Чому гірчить карпатський мед

Ярослав Свитлык, "Старый замок"   14 травня 2012 16:20  236012358 012720
Чому гірчить карпатський мед

Минулий 2011 рік виявився дуже прибутковим для закарпатських пасічників. І меду збирали багато, і, що найголовніше, кон’юнктура на світовому ринку бджолопакетів сформувалася більш ніж приваблива. Торік ціни на карпатську бджолу виросли у кілька разів, а продавали пакети майже як на аукціоні – тому, хто більше запропонує. З початком нового сезону медозбору «Замок» зацікавився перспективами наших пасічників у нинішньому році. Проте, як з’ясувалося, солодка тема має доволі стійкий і різкий присмак гірчинки.

Білі акації… не будуть цвісти

Вивчити проблему ми спробували на прикладі Хустського району. Насамперед через те, що тут є професіонали-пасічники, які прагнуть привернути увагу до проблем галузі. Крім того, вони з гідним подиву ентузіазмом самоорганізовуються і не тільки підтримують колег, а й відстоюють спільну справу навіть тоді, коли на закон не зважає жоден чиновник. Оцінити становище, в якому нині перебуває бджільництво на Закарпатті і знайти болючі точки, з яких треба передовсім починати лікування галузі, нам допомогли голова спілки пасічників «Нарцис» Віктор Папп та почесні пасічники України Йосип Рачок і Михайло Тегза.

Насамперед відзначимо, що нині закарпатські бджолярі не скаржаться на малі заробітки. Хоча, як це не дивно на перший погляд, зібраний ними мед не дає прибутку. Річ у тім, що в Карпатах з одного вулика качають усереднено лише близько 10 кілограмів меду, тоді як у рівнинних регіонах України – у 5-6 разів більше. А виживають і заробляють наші бджолярі завдяки пакетній справі – розводять для продажу карпатську бджолу. Це один із небагатьох вітчизняних продуктів експорту, який успішно конкурує на світовому ринку. І тенденція лише радує: за останні 10 років вартість пакетів карпатянок виросла у 3-4 рази. За вмілого підходу до справи тисячі закарпатських родин могли би мати постійний дохід від бджільництва. Проте нині на заваді цьому стоять дві серйозні проблеми.

Перша – зменшення кормової бази. Простіше кажучи, останніми роками бджоли в Карпатах навесні мусять постити. А причина в тому, що масово і безконтрольно вирубуються медоносні дерева і кущі. З одних виготовляють меблі, з інших – паркани і гойдалки для дітей, третіми «обшивають» сауни і бані заможним бізнесменам. Не кажучи вже про ті дерева, які рубають на дрова. У підсумку скоро матимемо справжній бджолиний голодомор.

«Раніше навесні Карпати ніби вдягали білу шапку – в лісах зацвітали медоноси, – розповідає Йосип Рачок. – І наш край був справжнім раєм для бджіл. А зараз їм нема де присісти. Дикі черешня і груша, акація, клен – усе йде під пилу. А це – не менше 50 % кормової бази карпатських трудівниць».  

У результаті бджоли після зими по-справжньому голодують. Досвідчений пасічник наводить конкретний приклад: якщо раніше навесні навіть брали трохи товарного меду, то тепер усе навпаки – не мед забирають, а самих бджіл підгодовують, аби нормально перевеснували.

Голова спілки пасічників «Нарцис» Віктор Папп підтримує колегу: каже, що за останні років двадцять кількість диких медоносів зменшилася приблизно у 6-8 разів. І якщо не міняти ситуації, важко уявити, що ж буде років через тридцять. Пасічник наполягає: треба ввести суворий контроль за вирубкою дерев і кущів. А крім того, переймати передовий закордонний досвід.

«Наприклад, в Угорщині чи Чехії розроблені відповідні державні програми, що передбачають насадження медоносів за бюджетні кошти, – пояснює Віктор Васильович. – Коли їду Угорщиною, то зразу помічаю, що на узбіччях висаджено липу, софору, їстівний каштан. Це прекрасна кормова база для бджіл. І то не випадковість, а продумана державна політика. Або візьмемо за приклад Корею: там працює цілеспрямована державна програма – на непридатних для ведення сільського господарства землях спеціально висаджують медоноси. А ми не тільки нічого не садимо, а ще й вирубуємо те, що росло».

За приблизними оцінками, нині на Закарпатті живуть і трудяться близько 45 тисяч бджолиних сімей. Збільшувати їх кількість, кажуть пасічники, немає сенсу, бо за наявної кормової бази вони голодуватимуть. Якби вдалося припинити вирубування медоносів і збільшити їх кількість (наприклад, із допомогою лісників, коли проводиться лісопосадка), то можна би збільшити й популяцію бджіл. Але тоді довелося б вирішувати ще одну проблему, з якою навіть нині впоратися дуже важко.

Зберегти чисту карпатську кров

Це ще один головний біль закарпатських пасічників – збереження чистопородності карпатянки. Більшість наших читачів, мабуть, знають, що українська карпіка (або карпатська бджола) – одна з найбільших трудівниць у світі. Йосип Рачок пояснює, що ця працьовитість є наслідком тисячолітнього процесу природного відбору: ліниві не виживали. Оскільки в горах бджолі живеться несолодко, то їй доводиться працювати значно більше, ніж «колезі» з рівнин. Та й кормову базу не порівняти: наша разів у 10 бідніша. Упродовж тисячоліть карпатська бджола була вимушена навчитися брати нектар із того цвіту, де цукристість становить навіть 8 % (притім, що рецептори бджіл інших порід налаштовані на 18-20 %).

Простіше кажучи, карпатська бджола добуває нектар із тих рослин, на які її рівнинна «колега» не те що не сяде, а й навіть не гляне. Крім того, доведено, що карпатянка має значно довший робочий день: вилітає з вулика вже тоді, коли інші лише прокидаються, а повертається з роботи, коли решта вже вкладається. У північних регіонах Росії, де ночі, на відміну від наших, бувають білими, пасічники спостерегли, що карпатська бджола взагалі не знає спокою – працює майже цілодобово!

Не дивно, що на таку ефективну працівницю є стійкий попит. Михайло Тегза розповідає, що по наші бджоли приїжджають за тисячі кілометрів. Карпатянка працює не тільки в Європі (у Білорусії, Молдові, країнах Прибалтики) та Європейській смузі Росії, а й у Владивостоку чи Омську, на Близькому Сході і навіть у Латинській Америці. Ясна річ, такий попит на наших трудівниць існуватиме доти, поки їх репутація не буде підмочена. А це може статися в тому випадку, якщо в область завозитимуть інші, лінивіші породи і відбуватиметься процес гібридизації.

Теоретично, про те, аби цього не сталося, має подбати закон. І він написаний. Але не працює. Коротко кажучи, законодавчо передбачене так зване породне районування, відповідно до якого у шести західних областях України має жити і працювати лише українська карпіка. Але якщо в нашій державі не дотримуються кримінального чи судового законодавства, то що й говорити про бджолине. Інші породи безконтрольно завозять із рівнинних областей України, і проходить гібридизація карпатянки.

Віктор Папп навів нам один із красномовних прикладів. У село Монастирець, що на Хустщині, завезли понад 80 сімей гібридизованих бджіл із Тернопільської області. Спілка пасічників «Нарцис» почала бити на сполох, бо в околицях Монастирця більше 1000 бджолиних сімей карпатянки. А трутня до вулика не прив’яжеш – на побачення з маткою він летить навіть за 10 кілометрів…

Представники спілки «Нарцис» зверталися і до РДА, і до управління сільського господарства ОДА, і до ветеринарної служби, і навіть до природоохоронної прокуратури. Після тривалого чиновницького футболу стало ясно: ситуація парадоксальна, бо закон ніби щось забороняє, а механізмів контролю, відповідальних за нього і навіть розписаних штрафів за порушення заборони нема. Врешті, молитвами і не тільки представників спілки «Нарцис» вдалося переконати монастирецького пасічника вивезти із села тернопільських гостей. 

Цей випадок – лиш один із багатьох. Він показовий, бо мова йде про разову експансію великої кількості чужинців. А скільки такого, що закарпатці привозять із заробітків по кілька бджолиних сімей, не розуміючи: меду більше не через те, що наші бджоли гірші, а тому, що на рівнинній Україні кращі умови. Інший приклад – знаменитий дачний Шаян. Хто проконтролює крутого дядька з Донецька чи Києва, який привезе собі на дачу в Карпатах кілька пакетів бджіл із батькової пасіки? І ще важливіше: як його примусити тих бджіл вивезти, аби вони не псували карпатської крові?

У нормальних країнах це питання вирішилося б легко і швидко. Бо, скажімо, у Європі половину витрат на купівлю племінних порід бджіл пасічникам компенсують із бюджету. Тож аби державні гроші не йшли за вітром, умовного шаянського дачника не тільки змусили б забрати бджіл, а ще й покарали б немалим штрафом. У нас же, як не прикро вкотре це визнавати, держава не захищає тих, хто прагне працювати відповідально і законно. Навіть коли цей захист конче необхідний.

У такій ситуації ентузіазм самих пасічників, відверто кажучи, вражає. От, наприклад, для збереження і розмноження карпатянки Йосип Рачок у 2007 році створив фонд-премію «Карпатські бджоли». Раз у три роки найкращим пасічникам (головний критерій визначення лауреата – збереження чистопородності) присуджується премія в розмірі 10 тисяч гривень. Першу нагороду отримали брати Плиски з села Вучкове Міжгірського району (саме у цьому знаменитому населеному пункті стоїть пам’ятник карпатській бджолі). Чергове вручення премії відбудеться у наступному році. Йосип Рачок наголошує, що метою фонду, крім, власне, збереження промислу пасічництва в Карпатах і передачі нащадкам знань та умінь бджолярів, є ще й створення суцільного масиву чистопородних карпатських бджіл на гірській території Західної України. З підтримкою держави чи без...

На десерт – солодкі ліки

На жаль, в одній газетній публікації неможливо вмістити всю важливу, цікаву чи просто пізнавальну інформацію. Проте на завершення хотілося б акцентувати на ще одному знаковому пріоритеті галузі бджільництва – лікувальному напрямку. В Японії держава фінансує споживання школярами і студентами у навчальних закладах бджолиного маточного молочка. Доведено, що це значно покращує їхній розумовий розвиток, а ця східна держава дбає про своє майбутнє.

У згадуваній вже Кореї нині з традиційною медициною всерйоз конкурує апітерапія – лікування багатьох медичних захворювань з допомогою бджіл та продуктів бджільництва. У країні, де спеціально висаджують медоносні дерева, бджола – визнана і шанована лікарка.

А от у нашій державі апітерапія наразі є пріоритетом, до якого дійдуть руки тоді, коли стане ясно, що мусай якось інтенсифікувати галузь (бо бджолам не вистачає кормів, а підвищувати рентабельність хочеться). Проте, аби зрозуміти, яка прірва відділяє нас від Кореї, де апітерапія – справжній культ, достатньо сказати, що у вітчизняних медичних вузах лиш тепер введено відповідну спеціальність – «апітерапевт».

У той же час самі пасічники, котрі з діда-прадіда знають, які болячки можна лікувати, вживаючи продукти бджільництва чи даючи смугастій комасі себе покусати, нині… поза законом. Михайло Тегза пояснює: «Давно відомо, що екстракт воскової молі – ліки при туберкульозі. Але він, як і екстракт прополісу, перга, маточне молочко, не внесений до переліку державних стандартів. Раз ці продукти офіційно не внесено до ГОСТу, вони незаконні, а ми, пасічники, виходить, прирівняні до шарлатанів».

Зрозуміло, бджолярі не припиняють працювати через ці та інші законодавчі неузгодженості. Крім того, не всі, маючи прибутки і працюючи як підприємці, сплачують податки. А це вже означає, що не лише пасічники мають питання до держави, а й держава до них. Проте, на наш погляд, це можна швидко врегулювати, встановивши чіткі і зрозумілі правила гри: адекватні податки взамін на підтримку галузі бодай у необхідних напрямках. Зокрема таких, як повноцінне ветеринарне забезпечення, фінансова підтримка пасічників, які вирощують племінний матеріал, допомога у збереженні чистопородності карпатської бджоли. Про японський досвід харчування школярів і студентів наразі не мріємо. Але введення кількох медоносних порід до переліку дерев, які щорічно висаджують лісники, не виглядає непосильним завданням.

І остання думка. Закарпаття не раз ставало полігоном, де впроваджувалися передові успішні пілотні проекти. Можливо, не треба чекати допомоги з Києва, а підготувати продуману обласну програму підтримки галузі пасічництва, спробувати знайти для неї кошти і вирішити хоча б ті проблеми, які під силу здолати самим. Бо ж який іще закарпатський продукт настільки відомий у світі, що його навіть не потрібно рекламувати і проштовхувати на ринок? На наш погляд, утратити результат тисячолітньої роботи природи і звести нанівець вікові старання карпатських пасічників було б справжнім гріхом.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>