Дворянське гніздо. Маєток графів Плотені у Великих Лазах бачив скрипку Страдіварі, сімейні зради і радянські свавілля

Тетяна Літераті, "Старий замок"  6 травня 2012 11:14  73211380 011716
Дворянське гніздо

У Великих Лазах про родину графів Плотені знають багато, однак достовірних даних про життя поміщиків знайти не так просто. Із покоління в покоління передаються легенди про старого графа Фердинанда, якого ще називали на угорський взірець Нандором, його англійську дружину Євгенію та багатьох дітей, яких доля розкидала по всьому світу.

Мешканці села дивуються: півстоліття ніхто не цікавився долею й історією старого палацу, а в останні роки відбою від цікавих туристів, істориків, краєзнавців та журналістів немає. Ось тільки нарікають, що багато хто, не до кінця розібравшись із родинними зв’язками Плотені, нині займається міфотворенням, тому історія графської сім’ї обросла чутками, легендами і навіть цілими скандалами.

Граф Плотені був одним із найшанованіших скрипалів XIX століття

Один із них стосується міфу, що в палаці Плотен свого часу гостював знаменитий композитор Ференц Ліст, хоча він помер 1886 року, тоді як палац побудували 10 літ потому – 1896-го. Утім пам’ятна дошка з відповідним написом все ж встановлена на фасаді будівлі, там же торік (в рамках святкування 200-ліття від дня народження композитора) відкрили його погруддя. Власне, стверджувати однозначно, що Ференц Ліст не бував у цих краях, не можна, адже він міг гостювати в батьків Фердинанда Плотені, котрі проживали у Великих Лазах. І все ж фраза про те, що він відвідував саме цей маєток, виглядає просто безглуздо. 

Дворянське гніздо  (Ploteni_3)

Неоднозначність починається в історії Фердинанда Йоганна Плотені з самого його народження. Одні джерела твердять, що він народився у Великих Лазах, куди його батько Йоганн (Johann) Плотені та мати Емілія Вінтер переїхали, ймовірно, з Мукачева за місцем батькової роботи (він був гірничим майстром). За іншою версією, Фердинанд народився в місті над Латорицею. Зате дата в обох випадках сходиться – 29 серпня 1844 року. Однозначно також, що він не мав дворянського титулу з народження, діставши його значно пізніше – за особисті заслуги.

Фердинанд володів блискучим музичним талантом і чудово грав на скрипці. Де саме він здобув початкову музичну освіту – невідомо, але збереглася легенда, що під час відвідин Закарпаття 1862 року всесвітньовідомий скрипаль Еде Ремені помітив здібного 18-літнього юнака й зробив його своїм учнем. Разом із Ремені Фердинанд Плотені як акомпаніатор об’їздив усю Європу, заслужив неабиякого визнання й подружився з видатним угорським композитором та піаністом Ференцом Лістом.

Збереглися відомості, що мо­лодий Фердинанд Плотені навіть грав із Лістом на концертах та музичних вечорах, що свідчило про визнання таланту нашого краянина. Починаючи з 1867 ро­ку Фердинанд уже виступав самостійно, а 1887-го його запросили стати першою скрипкою Угорського національного театру. Приблизно в той же час він дістає дворянський титул і стає графом.  Потім тривалий час живе у Франції, не займаючись активною музичною діяльністю, а виступаючи лише для вузьких кіл.

Після спроби поцупити скрипку Страдіварі граф заснував у Великих Лазах поліційний відділок

Не відомо також, за яких обставин Фердинанд Плотені зустрів свою дружину – англійську аристократку Євгенію (Eugenie) Макалістер (народилася у 1854 році та була донькою підприємця Александера Макалістера та Марії Агати Кампелл). Одружилися вони у 1878-му і до нашого краю приїхали вже разом, маючи 8 дітей (5 дівчаток і 3 хлопців). На початку 90-их XIX століття родина жила то в Будапешті, то в Ужгороді, будуючи тим часом великий маєток у селі Великі Лази. Розповідають, що частково за гроші Макалістерів, а частково за кошти Фердинанда Плотені подружжя придбало (за іншими джерелами отримало разом з титулом) землі нинішніх Великих Лазів, Підгорба, Холмців, заснувавши неподалік першого села елітні виноградники, а також винний (або спиртовий) завод.

Дворянське гніздо  (Ploteni_2)

У 1896 році родинне гніздечко Плотені було завершене, тож Фердинанд і його велика сім’я переїхали у будинок, який без перебільшення можна назвати палацом. Будівля, зведена у неокласичному стилі, була розкішною як зовні, так і зсередини. Зі старих фотографій, які нині зберігаються у музеї Великолазівської школи, розташованої поруч із палацом, видно, що кімнати маєтку були оздоблені деревом, килимами, квітчастими шпалерами. На стінах висіло багато мисливських трофеїв, а в одній зі світлиць стояв чорний рояль.

Мисливство справді було одним із хобі чоловічої частини родини Плотені. Кажуть, що Фердинанд полював нечасто, а от його молодший син Вільям (Вілмош) був затятим мисливцем, тож стіни довгого коридору палацу на другому поверсі були повністю оздоблені рогами або й головами вбитих ним тварин.

Зате музикою, кажуть, займалися всі без винятку Плотені. Одна з легенд твердить, що сам голова сімейства грав на раритетній скрипці Страдіварі, але її сліди пізніше загубилися. Про те, що старий граф мав що зберігати, свідчить той факт, що після невдалої спроби поцупити безцінний раритет він заснував у Великих Лазах поліцейську частину, в якій за власний кошт утримував кількох жандармів, готових за його першим наказом мчати у маєток.

Графиня носила хворим служницям помаранчі

Загалом же поміщиків Плотені селяни навколишніх сіл любили. Завод, заснований Фердинандом, давав їм роботу, та й самі господарі були людьми надзвичайно добрими і чуйними. Онучка кухарки графів, дослідниця історії цієї родини, місцева вчителька Марія Гливка розповіла «Замку», що одного разу її бабуся згадувала: коли вона, будучи молодою, захворіла на сухоти, стара графиня постійно її провідувала, не боячись заразитися. А одного разу навіть принесла кухарці великі помаранчі, які в ті часи селяни і в очі не бачили.

Кажуть, Фердинанд завів традицію, яку після його смерті певний час підтримував і його син Вільям: коли у їхніх селах одружувалася молода пара, графи дарували їй початковий капітал, а також давали на весілля вино і сливовицю. Продовжували графи і світське життя: приймали у себе гостей, бували на концертах в Ужгороді.

Одними з постійних відві­дувачів маєтку була родина Леоніда Гошовського – окружного начальника (в сучасному розумінні це щось на зразок голови району). Його внук, ужгородець Милослав Гошовський, досі зберігає у сімейному архіві папку, на якій виведено одне слово «Плотені». У ній з десяток світлин, на яких Леонід Васильович, його дружина Єлизавета Миколаївна та їхні четверо синів (один із них, до слова, відомий етномузиколог Володимир Гошовський, пам’ятна дошка котрому встановлена на фасаді будинку на площі Театральній в Ужгороді) гостюють у маєтку Плотені, а ще лист, написаний німецькою мовою Леоніду Гошовському особисто Фердинандом зі словами співчуття з приводу смерті його батька.

Дворянське гніздо  (Ploteni_1)

Дані про те, яким чином потоваришували граф-музикант та чехословацький чиновник, у родині Гошовських не збереглися, та, можливо, їх поєднувала любов до музики. Цікаво, що дружба перейшла і в наступне покоління, адже потім із родиною Гошовських товаришував Вільям Плотені.

За кілька років до своєї смерті Фердинанд та Євгенія Плотені з невідомих причин виїхали на проживання до Будапешта, де старий граф і помер 5 травня 1933 року. Ще одним міфом є те, що похований Фердинанд Плотені у Великих Лазах, бо насправді його могила знаходиться у Будапешті.

Граф Вільям, залишившись без палацу, жив у хаті свого колишнього слуги

У синів Фердинанда Плотені – Вільяма та Яноша (багато хто плутає їх, називаючи однією і тією ж людиною) також була надзвичайна, але дуже трагічна доля. Кажуть, що доньки Фердинанда і Євгенії Плотені рано покинули маєток, виїхавши на навчання до Європи, і приїжджали до палацу лише на канікули. Старший син Янош за неперевіреними даними був пілотом, і розповідають, що навіть спромігся пролетіти під Великим (нині пішохідним) мостом в Ужгороді, аби показати свою майстерність.

Великолазівські старожили розповідали, що одного разу Янош неочікувано приїхав до маєтку і застав свою дружину в обіймах молодшого брата Вільяма. Кажуть, з вікон летіли подушки і пір’я, стояв неймовірний ґвалт і наче, врешті, дружина Яноша таки покинула його, залишившись у Великих Лазах із Вільямом.

Про кінець життя Яноша не відомо майже нічого. За одними даними, він розбився на літаку у Першу світову війну, за іншими – передчасно помер з іншої причини, але в селі досі є могила Яноша Плотені з надгробком, на якому, на жаль, майже неможливо щось вичитати.

Вільяма життя побило ще більше. Його безтурботне існування завершилося, коли до нашого краю почали підходити радянські війська. Кажуть, що Вільям чудово усвідомлював неминучість захоплення свого маєтку, тому одного дня разом із дружиною свого вже покійного на той час брата Яноша зібрав цінні речі (прикраси, картини, меблі, музичні інструменти тощо) у дві вантажівки (за іншими переказами, всі цінності завантажили у розкішний 8-місний «Форд», яким володіла родина) і виїхав із Великих Лазів чи то до Будапешта, чи до Відня.

Дворянське гніздо  (Ploteni_4)

Старожили розповідали, що разом із господарями їхав знайомий німецький (за іншими даними, угорський) офіцер. Але на півдорозі, десь близько Чопа, дружина Яноша і офіцер, змовившись, на ходу викинули Вільяма з автомобіля, залишивши його ні з чим. Чи повернула жінка сімейні цінності родині Плотені, чи користувалася ними сама – не відомо нікому.

Розповідають одне: Вільям, мовляв, повернувся у свій палац і почав роздаровувати речі, що залишилися (меблі, книжки, побутові пристрої), друзям і знайомим в Ужгороді та Мукачеві. Він не хотів, аби абсолютно все це було вивезено або понищено, тому не противився, коли радянські війська, назвавши це поверненням буржуйського майна народу, відібрали будинок і облаштували в ньому тимчасовий військовий шпиталь.

Побутує ще одна легенда, пов’язана з визволенням, чи-то захопленням села радянським військом. Кажуть, що солдати вже прив’язали Вільяма до сосни, яка росте позаду палацу, з намірами розстріляти його, але селяни, які зібралися біля будівлі, заступилися за свого поміщика і не дали його ані вбити, ані забрати до таборів.

Зважаючи на те, що колишній граф просто не мав де жити, його прихистив у себе головний винар палацу, котрий мешкав у невеличкій хатинці трохи нижче парку, який оточував маєток. Саме на його горищі і були не так давно знайдені особисті речі графа – стіл, стілець, підсвічник, посуд, старий альбом із фотографіями, щоденник із мисливськими записами, прикраса з бісеру – усе, що нині можна побачити у музеї Великолазівської школи.

Старожили розповідають, що свою долю Вільям прийняв досить спокійно. Він не жив у злиднях, бо підробляв тим, що ремонтував годинники та інші побутові прилади. Але до кінця своїх днів мешкав у маленькій кімнатці старої хати, так і не одружившись і не маючи дітей. Помер Вільям приблизно на початку 1960-х років і був похований у Великих Лазах.

Нині маєток, як і бажали графи, розвиває дитячі таланти

Палац Плотені за ці роки слугував і приміщенням для ФАПу, і школою, і літнім дитячим табором, і сільською радою, аж поки у 2004 році не був відремонтований і облаштований під Ужгородський районний центр дитячої творчості. Зовні він залишається імпозантною будівлею із чудово збереженою ковкою та ліпниною. Але всередині палац перетворився на типовий зразок радянської епохи з її модою аляпувато розмальовувати стіни, роблячи в нижній частині так звані «слюнявчики».

Під час екскурсії центром та його чудово обладнаними для дітей приміщеннями директор закладу Світлана Вульпе показала, що в будинку залишилося від старовини. На другому поверсі з великих приміщень – колишня зала для урочистих подій, з якої є вихід на центральний балкон, та їдальня. Решта усе – невеличкі кімнати. З оригінального тут залишилися хіба стіни, частково ліплення на стелі, добротні двері та вікна.

«Ця невеличка бокова кімната на першому поверсі була до 1944 року спальнею сина старого графа – Вілмоша (так у селі на угорський манер називали Вільяма), – показав нам завгосп центру. – Мені колись розповідав один старожил, котрий працював тут нічним сторожем, що Вілмош дуже любив жінок, тому практикував таке: обв’язував свою ногу мотузкою, яку протягував через вікно, та й лягав спати. А коли наставала глибока ніч, сторож приходив і тихенько тягнув за мотузку, аби його господар не запізнився на чергове побачення».

Подібних історій мешканці Великих Лазів знають безліч. Але розповідати їх не дуже люблять. Зокрема, місцева вчителька Марія Гливка, котра збирала спогади літніх людей та листувалася з онучками графа Фердинанда, зауважує: нащадки родини Плотені дуже не люблять, коли хтось починає випитувати у них приватні відомості про членів їхньої великої сім’ї. «Якщо хочете щось довідатись про Фердинанда Плотені як про видатного скрипаля – це добре, та все інше чужих не стосується», – неодноразово повторювали онучки Фердинанда Плотені (діти його доньки Фердинанди Марії Емілії) пані Єва та Сибіл під час свого візиту у Великі Лази.

І все ж маємо надію, що кра­єзнавці продовжуватимуть збирати і доповнювати інформацію про всю родину Плотені, поступово очищаючи її від міфів та легенд, які за роки сплелися з іменами цих маловідомих, але дуже поважних у світі великолазівських дворян.

 

Дворянське гніздо  (Ploteni_6)

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>