Потягати чорта за хвіст можна у Пістрялові на різдвяні свята

Тетяна Літераті , "Старий Замок"  2 січня 2012 16:56  9053279 03478
Потягати чорта за хвіст можна у Пістрялові на різдвяні свята

Село Пістрялово Мукачівського району невелике, але багате на традиції. Якщо багато де на Закарпатті на Різдво вже покинули влаштовувати вертепи з перевдяганнями, колядками й розвагами молоді, то тут до святкового дійства готуються дуже ретельно: шиють костюми, ходять на репетиції і, головне, обирають, хто цьогоріч гратиме ролі чортів, котрі традиційно влаштовують в Пістрялові буйні бешкетування.Цікаво, що за нашим  звичаєм до вертепів (їх ще називають бетлегемами) негативні персонажі не входять. Місцеві мешканці згадують, що протилежну традицію привезли у їхнє село ще в 1870-х роках чоловіки, котрі їздили на заробітки до Канади й США. Можливо, наші ґазди запозичили заведенцію лякати людей, випрошувати в них відкуп і капостити з американського свята Геловіну, а можливо, самі придумали таку розвагу. Та відомо одне: саме від¬тоді неодружені чоловіки Пістрялова стали перевдягатися в пастирів, янголів і чортів, котрі не лише колядували, а й робили не дуже гарні вчинки, наприклад, могли вкрасти хвіртку, обкидати снігом дівчат, побити хлопців, налякати дітей. 

Сільський голова Пістрялова Іван Бисага розповідає, що ця традиція не зникала в їхньому селі навіть у радянські часи, коли святкування Різдва й колядування переслідувалися й учасникам вертепу доводилося діяти мало не в підпільних умовах. З періодом відлиги легальні бетлегемування на Різдво відновили знову. Вони стали стимулом для молоді, яка об’єднувалася навколо цієї ідеї, вигадувала сценарії, готуючи для мешканців і гостей села справжнє видовище й приносячи звістку про народження Христа в кожну домівку. Власне, підготовка вертепу традиційно є винятково чоловічою справою, в якій без примусу беруть участь абсолютно всі холостяки Пістрялова. Останнім часом все більше серед них стає школярів старших класів, але долучаються й більш досвідчені хлопці. В організаційних питаннях захід підтримує сільська рада і церква, а нещодавно долучилися й меценати, котрі дали кошти на новий макет церкви, який традиційно носять з собою учасники вертепу (до речі, умільцям вдалося виготовити точну, звісно і зменшену в рази, копію Пістрялівського храму). 

Всі задіяні у театралізованому дійстві хлопці діляться на 2 групи, підміняючи один одного, якщо хтось із членів основного складу  захворів, зірвав голос або пересвяткував. Зазвичай  серед персонажів вертепу є 5 пастирів, котрі звертаються до господаря будинку, доносять до нього новину про народження Христа та просять дозволу заколядувати; 4 янголи, котрі носять макет церкви та співають колядки, а ще 3 чорти, або, як їх називають у Пістрялові, рокотиї, які не колядують, а бешкетують. 

Здебільшого жарти в чортів невинні: вони можуть вкрасти яйце «щоб колядники випили для кращого голосу», налякати дитину (але потім обов’язково дати їй цукерку, аби не плакала), намилити снігом випадкову дів¬чину. Але бувають випадки, коли чорти у Пістрялові розходяться не на жарт. Тоді вони перекривають дорогу автомобілям, зупиняють їх, можуть вискочити на капот автівки або залізти всередину з вимогою дати їм відкуп. Бувало й таке, що бісові діти заходили до хат (особливо тих, де проживали молоді дівчата), порпалися в речах, викидали з шафи одяг. Могли й ворота вкрасти, і зачинити дитину в сараї, і побити перехожих хлопців до синців. А що найцікавіше – ім’я особи, котра ховається під маскою чорта, тримається у великій таємниці, тому майже ніхто в селі не знає, кому потім виставляти претензії. Та й не заведено це, бо за майже два століття існування цієї традиції мешканці села звикли поблажливо ставитися до нечисті, котра гуляє Пістряловим протягом 4 різдвяних днів, і пробачають їй усе скоєне.  

Уродженка Пістрялова Галина пригадує, що в дитинстві страшенно боялася рокотиїв, бо вони завжди виряджалися в чорне вбрання, ніколи не розмовляли, тільки мугикали, могли зненацька вистрибнути й сильно налякати перехожих. Нинішні дітлахи вже не так боязливо сприймають цих персонажів пістрялівського бетлегему, навпаки – чіпляються до них, тягнуть за хвіст, примушують побігати за собою, чим неабияк розважають усе село, мешканці якого спеціально виходять на вулиці, аби поглянути на таке жартівливе протистояння. Виховний ефект свята давно перетворився на розважальний, але людям це припало до душі, і нині подивитися на пістрялівський вертеп з’їжджаються навіть із сусідніх сіл і міст. Місцевий біров Іван Бисага вже задумується над тим, як можна перетворити цю традицію на ще одну туристичну атракцію Мукачівщини, адже мандрівцям, не звиклим до таких веселощів, теж може сподобатися тягати за хвіст самого чорта.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>