Абсолютна зброя

Оксана Онищенко  19 квітня 2012 10:28  10610133 010455
Абсолютна зброя

Рік тому створено Державну інспекцію навчальних закладів. Сьогодні вже всім зрозуміло — з якою метою. 

Напевно, при жодній владі в Україні освіта не була епіцентром стількох суперечок, дискусій і навіть скандалів. Що не реформа — то бурхлива реакція у суспільстві. Та одна новація, якій у квітні цього року виповнюється якраз рік, незаслужено обділена всенародною увагою.  

«Надзвичайне суперрішення для освіти. Уперше в Україні створено Державну інспекцію навчальних закладів», — ділився радістю міністр Табачник. Щоправда, для кого це рішення є суперовим, не пояснював. 

«Державна інспекція є своєрідним „діагностичним центром“ або „польовим дослідником“, який збирає оперативну інформацію про реальний стан справ на „освітянському полі“, інформацію, що необхідна міністру і уряду для прийняття найбільш оптимальних управлінських рішень в освітній галузі», — пояснює Михайло Гончаренко, керівник інспекції. 

А от освітяни, які побачили роботу інспекції не на папері, порівнюють її з каральним загоном, який вирішує далекі від діагностики проблеми.  Інспекція навчальних закладів існувала в Україні і раніше. Але тоді вона була звичайним урядовим органом при Міносвіти.

«Сьогодні відомство має можливості самостійно створювати комісії для інспектування, перевірки, самостійно залучати до роботи інших представників центральних і місцевих органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, навчальних закладів. Інспекція отримала додаткові повноваження, які збільшили її автономність. При цьому роботу інспекції координує Кабмін безпосередньо через міністра освіти», — розповідає голова ДІНЗ Михайло Гончаренко. 

Що поганого в тому, що держава хоче мати інформацію про якість освіти в країні? Нічого. Але питання в тому, як це робити. 

 В огляді «Інспекція школи: останні дослідження у високоорганізованих навчальних системах», складеному авторитетним британським освітнім фондом CfBT та незалежною освітньою агенцією NFER зазначено, що в розвинених країнах практикують дві моделі інспектування шкіл: перша, найпопулярніша, — вивчення діяльності кожної окремої школи. Друга (менш популярна) — оцінювання діяльності не цілої школи, а окремих аспектів її діяльності (наприклад, праці вчителів) і порівняння їх з іншими закладами. Висловлено ідею й третього підходу, згідно з яким інспектування має визначити, чи (і як добре) здійснюється урядова політика. Ця модель не використовується жодною цивілізованою країною. 

Зовні ми, здається, наближаємося до третьої моделі. Адже згідно із положенням про Державну інспекцію навчальних закладів України, основними завданнями ДІНЗ є «реалізація державної політики у сфері освіти шляхом здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю навчальних закладів». А насправді залишаємося на старій казарменій радянській моделі, основні аксіоми якої такі: «1. Інспектор розумний, а всі дурні. 2. Інспектор завжди має рацію. 3. Якщо ти не згоден із цим — дивися пункт перший». 

І якщо у положенні про ДІНЗ заявлено, що вона здійснюватиме моніторинг якості освіти, — не факт, що так воно і буде. Ну хоча б із тієї простої причини, що в нас у країні і досі не затверджено не те що критеріїв цього моніторингу, а навіть його концепції. Незважаючи на те, що це заявлено в Національній стратегії розвитку, ухваленій на з’їзді освітян у жовтні минулого року. Немає також моделі проведення моніторингових досліджень для різних рівнів управління, розробленої на національному рівні системи показників якості освіти. Отже, максимум, що можуть зробити в цій ситуації інспектори, — це перевіряти звіти і статистику. Що вони й роблять. Але судити на цій підставі про якість — нонсенс. 

Та й до звітності у Держінспекції ставляться абияк. «Абсолютний безлад. Ми готуємо документи на акредитацію, а зразків бланків нам ніхто з офіційних осіб не дає. Немає їх і на офіційному сайті ДІНЗ. Тож працює так званий сарафанний маркетинг — ті, хто вже пройшов перевірку, передають іншим. Хоча й тут бувають проблеми. Приносиш пакет документів, а його не приймають, бо якийсь папірець уже треба писати по-іншому. То й доводиться переробляти» — розповідають очевидці. 

 Контрольні роботи також не можуть бути підставою для глибоких висновків та аналізу. Бо їхні прозорість та об’єктивність викликають серйозні сумніви. «Ми повинні бути впевнені, що до визначення якості роботи всіх вишів підходять з однаковою міркою. Однакові за складністю завдання, однакові неупереджені умови їх проведення. Ми повинні бути впевнені, що за результатами зовнішнього оцінювання зможемо порівняти результати бакалаврів з права, наприклад, різних університетів. А такого в нас немає», — наголошує Лілія Гриневич, координатор напряму «Суспільство знань» Фронту змін Арсенія Яценюка. 

«Занепокоєння викликає те, що питання захисту прав та інтересів як об’єктів, так і суб’єктів моніторингу, не знайшло свого відображення у Порядку проведення моніторингу якості освіти (2011 р.). У цьому документі, як і в існуючих практиках проведення моніторингових досліджень, відсутні будь-які норми та практичні дії, які гарантують відсутність конфлікту інтересів», — зауважує керівник Центру тестових технологій Ігор Лікарчук. 

Об’єктивність і прозорість перевірок викликає сумнів ще й тому, що на сайті ДІНЗ не оприлюднюють ні їхніх планів, ні методології здійснення, ні підсумкових актів і довідок, ні списків членів комісій (щоб кожен перевіряльник відповідав власною репутацією за висновки інспектування, не ховаючись за фразою «я людина маленька»). 

 На цікаві висновки наштовхує і сам склад ДІНЗ. Рік тому міністр так охарактеризував її керівника: «Це не буде відомий діяч, ректор якогось університету, бо для такої роботи ці люди переобтяжені зв’язками. Це буде фаховий освітянин середньої ланки, який добре знає всі механізми в галузі». Михайло Гончаренко хоча й викладав студентам одного з вишів предмет «Трансфер технологій» — не є фаховим освітянином (за освітою він інженер-економіст, має також диплом менеджера інтелектуальної власності). Кандидат економічних наук.  

Не все так просто і з необтяженістю чиновника зв’язками. Про це свідчить офіційна біографія М.Гончаренка, розміщена на сайті ДІНЗ. Простий сільський хлопець 1979 р.н., випускник Ірпінського індустріального коледжу, студент Київської державної академії легкої промисловості — звичайний шлях молодої людини. Але далі з хлопцем відбуваються просто фантастичні речі: одразу після закінчення академії молодий інженер став держслужбовцем, отримавши посаду провідного спеціаліста у Державному патентному відомстві України. Після цього він обіймав лише посади не нижче як «головний» і «провідний» у різних державних установах, включаючи й Міносвіти. Нарешті очолив Державну інспекцію. 

 Не менше питань виникає і до працівників інспекції. «Це „золотий фонд“ державної системи моніторингу якості освіти», — хвалить М.Гончаренко своїх підлеглих. Але судити про це об’єктивно не може ніхто. Адже в державі немає системи підготовки, атестації та сертифікації інспекторів для органів управління освітою. 

Та поза сумнівом одне — це надзвичайно працьовиті люди. Бо за півроку роботи зусиллями 35 осіб проінспектовано 292 навчальні заклади у 21 регіоні України і 88 місцевих органів управління освітою. Цікаво, як можна таким маленьким штатом зібрати, узагальнити і проаналізувати таку велику кількість матеріалу? «До складу комісій з перевірки навчальних закладів залучаємо представників органів управління освітою, місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які мають відповідні освіту і практичний досвід», — пояснює Михайло Гончаренко.

 Подібна практика існує і в інших країнах. Але там перевіркою навчальних закладів опікуються або державні департаменти, які співпрацюють з незалежними агенціями, або самі незалежні агенції без втручання держави. При цьому застосовується принцип перевірки рівних рівними: викладачів перевіряють викладачі, адміністрацію — адміністратори. Останнім часом до таких команд з оцінювання включають і студентів. 

У нас же відбувається перевірка залежних залежними. Працюючи на інспекцію, що координується міністром освіти, залучені до перевірки освітяни не наважаться суперечити навіть неправомірним її рішенням, бо знають, які неприємності від міністерства можуть накликати на свою голову. І це будуть не лише перевірки, а й тиск на життєво важливі аспекти діяльності — фінансування, захист дисертацій, місце в рейтингу.  

Імітацією незалежної експертизи під час інспектування є створена при держінспекції науково-експертна рада. Та вважати її незалежною було б дуже наївно. Оскільки на сайті ДІНЗ повного списку цієї структури немає (що є проявом непрозорості), звернімо увагу на керівництво. Очолює раду ректор Полтавського національного технічного університету, депутат облради від Партії регіонів Володимир Онищенко. За інформацією nbuv.gov.ua, він же є заступником голови експертної ради з економіки Державної акредитаційної комісії МОНМС України, членом президії науково-методичної комісії МОНМС з менеджменту та адміністрування, членом науково-методичної комісії МОНМС з економіки та підприємництва (підкомісія «Фінанси і кредит»).

 Цікаво виходить — коли інспекція робить подання до акредитаційної комісії про позбавлення ліцензій окремих навчальних закладів, В.Онищенко готує експертні висновки для міністерської структури, в якій сам і працює. А враховуючи те, що в МОНМС він людина не остання, можна уявити, скільки має додаткових важелів впливу на членів ради — освітян. Де гарантія, що у потрібний момент він не скористається ними?

Ниточки від Міністерства освіти тягнуться до всіх структур при держінспекції. І навіть у колегії ДІНЗ, яка визначає напрями і план її роботи, є працівники Міносвіти: директор департаменту загальної, середньої та дошкільної освіти Олег Єресько, заступник керівника департаменту вищої освіти Юрій Коровайченко. Прямо-таки філія міністерства, а не автономна інспекція! 

Щоб створити видимість участі громади у моніторингу та формуванні державної політики у сфері освіти, при ДІНЗ створено громадську раду. Про її склад судити важко, бо за традицією на сайті інспекції його не оприлюднено. А от імена керівників спонукають до певних висновків. Приміром, Сергій Середа — виконавчий директор Конфедерації недержавних вищих навчальних закладів України, головує в якій депутат від Партії регіонів, представник президента у Верховній Раді України Юрій Мірошниченко. Заступник С.Середи — придворний лідер молоді та помічник народного депутата від Партії регіонів Андрій Черних, що прославився свого часу як активіст липового студентського референдуму щодо підтримки міністерського законопроекту про вищу освіту.  

Озброєна таким надійним тилом, ДІНЗ перевіряє діяльність усіх навчальних закладів — від дитсадка до університету. Звісно, дістається від інспекторів на горіхи всім. Але найбільшого тиску зазнають університети. Про це свідчать і заяви Михайла Гончаренка на підсумковій прес-конференції: «За шість місяців перевірок Державної інспекції навчальних закладів Державна акредитаційна комісія України анулювала ліцензії 11 вищих навчальних закладів». У жодній цивілізованій країні державні департаменти не займаються інспектуванням університетів. Це завдання покладено на незалежні агенції, які мають юридичний статус, визнаються державними органами і фінансуються за рахунок внесків вищих навчальних закладів та контрактів з установами, що опікуються фінансуванням вищої освіти.

 Європейський експерт Жан Перрі у своїй статті «Якість вищої освіти» зауважує, що, опікуючись саморозвитком і самовдосконаленням, незалежні агенції дедалі більше фокусують свою увагу на тому, щоб стимулювати розвиток університетів, а не контролювати їх». Репутацію хорошого університету експерт порівнює із «роллс-ройсом», який є такою популярною і престижною машиною тому, що кожна його деталь виготовлена якісно.  

Університети самі зацікавлені в якості своєї роботи, інакше до них просто не буде довіри в суспільстві. Завдання ж агенцій — допомогти їм у цьому. Тому «інспектування є шлюбом між внутрішньою і зовнішньою оцінкою закладу, який сприяє його розвитку», — зауважують експерти CfBT та NFER . 

Поруч із такими інспекціями українська ДІНЗ скидається на кербуда Швондера поруч із професором Преображенським. Достатньо лише почитати інтерв’ю Михайла Гончаренка офіційній газеті МОНМС «Освіта України»: «Згадайте 300 спартанців, які зупинили цілу армію. Своїм завданням як державного менеджера на цій ділянці я бачу організацію ефективної роботи інспекції. Маємо дати результат, який забезпечить підвищення якості освіти на всіх „фронтах“. Тоді можна буде ініціювати масштабний наступ на неякісну освіту. Інспектори — це базові «бойові одиниці», на яких я дуже розраховую».

Складається враження, що ДІНЗ є не інструментом моніторингу, а абсолютною зброєю чиновників вищого рангу від освіти проти тих, хто чимось їм не догодив. Як відомо з історії, абсолютною називають зброю, від якої немає порятунку. 

Як здійснюється на практиці сценарій застосування абсолютної зброї, добре видно на прикладі Ужгородського національного університету, який наважився відкрито не погодитися з результатами перевірки і оскаржувати висновок держінспекції в суді. Інші невдоволені говорять про це пошепки за причиненими дверима.  

Причиною всіх своїх бід ректор університету професор Микола Вегеш вважає намагання влади напередодні парламентських виборів посадити в крісло ректора свою людину, у зв’язку із чим «у хід іде все, у тому числі й відверта фальсифікація». «Усе це відбувається при безпосередній підтримці певних очільників Міністерства освіти і науки», — розповідає професор Вегеш в інтерв’ю zakarpattya.net.ua.  

У найкращих сталінських традиціях ректор пройшов спочатку обробку із добрим слідчим: «Одного разу мене викликав перший заступник міністра Євген Сулима… Я розповів про університет, проблеми і потреби нашого вишу. І тут він мене питає: «А ви би не могли написати заяву про звільнення?». Я запитав про причину. Він каже, що міністр має визначати кадрову політику. Я не заперечую: «Знімайте мене»... Отака ситуація. Після цього він мені заявив, що змушений (!) в університет прислати перевірку». 

За останні два роки УжНУ пережив дванадцять перевірок, результати яких не дали підстав для офіційного звільнення ректора. А тим часом, як розповідає у своєму інтерв’ю професор Вегеш, йому знову зателефонував пан Сулима і «запропонував написати заяву про звільнення». Та професор знову не погодився.  

Наслідки не забарилися — гальмування, призупинення, відкладання або скасування вирішення нагальних питань функціонування університету, а відтак і дезорганізація його роботи: нефінансування проектів фундаментальних досліджень, відмова перезатвердити спеціалізовану вчену раду із захисту докторських дисертацій, гальмування акредитації та ліцензування освітніх напрямів і присвоєння вчених звань. 

Та коли й це не допомогло, проти «УжНУ було застосовано абсолютну зброю — перевірку Держінспекції. «Мы к вам, профессор, — и вот по какому делу!» — як сказав би Швондер. Формальним приводом для перевірки ДІНЗ стало закінчення терміну перебування на посаді ректора вишу. Але — цікавий факт: коли понад рік тому закінчувалися контракти з ректорами Закарпатського і Мукачівського університетів, інспекція «забула» приїхати до них із перевіркою. 

І саме ректору Закарпатського університету — депутату Ужгородської міської ради від Партії регіонів Федору Ващуку випала роль «пильного сусіда». Як повідомляє ua-reporter.com із посиланням на власне джерело, ректор маленького ЗакДУ Ф.Ващук явно зацікавлений у посаді ректора найбільшого і найстарішого у краї Ужгородського університету. Крім того, зауважує портал, «стосунки Ф.Ващука і заступника міністра Є.Сулими вважаються більш ніж близькими». 

 Ректор ЗакДУ дав інтерв’ю «Закарпатській правді» під назвою «Закарпатська вища школа потребує якісного менеджменту». В ньому він говорив лише про проблеми та перспективи розвитку УжНУ, зовсім не згадуючи про свій виш. І підкреслював, що Держінспекція «дуже толерантно підійшла до перевірки». Цікаво, звідки в шановного ректора така впевненість, адже сам він не є ні працівником УжНУ, ні членом комісії?

Щоб остаточно деморалізувати професора Вегеша, за старою сталінською традицією його поливали брудом у підпорядкованій Міносвіти газеті. Шановного професора-історика, керівника Науково-дослідного інституту карпатознавства, автора багатьох наукових праць, які відомі не лише в Україні, у статті характеризують так: «Що стосується Вегеша, навіть тут він не зміг зробити все, як належить… А керувати ж звик — читання лекцій чи місце завідуючого кафедри вже навряд чи задовольнить. Тому він і чіпляється за ректорське крісло з усіх сил». Відкритого листа редактору «Освіти України», написаного Вегешем у відповідь на статтю, звичайно ж не опублікували.  

Комісія Державної інспекції визнала, що робота адміністрації Ужгородського університету з різних аспектів її діяльності «знаходиться не на належному рівні». Але позитивні результати приховати не вдалося. Як зазначено у довідці, «в цілому по навчальному закладу показник абсолютної успішності студентів становить 91,8%, а якісної успішності — 61,7%». Смішно на цьому тлі виглядає зауваження комісії, розміщене поруч із цими даними: «Протягом роботи комісії від одного студента університету отримано звернення на ім’я голови комісії ДІНЗ України щодо надання допомоги в отриманні якісних освітніх послуг». Смішно не лише через те, що так недолуго зроблено спробу нівелювати позитивні результати, а й через те, що ті, хто покликаний перевіряти якість освіти в країні, не можуть похвалитися власною освіченістю. Текст довідки рясніє граматичними та стилістичними помилками, російськими кальками. Ось лише деякі з них: «базова освіта не відповідає профілю кафедри або викладаємим навчальним дисциплінам», «нічого не вказано на їхнє існування та підпорядкованість», «у відповідному розділі нічого не проставляється», «по напрямах і досягненням з основних напрямків діяльності». 

Та, схоже, в інспекторів ДІНЗ, які готували довідку, проблеми не лише з грамотністю, а й зі знанням правил перевірки. Зауваження щодо порушень процедури інспектування та змісту довідки, складені колективом УжНУ, налічують двадцять сторінок. Як випливає з цього документа, члени комісії неодноразово ігнорували положення чинного законодавства, а отже, є підстави вважати дії голови та членів комісії протиправними. Саме це й стало підставою звернення колективу університету до суду. 

Головним позивачі вважають порушення процедури підписання довідки про результати перевірки ректором вишу. Порядком здійснення державного контролю за діяльністю навчальних закладів (розділ V п. 2) передбачено, що довідку спочатку погоджують з керівником навчального закладу, а вже потім остаточно підписують члени комісії. Згідно з законом, є й інший варіант процедури. Якби залучені до перевірки експерти завчасно ознайомили керівників структурних підрозділів вишу із результатами своїх експертиз, підписання довідки могло б відбутися без присутності всіх членів комісії. Проте під час роботи комісії проректори університету зверталися до ректора з доповідними, в яких зазначали, що члени комісії відмовляються знайомити їх з результатами перевірки, посилаючись на категоричну заборону голови комісії О.Рудешка. А це є порушенням наказу Міністерства освіти і науки України від 25.01.2008 р. №34 «Про затвердження Порядку здійснення державного контролю за діяльністю навчальних закладів». Після офіційного протесту ректора університету пан Рудешко обіцяв виправити ситуацію, але так і не зробив цього. 

Отже, коли за день до кінця роботи комісії ректора запросили для ознайомлення з довідкою, погоджувати її йому не було з ким, бо з двадцяти п’яти членів комісії своєю присутністю вшанували лише четверо. Інші фізично не могли підписати довідку вже після того, як її погодили з ректором, бо в цей час їхали в потягах додому (хоча термін перевірки спливав лише наступного дня). Особливий цинізм полягає в тому, що підписи членів комісії стояли на окремому аркуші. І це давало інспекторам додаткові можливості для маніпуляцій. Усі ці аргументи ректор УжНУ виклав у листі до міністра. Однак в офіційній відповіді, підписаній заступником міністра Є.Сулимою, дії комісії дістали підтримку.

Проте істотні порушення було помічено і при організації проведення контрольних робіт. Штучне заниження балів за успішність шляхом зміни шкали оцінювання, у багатьох випадках — непогодження змісту завдань з викладачами, проведення незапланованого та неузгодженого анкетування студентів у час, відведений для контрольної, — до таких дріб’язкових хитрощів вдавалися інспектори, аби занизити результати. 

Звернення ректора УжНУ до міністра освіти із проханням припинити свавілля його підлеглих було проігнороване. Тепер УжНУ змушений захищати свою позицію в суді. Михайло Гончаренко на наше запитання «Чи впевнені ви у тому, що виграєте суд?» відповів: «Однозначно. Адже створена нами комісія для перевірки цього навчального закладу діяла відповідно до чинного законодавства… Якщо навіть рішення суду першої інстанції (в Закарпатті) буде не на нашу користь, а такого розвитку подій ми не виключаємо, то ми обов’язково будемо подавати апеляцію і доводити правомірність наших дій та об’єктивність результатів перевірки».  

Отже, керівник ДІНЗ розуміє, що позиції його відомства у Закарпатському окружному адміністративному суді не бездоганні. Але впевнений у своїй перемозі в суді другої інстанції, який відбуватиметься у Києві. Запитання «чому?» — риторичне. 

Що ж, поживемо — побачимо. А поки що спостерігатимем, як один окремо взятий університет веде боротьбу з абсолютною зброєю і намагається привернути увагу суспільства до своїх проблем. З’ясувалося, що в нашій країні, де навіть існує «Стратегія державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства», неможливо не те що захистити себе, а й відкрито заявити про утиски. Як повідомили в адміністрації УжНУ, їм не лише не вдалося опублікувати відкритий лист в «Освіті України», а й висловити свою точку зору на конфлікт у центральних мас-медіа. До речі, на сайті ДІНЗ немає інформації ні про судовий позов ужгородців, ні про зміст відкритих листів і заяв колективу вишу.

Всі ці проблеми спричинені тим, що зовнішнє оцінювання діяльності вишів у нас не є гарантовано прозорим та об’єктивним. Результатами зовнішнього оцінювання діяльності навчальних закладів можна маніпулювати, оскільки в Україні немає незалежних агенцій із зовнішнього оцінювання діяльності, які — хоча б паралельно з ДІНЗ — надавали б суспільстві об’єктивну інформацію про стан справ в освіті. На жаль, чинне законодавство не створює для цього правового поля. У міністерському законопроекті про вищу освіту немає навіть згадки про незалежні агенції. Зате розуміння того, що це нам потрібно, є в суспільстві, що знайшло своє відображення у проектах закону від Оробець—Яценюка та групи Згуровського. 

 Проте дуже сумнівно, що влада підтримає ідею. Адже це стане кроком до забезпечення реальної автономії університетів і заважатиме процесам централізації в управлінні, які сьогодні підтримуються на всіх рівнях усіма засобами.

 «Дзеркало тижня. Україна»

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>