Кошице – близьке і далеке

Олександр Ворошилов, "Старий Замок"  26 квітня 2012 11:17  66710624 010953
Кошице – близьке і далеке

У 2013 році почесний титул європейської культурної столиці належатиме словацькому місту Кошице – центру Східної Словаччини, побратиму Ужгорода. До речі, право називатися «культурною столицею» дісталося і французькому Марселю. Так вирішили у Європейському парламенті – раз на рік одне місто пропонує країна зі «старих» членів ЄС і одне – з нових. 

Уже сьогодні у словацькому місті розпочали підготовчі роботи, триває реконструкція історичних будівель. Для успішного проведення всіх заходів створили некомерційну громадську організацію – «Кошице ’2013» і спеціальний сайт. Мер міста Ріхард Раші та городяни вважають, що титул «європейської столиці» відкриє місцеві принади не лише для західних гостей, а й для туристів з України і Росії. 

Вілла Кашша – перша назва Кошице 

Перша згадка про Кошице датується 1230 роком, у документах місто значилося як Вілла Каса. Недарма досі угорці називають це місто Кашша, що часом викликає посмішку у туристів зі Сходу. Загалом, щодо Кошице можна проводити багато паралелей із Закарпаттям. Адже цей край так само довгий час перебував під владою Угорського королівства і цей вплив відчувається досі як в укладі життя простих мешканців, так і в архітектурі та національній кухні. Одразу згадується наше Берегово, яке теж на початку мало назву Вілла Ламперті – від імені власника. Так само у 1241 році угорський король Бейла IV запрошує у місто переселенців – німців-саксонців, які мали піднімати спустошений регіон після монголо-татарської навали…  

Однак найбільш значуща подія для міста сталася 7 травня 1369 року, коли король Карл-Роберт I Анжуйський в знак подяки місту за допомогу, надану в битві за угорський трон, подарував Кошице право мати власний герб. А це практично прирівняло його до Буди – головного угорського міста. Нині 7 травня вважається Днем міста і святкується з великим розмахом. З цієї нагоди у 1998 році Кошице відвідав відомий італійський тенор Лучано Паваротті, який порадував городян своїм чарівним голосом.

Від Енді Ворхола до Токайського вина

Деякі заходи, заплановані у місті на 2013 рік, проходять уже зараз. Зокрема, це різні фестивалі. Наприклад, у травні очікується проведення фесту вуличних артистів Use the City. 19 травня Кошице запрошує на Ніч музеїв і галерей – це єдиний день у році, коли екскурсії триватимуть і після заходу сонця. З 6 по 10 червня над містом запускатимуть повітряні кулі і бажаючі зможуть подивитися на нього з висоти пташиного польоту. Під час «Фестивалю гурманів» (Gurmán Festival) з 22 по 24 червня буде чудова нагода познайомитися з гастрономією регіону. У червні відбудеться і великий Фестиваль єврейської культури (адже до Другої світової війни євреї становили тут близько 20 % населення). Цей захід безпосередньо пов’язаний із подібним щорічним фестом у польському Кракові.

Безперечний символ Східної Словаччини – відомий на весь світ митець Енді Уорхол, чиї батьки, русини, були родом із містечка Мікова. 6 серпня, у день народження засновника стилю «поп-арт», відбудеться Pop-Art-Party з чисельними виставками. Багато заходів присвячено і письменникові Шандору Мароі, який народився у Кошице у 1900 році.

Завершить літній туристичний сезон Свято вина (13-15 вересня). Слід сказати, що від Кошице до угорського Токаю  всього 65 кілометрів. Утім, у Словаччині є свій Токай і власні токайські вина. Через використання цієї назви досить довго тривала супе­речка з Угорщиною. А справа в тім, що коли у 1908 році були офіційно встановлені кордони області Токай як виноробного регіону, Угорщина та Словаччина входили до однієї держави – Австро-Угорщини. До Токаю потрапили тоді і словацькі виноробні райони поблизу Требішова. Вже з 1918 року почалися судові тяжби – хто має право використовувати назву «Токай». Угорці навіть певний час скуповували практично все вино, яке виготовляли на території Словаччини. І лише у 2010 році словакам повернули право використовувати торгову марку «Токай». Так вирішила Європейська комісія, оскільки словацькі вина у цьому регіоні виготовляються з тих самих сортів винограду (Мускат, Фурмінт та Липовина) і за тією ж технологією – з використанням благородної плісені Botrytis cinerea, завдяки якій природно підвищується концентрація цукру.

«Виноробство у цьому регіоні відоме ще з часів Римської імперії, – розповідає власник міні-заводу та пивниці у селі Велка Трня Ярослав Мацик. –Після татарської навали король Бела IV запросив у цю місцевість італійських колоністів із міст Барі та Форміні (які привезли сюди сорт Фурмінт). Пізніше територія знаходилася 170 років під владою Туреччини – з тих пір тут залишилося чимало винних підвалів, прорубаних у туфових вулканічних породах». Дегустація вина коштує від 10 до 20 євро на людину і відбувається під землею, де зберігається постійна температура +11 градусів. 

Співаючий фонтан і могила Ференца Ракоці 

Серед найвизначніших архітектурних пам’яток Кошице –  найбільший у Словаччині римо-католицький собор Св. Алжбети, названий на честь королеви Єлизавети (1207-1231), яка вважається покровителькою міста. Спорудження храму почалося у 1380 році. Роботи проводили на кошти торговців сіллю і тривали вони близько століття. Однак через 48 років після завершення собор практично вщент згорів, тому свого остаточного вигляду набув лише у 1896 році. Його освячення приурочили до святкування 1000-ої річниці приходу угорців у Дунайську низовину.  

Варто сказати, що у крипті собору знаходиться гробниця Ференца II Ракоці, угорського князя, шанованого і словаками борця за свободу народу від гніту Габсбургів. Його останки були перевезені до Кошице (рідного міста Ракоці) з Туреччини і перепоховані 29 жовтня 1906 року. Неподалік – каплиця Святого Міхала. У XVII столітті, коли Собор Святої Єлизавети відвіду­вали переважно німці та угорці, каплиця слугувала словакам у якості національної церкви. За нею знаходиться вхід до тунелю, що веде в підземелля міста, виявлені у 1996 році під час будівельних робіт.

Серед інших цікавинок Кошице – будівля міського оперного театру, яка дивовижно схожа на знамениту Віденську оперу. Тут розташований «співаючий фонтан», вода якого переливається різними кольорами під музику Бетховена, Дебюссі та Шуберта. А поблизу костелу єзуїтів височіє монументальна 14-метрова «Чумна колона», зведена у 1723 році на честь Пресвятої Діви Марії – на знак подяки за позбавлення городян від епідемії чуми.

Варто сказати, що весь історичний район кошицького Старого міста є пішохідним. Заблукати тут практично неможливо: дорога завжди виведе на Головну вулицю, практично ужгородське Корзо, лише більш масштабне і широке. Тут розташовані чудові будинки-палаци, зведені колись аристократами.

Еклектичний Якабів палац зустрічає гостей, які прямують у місто з боку вокзалу. Його було зведено у 1899 році архітектором Петром Якабом. Частина будівельних матеріалів, які використовувалися для спорудження палацу, – це камені, що залишилися після реконструкції собору Святої Єлизавети. У 1908 році спадкоємці Якаба продали палац Хьюго Барканову, а після Другої світової війни велична споруда стала власністю держави. Деякий час у ній розміщувалася резиденція президента Чехословаччини Едварда Бенеша, потім – Британська Рада. Нині палац використовується для проведення офіційних заходів, хоча спадкоємці Барканова докладають зусиль для повернення відібраних у них прав на цю унікальну будівлю.

У Кошице – 238 000 жителів, а щороку його відвідує близько 120 000 гостей, 60 % із них приїжджає з-за кордону. Якщо раніше до цього міста закарпатці їздили переважно за покупками, то нині дедалі більшає бажаючих просто відпочити, побачити щось нове і цікаве.

Хоча до Кошице з Ужгорода «по прямій» лише 100 кілометрів, однак власникам «угорського шенгену» доводиться робити гак аж утричі більший. Адже на словацькому кордоні вже неодноразово виникали проблеми у тих, хто оформляв шенгенські візи в консульстві Угорщини.  Зокрема, мені довелося вирушати в дорогу вже о п’ятій ранку, аби встигнути на потяг, що прямує через Ніредьгазу та Мішкольц. Загалом, здійснив аж три пересадки і витратив купу часу, а все через неузгодженість щодо візових питань на кордонах. Це може суттєво зменшити кількість туристів з України, які бажають відвідати близьку, але все ще далеку Словаччину. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>