Один перечинський день. Район із надлишком має що запропонувати туристам, але потребує інвестицій

Лариса РОМАНЮК, Старий замок  4 серпня 2012 11:13  25218239 018738
Один перечинський день

 Що може побачити турист за один день в одному конкретному районі Закарпаття? Здається, часу на те, аби щось до ладу розгледіти, не так уже й багато. Втім, невелика мандрівка Перечинщиною показала, що навіть за такий короткий термін можна побувати у різних куточках та отримати купу задоволення і вражень.

Здавалося б, район, який розташований поблизу Ужгорода, і так непогано популяризований серед закарпатців і туристів, а тому про усі більш-менш цікаві місця мандрівці знають. Але, як і завше у нас, дістатися до певних локацій буває не так уже й просто: погані дороги, відсутність регулярного транспорту та немаленькі відстані можуть пригасити вояжний шал навіть у бувалих подорожуючих.

Схоже, що саме таким затишним і мальовничим, але дещо відлюдкуватим місцем у Перечинському районі є, зокрема, село Лікіцари. Кілька кілометрів угору ґрунтовою дорогою довелося долати на вантажівці «Урал». Якщо ж навіть влітку дістатися до цього населеного пункту непросто, то що вже говорити про сніжну зимову пору.

Лікіцари – село маленьке, якесь навіть іграшкове. Зо два десятки хат розсипалися доладними ґруниками, на будиночках по через раз біліють супутникові тарілки, а от власного магазину тут немає. Близько 30 місцевих мешканців живуть із того, що виростять на обійсті та городах. Товари першої необхідності доставляє раз на тиждень поштар. Молоді чи дітей у дворах не видно, лікіцарці – переважно літні люди. Зате у селі є те, заради чого сюди варто видертися навіть пішки: прекрасна, єдина на Перечинщині дерев’яна церква.

84-річна Ганна Качур, ключниця храму святого Василя Великого, показує цікавим відвіду­вачам унікальні ікони та інтер’єр давньої святині. Трьохсотрічна будівля височіє на пагорбі, тут же розмістився і місцевий цвинтар. Не тільки лікіцарка бабця Ганна дбає про храм, дуже потрібна свого часу допомога надійшла аж із Києва. Кошти на реконструкцію покрівлі церкви пожертвував киянин Микола Чаленко – чоловік купив у Лікіцарах будинок та не пошкодував 200 тисяч на церковний дах.

Утім, не лише мальовнича дерев’яна церківця мала би принаджувати у село туристів. Саме місце, де розляглися Лікіцари, надзвичайно гарне, тихе й умиротворене. Але потрібна нормальна дорога. Тоді, можливо, село, яке ще в Радянському Союзі зарахували до безперспективних, могло би отримати добрий поштовх до відновлення і розвитку.

У наступному перечинському селі такої родзинки, як архітектурна пам’ятка, немає. Зате є люди, на яких варто подивитися. Насправді не так на самих людей, як на результати їхньої праці. У Вільшинках замалим не кожна друга ґаздиня тче покрівці. У жіночок популярні сьогодні строкаті домоткані доріжки можна придбати для власної оселі або ж і просто подивитися на роботу майстринь та автентичні ткацькі верстати.

Також дуже цікаві витвори місцевого майстра Михайла Кривка. Чоловік виготовляє декоративні возики. У таких підводках можна тримати, наприклад, вазонки із квітами. Іграшкові фури майстра виставляли навіть на вернісажі у Києві. У районі, де майже немає великих підприємств, саме такі кустарні, традиційні ремесла можуть бути хорошим підзаробітком – лише б туристам хотілося завітати до віддалених сіл.

Саме через проблеми із працевлаштуванням і старі, і малі перечинці під час сезону активно збирають синю царицю ягід – яфину. Це й справді треба бачити. На підступах до полонини Руної здається, що гори просто рябіють від людей. Жони, молоді і літні чоловіки, діти – усі з синіми долонями і губами, з наплічниками за спиною та гребенями-чесалками у руках. На схилах різноманітні вантажівки, ниви й уазики. Втім, завдяки старій військовій дорозі, викладеній бетонними плитами, яка тягнеться аж на вершечок полонини Руна, сюди піднімаються і пішки. Щоправда, відстань доводиться подолати чималеньку. А дехто навіть примудряється вимчати на гору мотоциклом.

Голова Туричківської сільської ради Владислав Пловайко розповідає, що ягоду рвуть майже 80% мешканців сіл. Якщо постаратися, то за один день можна набрати кілограмів 20. А дехто спроможний «начесати» і ще більше, але це пекельний труд: із самого світанку до вечора горбатитися під сонцем, вітром, а іноді й дощем. Однак за сезон люди мають можливість заробити від 5 до 8 тисяч гривень. Яфину традиційно продають на базарах або здають заготівельникам. І такі гроші для селян – чималий заробіток.

Отак, надивившись на тяжкий людський труд, думаєш: хай би вже нарешті з усіх амбітних проектів, які приписували полонині Руній, реалізували хоча б один. Коли стоїш на вершечку гори біля хреста, світ розлягається під ногами і віриться, що тут навіть олімпіаду колись таки та проведуть. Наразі ж залишки бетонних військовий споруд «охороняють» пляшки від горілки та інший подібний мотлох. Тут можна кататися на лижах, «зависати» на парапланах, котитися на велосипедах чи їздити верхи на конях. А можна водити цікаві рольові військові екскурсії, тобто дати людям роботу і прославити Перечинщину за межами області та й держави. Але наразі із заробітків – лише збір ягід.

Уже під кінець дня зупинившись у ресторані «Підкова», який теж можна вважати туристичною родзинкою району (минулого року заклад отримав від Туристично-інформаційного центру Закарпаття номінацію «Краща закарпатська етногастрономія-2011» – Авт.), цікаво слухати розповіді власника закладу, підприємця Михайла Барника. Пан Михайло так щиро описує красоти рідного району та вірить у його розвиток, що мимоволі й сам переймаєшся його ентузіазмом. Зрозуміло, щось у цьому напрямку таки робиться, бо все ж таки не хочеться, аби Перечинщина так і залишилася районом, на який дуже втішно дивитися, але в якому надзвичайно важко і непросто жити. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>