Казахи люблять українські цукерки й майонез, а також донині щиро шанують Тараса Шевченка

Лариса РОМАНЮК, Старий замок  11 серпня 2012 09:12  75818687 019189
Казахи люблять українські цукерки й майонез, а також донині щиро шанують Тараса Шевченка

 Чимало вихідців з нашого краю працює на дипломатичній ниві, так би мовити, поблизу, – наприклад, в Угорщині чи Словаччині. А от закарпатця Петра Токаря, радника Посольства України в Республіці Казахстан з політичних питань, робота вже три роки як привела у євразійську країну.

 За цей період він навіть став одним із твор­ців Українського центру науки і культури при Посольстві України в Республіці Казахстан, який працює на базі Євразійського національного університету ім. Л. М. Гумільова. У позаробочий час працює в цьому ж виші на посаді закордонного професора. Центр – поки єдина такого роду структура України у світі при вищому навчальному закладі іншої держави. Не так давно дипло­мат навідався до Ужгорода, де читав лекції студентам крайових ВНЗ та зустрівся з керівництвом області. Відтак за його сприяння на Закарпаття днями прибули з робочим візитом науковці з Казахстану, в одному з оздоровчих закладів краю відпочивав голова міжпарламської групи РК-Україна, а незабаром приїдуть у табір на Мукачівщину казахстанські дітки. Отож «Замок» мав про що розпитати  Петра Токаря.

 Казахстан обганяє  потужний Китай

– Для початку кілька слів про Казахстан. Це 9-а країна світу за територією, з понад 16-мільйонним населенням, із яких 10 – власне казахи. Розвивається надзвичайно динамічно, на це хотів би звернути особливу увагу. ВВП щорічно росте на 7–7,5 %. І це тільки за останні два роки. Тобто показник на рівні або й вищий, ніж у Китаю. А це, своєю чергою, у 2–3 рази більше за європейські країни. Тож наразі Казахстан – одна з країн світу з найдинамічнішим зростанням економіки, є не лише географічним, а й економічним центром Євразійського континен­ту.

Господарство насамперед зосереджене у добувній, переробній, нафто- й газовій промисловості. Нагадаю, це країна, яка розвива­ється планово, тобто участь держави у регулюванні економіки є пріоритетною. Тому реалізація всіх програм підкріплена законодавчо й суворо контролюються. Зокрема, є план індустріально-інноваційного розвитку на 2010–2014 роки, згідно з яким, щороку, наприклад, будується близько 100–150 нових підприємств. Дві третини ВВП поки що надходять саме з сектору видобування газу і нафти, але програма 2010–2012 спрямована вже на іншу перспективу. Вона пов’язана не тільки з промисловістю та с/г, але й з наукою, освітою, підготовкою кадрів тощо. Так, протягом 20 років Казахстан підготував за межами країни понад 35 тисяч спеціалістів. Ми активно працюємо над тим, аби Україна теж брала участь у цьому процесі. Нещодавно вперше 40 казахстанців за двосторонньою міжвідомчою угодою вступили до українських вишів на держзамовлення.

– Наразі Казахстан є для нас важливим партнером у галузі енергетики, а які ще напрямки співпраці розвиваються?

– Три роки тому, 2009-го, Україна отримувала 6 мільйонів тонн казахстанської нафти, а після того, як наша держава втратила цю угоду, Казахстан узагалі перестав постачати нам паливо. Втім завдяки дипломатичним зусиллям ця співпраця відновилася, і нині, як свого часу пообіцяв президент Нурсултан Назарбаєв, ми отримуємо вже не 6, а всі 8 млн тонн. Сьогодні наші дві держави досить активно будують свої відносини, бо через суб’єктивні фактори останніми роками вони були дещо пригальмовані. Зокрема, з початком світової кризи на 37–40% і більше впали торгівельні обороти між країнами. А це дуже великі показники. Цього року ми перейшли через 4-міль­ярдну позначку, і є сподівання, що на ній закріпимося. Тож можна говорити, що дипломатичні старання України дали непоганий результат. Також відзначу, що 2009 року між Казахстаном і Україною не відбулося жодної зустрічі на вищому рівні. А 2011-го лише глави наших держав зустрічалися 8 разів. Усього ж за ці два з половиною роки – 15 разів. Така динаміка взаємин насамперед позначається на товарообігу між державами.

– А якщо говорити про експорт, що можемо запропонувати Казахстану і що нині туди продаємо?

– Питання непросте. Багато нашої продукції тепер підпадає під мито, яке стягається після створення 1-го січня цього року Митного Союзу. Наразі в досить великій кількості експортуємо кондитерські вироби. Зокрема, сьогодні на ринках країни фігурує наш «Рошен». Компанія активно працює на східному напрямку: в Росії та Казахстані. Однак концерн має підприємства на території Російської федерації. Тобто їх ціна є поки що конкурентноспроможною й не перевищує вартості місцевої продукції. Спеціальна комісія з’ясувала, що казахи можуть забезпечити себе кондитерськими виробами власного виробництва лише трохи за половину від попиту. Тобто це сприятлива для українського виробника ситуація. Також постачаємо в Казахстан досить багато всілякого устаткування – труби, обладнання для нафтогазового сектору. Завдяки зусиллям нашого посла в Казахстані Олега Дьоміна, підходить до логічного завершення угода про складання нашого літака АН-140 в Алмати. Започаткували й машинобудівну лінію в Костанаї, цього року складуть 3 тисячі автівок, з’явилися вони в столичних автосалонах. Українське підприємство КІА відкрило там своє дочірнє виробництво. Крім того, налагоджено постачання львівських автобусів: кілька їх уже «бігає» в Алмати й Астані. Ну, і ще реалізується досить велика кількість нашого сільськогосподарського кінцевого продукту: майонезів, масла, сирів, кетчупів. Вони, до речі, мають у казахів добрий попит. Проте тиск на український імпорт з боку північного сусіда, зокрема засобами Митного союзу, вже відчутний.

– Свого часу багато українців їхало до Казахстану піднімати цілину, чимало  залишилося там мешкати. А як сьогодні ставляться до наших діаспорян у цій країні?

– Ставлення до українців надзвичайно хороше. Нас знають як хазяйновитих, працьовитих і дружніх людей, у цьому ми схожі на казахів, дуже гостинних. Тож мають нас майже за братів. Сьогодні 332 тисячі українців, за статистикою, проживає в Казахстані, неофіційно – 450. Це третя за чисельністю діаспора в країні. Є кілька областей, як-от Костанайська, де є великі українські осередки. Хоча нас тут за останні 20 років стало менше на цілий мільйон. До речі, свого часу Нурсултан Назарбаєв сказав, що «після моїх братів казахів, я найбільше люблю моїх братів українців». Це і не дивно, адже він учився в Дніпродзержинську, там відбулося його професійне становлення. Це завжди згадується у книгах, які пишуться ним і про нього. Також є в столиці музей «Першого президента», де велика частина експозицій присвячена саме його перебуванню в Україні. Крім того, близьким другом Назарбаєва був українець Микола Літошко, з яким він жив у Дніпродзержинську, а потім вони разом працювали металургами у Теміртау. Із двотисячного року він проживав у президентській резиденції аж до осені минулого року – самої своєї смерті.

 Безсмертний Таразі

– Чи представлені закарпатці в країні якоюсь окремою спільнотою?

–  Чесно кажучи, там досить мало наших краян, тому про якусь окрему громаду не йдеться. Навіть з будівельного «закарпатського» сектору їх витіснили турецькі та узбецькі майстри. Але прагнемо, аби до життя цієї країни було причетним і Закарпаття. Зокрема ми єдина наразі область, яка приймає на оздоровлення казахстанських дітей. Намагаємося зробити так, аби відпочивали не тільки українські дітки з діаспори, а й власне молодші казахи. Наприклад, ті, які беруть участь у різних творчих колективах. Вони виконують українські пісні й танці, всіляко залучені до культурного життя діаспори.

–  Яке нині ставлення в Казахстані до, напевно, найвідомішого українця, який жив свого часу у цій країні, – Тараса Шевченка?

– Кобзаря, як каже наш Посол, першого народного посланника в Казахстані, до сьогодні надзвичайно шанують. Дуже цінують його писемну й художню творчість. Понад 360 полотен Шевченка-маляра зберігаються в найбільшому музеї в Алмати ім.Кастеєва, а ще ж є й інші подібні установи. У м. Форт Шевченко Мангістауської області, де відбував заслання поет, донині поширене ім’я Таразі саме на честь Кобзаря. До речі, навіть у найтяжчий період, під час війни, у «Шевченківському саду» цього міста на території музейного комплексу, присвяченого поету, не вирубали жодного дерева. Також актуальні й тепер мапи, які намалював Кобзар під час двох експедицій країною. На базі нашого Центру ми оголосили конкурс серед студентів та учнів старших класів на кращий твір написаний про Тараса Григоровича, та серед художників – на найліпшу копію його полотен. Великі масові свята готуються в країні до 200-річчя Великого Кобзаря, а в Астані буде споруджено пам’ятник: вже завершився оголошений Мінкультури України конкурс на кращий проект, у затишній історичній частині міста для цього виділено земельну ділянку.

Крім того, в березні в Астані пройшли «Перші міжнародні Шевченківські читання», організовані на базі одного з провідних вищих  навчальних закладів країни – Євразійського національного університету ім. Л. М. Гумільова. Закінчилися численні заходи великою концертною програмою, підготовленою Українським культурним центром «Оберіг» в Астані, ознайомленням з пам’ятками молодої Казахстанської столиці й відвіданням «Музейно-меморіального комплексу «АЛЖИР», у якому перебувало понад 750 репресованих жінок – в’язнів з України.

 Православний собор від Назарбаєва

– Як нині живеться простому казаху у його країні?

–  Мінімальна заробітна плата тут – близько тисячі гривень, тобто вона десь така сама, як і в Україні. А от середня – дуже різниться залежно від галузі й регіону. Є промислові райони з високою зарплатнею і є аул. В останньому у людей часто є лише найпотрібніше. Не забудьте ще й про взагалі напівпустельні території, де майже нічого не росте. Але цей розрив між соціальними верствами не такий очевидний, як в Україні. До того ж у тамтешніх багатіїв не дуже заведено вивозити капітал за межі держави.

– Президент Нурсултан Назарбаєв уже понад 20 років керує країною. Деякі європейські правозахисники вбачають у цьому ознаки диктатури...

– Найперше: Казахстан – це президентська авторитарна республіка. Щороку в країні проголошується звернення глави держави до народу. Відтак одразу ж ухвалюються відповідні плани реалізації й необхідні закони. Те, що було сказано президентом, мусить утілитися у життя. Усе це суворо контролюється. Якщо очільник держави виносить попередження комусь із керівників області – на це варто добре зважити. Бо наслідки можуть не забаритися. Це було добре видно, наприклад, після трагедії в Жанаозене. Президент відзначив, що  соціально-трудовий конфлікт можна було вирішити. Але натомість він переріс у проти­сто­яння, під час якого загинули лю­ди, тому відповідатимуть усі при­четні. Серед перших, кого звіль­нив з посади, був його середній зять.

– Саме під час подій у Жана­о­зене  спостерігалася майже пов­на інформаційна бло­када кра­їни, дістати якісь новини з міс­ця події в той час було дуже важко.

–  Будь-яка тоталітарна за суттю система не може обійтися без таких методів. Є в Казахстані й переслідування опозиціонерів. «Свобода слова» також має жорсткі рамки. Скажімо, під час вищезазначених подій майже всі сайти були заблоковані. Тобто Інтернет контролювався. Але видається й опозиційна незалежна преса. І виходить, скажу вам, чималим тиражем. Інша річ, що їх сайти не завжди відкриваються. Як правило, купую таку пресу в роздрібній торгівлі на вулиці.

Та разом з тим не можна сказати, що в країні ситуація схожа на туркменську чи узбекську. Наприклад, міжрелігійні стосунки регулює держава, але, згідно з новим законом, найбільше від цього постраждали саме мусульмани. Релігійні осередки ліквідували в школах, наразі відправляти культові обряди можна лише у відведених для цього місцях. Казахстан уникнув міжрелігійного й міжетнічного протистояння. Лише на півдні ці конфлікти не до кінця згасли. До речі, у державі досить багато православних і греко-католицьких храмів. Зрозуміло, що будується багато мечетей, але величезний православний собор, зведений в Астані, ще багато років стояв би «законсервований», якби вірникам не допоміг Назарбаєв. Він запропонував створити фонд, адже дер­жава, від якої церква відділена, не могла допомагати безпосередньо, – і через рік храм був готовий. Нині ця споруда серед кращих у столиці.

Нещодавно відбувся вже 4-й з’їзд лідерів світових релігій, під час роботи якого президент відкрив пам’ятник жертвам голоду 30-х років минулого століття. Лідер держави офіційно визнав страхітливий історичний факт, а на науковій конференції, яка відбулася тими ж днями (1-го червня), – в доповіді фігурував термін голодомор, на кшталт українського. Це свідчить про толерантність до різних релігій, про свободу совісті, засудження репресій і тодішнього режиму, а от радикалізм і екстремізм найбільше переслідуються.

– Майже неймовірними темпами нині розвивається Астана. Які саме зміни відбулися в столиці?

– Це, можна сказати, зовсім нове місто. Колишній Целіноград, який звели в степу, будувався як помешкання для цілинників. Але ще 2005 року там мешкало менш ніж 300 тисяч людей, а тепер уже всі 700. Промислових підприємств в місті наразі не будують, але наука, освіта, адміністративні служби вже майже повністю зосереджені в Астані. Колись на головних вулицях стояли звичні для нас хрущовки. Тепер усе  пе­реробили, будинки набули східних обрисів і колориту. Залучили велику кількість інвесторів, які будували в столиці, зводили екологічно чисті підприємства, що не шкодитимуть довкіллю. Місто оточене зеленим кільцем лісу,  дуже затишне. Жахливих буранів, як колись, майже немає. Хоча, якщо надворі мінус 15 і починається непогода, за межі Астани правоохоронці просто не випустять. Якщо в машини зупиниться двигун у степу в такий час, то вже за 15 хвилин люди загинуть. Шкода, що закарпатські будівельники пішли зі степової країни на захід, за їхніми талановитими руками і якісною роботою тут справді шкодують.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>