиканською, баскською. Її можна придбати у книгарнях Нью-Йорка і Лондона, Барселони і Турина, Афін і Стамбула, Копенгагена і Ліссабона, Монтевідео і Токіо. На загал її видають із передмовами відомих політиків, діячів культури, державних мужів різних країн. Переднє слово до українського видання, яке, сподіваюся, не забариться побачити світ в Ужгороді, написав один із найперспективніших молодих українських політиків, народний депутат Тарас Стецьків.

Гімн усіх «обурених» планети

Зазначу, що за матеріалами «Обурюйтесь!» ромсько-берберський режисер Тоні Гатліф створив документальний і науково-фантастичний фільми, які стали своєрідним гімном усім «обуреним» людям планети. Та все ж у кількох країнах світу книгу ще не видано. Ізраїль не може пробачити Есселю його підтримку Палестини, путінська Росія вважає себе демократичною державою, тобто у росіян не може бути підстав для обурення… У Китаї видавати такі книги, як «Обурюйтесь!», ще не на часі, тому переклад лежить у шухляді китайського видавця, чекаючи на зміну політичної обстановки.

… Журналісти часто питають французьких видавців: як пояснити світовий успіх цієї книжечки? Відповідаючи на нього, Сільві і Жан-П’єр називають два фактори, які, на їх думку, цей успіх визначили.

Перший і найважливіший – це, безперечно, особистість автора – 94-літнього Стефана Есселя – людини, яка зберігає у своїй пам’яті усе двадцяте сторіччя і майже дванадцять років двадцять першого. Інший – це фактор часу, епохи. Послання, з яким звертається Ессель, подолало конфлікт поколінь, розбіжності у політичних поглядах людей різних народів і країн, а нинішня історична епоха його облагородила.

Що ж викликало обурення автора і чому він закликає читача обурюватися разом із ним? Приводів для цього в Есселя багато. Скажімо, глибочезна прірва між багатіями і бідняками, жахливий стан, у якому перебуває наша планета, байдужість широкого загалу населення високорозвинених країн до найвищих національних і вселюдських цінностей, вироблених і викристалізуваних упродовж віків. Обурюється Ессель і недолугими, неефективними діями уряду Франції в умовах світової кризи, і політикою Ізраїлю по відношенню до палестинських біженців, і лицемірством президента США Барака Обами... 

Заклик «Обурюйтесь!» був почутий тисячами людей у Франції і за її межами: у Греції, Іспанії, Португалії, Італії, в країнах Північної Африки, в США... Молоді греки, невдоволені політикою жорсткої економії, що проводиться в основному за рахунок пересічних громадян, запозичили назву свого руху громадянської непокори «Aganaktismenoi» («Обурені») з книги Есселя. Іспанські демонстранти, котрі протестують проти рекордного за останні роки безробіття, також називають себе словом «Indignados» («Обурені»).

Французька влада, яку гостро критикує Ессель, відреагувала на книгу доволі холодно. В інтерв’ю прем’єр-міністра Франції Франсуа Фійона, надрукованому 10 січня 2011 року в газеті «Фігаро», сказано, що, мовляв, «обурення заради обурення – не найкращий спосіб мислення». Глава французького уряду наголосив: «Закликаючи до обурення усім, що у нас не гаразд, критикуючи дії владних інституцій, Ессель насправді підігрує тим силам, що стоять на перешкоді побудови більш справедливого, досконалішого суспільства».

Єдиний живий роз­робник «Загальної декларації прав людини

…Але хто ж він, цей підтягнутий, завжди елегантно одягнутий 94-річний дідусь, що проживає свій вік, якому може позаздрити кожен із нас? Стефан Ессель – єдиний живий розробник «Загальної декларації прав людини», прийнятої ООН у 1948 році. Вражає те, що у своєму  поважному віці він зберіг не лише світлий розум, а й велику енергійність, яка дозволяє йому їздити по Франції і всьому світу, невтомно захищаючи права і свободи там, де вони порушуються.

Не інакше як свідченням його особливого призначення  для людства вважаю його чудесне, волею Божою, спасіння від смертної кари. До неї політичний в’язень Ессель був засуджений у концтаборі Бухенвальд. Присвоївши собі документи іншого французького в’язня, котрий перед тим помер від тифу, він дивом залишився живим. Ессель і тепер зберігає документ про власну смерть із печаткою СС.

…У 1946 році Ессель стає дипломатом. Його дипломатична кар’єра дуже блискуча. Першим призначенням була посада секретаря кабінету заступника Генерального Секретаря ООН і секретаря Комісії з прав людини Анрі Лож’є. Потім він стає наймолодшим членом комісії з розробки надзвичайно важливого для всього людства документа – «Загальної декларації прав людини», яку очолювала вдова президента США Рузвельта – Елеонора. Після прийняття Декларації у грудні 1948 року репрезентує Францію у різних міжнародних організаціях.

Усі його високі нагороди і титули важко перерахувати. Назву лише найголовніші: премію Ради Європи «Північ-Південь» одержав у 2004 році, у 2006-му зведений до ступеня Великого офіцера Ордена Почесного легіону Франції, а через два роки удостоєний Премії ЮНЕСКО/ Більбао і титулу «Посол Франції» за поширення культури прав людини…

Головне у житті для Есселя все ж не почесті та нагороди, а захист прав людини у будь-якій країні планети. «Я завжди був на боці дисидентів», – сказав він в інтерв’ю французькій газеті «Ліберасьйон». Саме тому рішуче засудив на мітингу на площі Республіки у Парижі 21 лютого 2008 року невиконання французьким урядом статті № 25 «Загальної декларації прав людини» і зажадав негайно виділити кошти на житло для бездомних. Тому, не вагаючись, їде до Білорусі, щоб добитися у влади звільнення з в’язниці одного з дисидентів…

…Чи потрібна нам, українцям, книга «Обурюйтесь»? Що можемо почерпнути з неї? Щоб одержати відповідь на це питання, спитаймо себе, чи віримо ми у відданість теперішньої української влади принципам демократії і свободи? Чи її дії не є очевидним порушенням базових прав громадян демократичної країни, якою вважається Україна? Чи є наше правосуддя прозорим, справедливим, незалежним? Чи рівні у нас усі без винятку перед законом: від пересічного громадянина до високопосадовця – міністра, президента чи народного депутата? Чи немає в Україні глибочезної прірви між тими, хто з жиру казиться, і тими, хто ледве зводить кінці з кінцями, відмовляючи собі у найнеобхіднішому для достойного життя? Чи не нав’язують наші мас-медіа (з мовчазної згоди влади) споживацьке ставлення до життя, зневажання слабших і бідніших, загальне забуття нашого історичного минулого і культурних цінностей, здобутих предками?

Пригадую  слова нашої славетної письменниці і великої патріотки України Ліни Костенко з її виступу перед студентами КПУ ім. Драгоманова: «Згадайте, що Альбер Камю сказав: «Світ ділиться навпіл – на чуму та на її жертв. Наша задача – не стати на сторону чуми». Що є чумою у нашій країні, гадаю, всім зрозуміло. Хто її жертви – також.

Є безліч інших питань, які можемо собі задати, маємо безліч підстав для обурення.  Як пише великий француз Стефан Ессель, головне пам’ятати  дві речі: перша – «байдужість  – найгірша з позицій», друга – «у жодному випадку не можна поступатися правами». 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>