Подвійне диво у Перечині

Лариса Романюк, "Старий Замок"  28 грудня 2011 17:17  8533005 03200
Подвійне диво у Перечині

У третій рік вісімдесятих минулого століття краяни їли хліб із мотузками, пили суничний сік, побачили Діда Мороза і Снігуроньку на гвинтокрилі.

Кип’ячена вода зі смаком кави

1983 рік починається тим, що ужгородці скаржаться на брак та якість звичайнісінького хліба. Так, мешканець обласного центру Б. Скляров купив білий буханець, розрізав удома навпіл, а зсередини висипалася жменька борошна. Ще менше пощастило покупцеві В. Гімпель, який витягнув із хлібини добрячий шмат мотузки. Люди приносили із собою браковані паляниці до громадської приймальні «Закарпатської правди», а то й прямісінько на ужгородський хлібокомбінат. Керівництво останнього свою провину визнало, але пояснило, що зробити нічого не може, бо не вистачає фахівців, а старе обладнання потребує дорогого ремонту. Тож пекарі хоч і пообіцяли щось зробити, аби покращити ситуацію, проте ліквідовували брак надзвичайно повільно.

 До речі, така халатність у роботі стає все більш відчутною. Наприклад, цього ж року закарпатці віднайшли новий спосіб варити каву, який назвали «кава по-махінаторськи». Тогочасна статистика стверджує, що два міста далеко вирвалися попереду області за кількістю споживання чорного напою на душу населення. Це – Берегово і Ужгород. Так-от, саме ужгородці і берегівчани поскаржилися у відповідні структури на те, що стара добра кава по-закарпатськи втрачає свій фірмовий смак і потроху нагадує якусь, вибачте, бурду. 

Оскільки «смачно-несмачно» – відчуття досить суб’єктивне, то арбітрами у цій справі мусили стати держінспектори. Їм довелося не раз і не два попити кави в Ужгороді і Берегові для того, аби винести свій вердикт. Але вони таки підтвердили – відомий закарпатський кавіль у кафе і ресторанах цих двох міст нагадує… кип’ячену воду зі смаком кави. Найцікавіше те, що буфетниці варошів між собою ніби й не домовлялися, але кавового порошку не докладали в порцію майже однаково точно. Так, працівниця берегівського кафе «Ялинка» недосипала на порцію 17,2 % сухої речовини, а її колега з ужгородського кафе № 50 – 18,3 %. Окремі віртуози примудрялися залишити собі рівно половину порошку. Кореспондент «Закарпатки» кепкує зі своєрідного соцзмагання між двома містами та описує, як ужгородський бармен гриль-бару ресторану «Київ» Ю. Спірідонов допоміг Ужгороду вибороти перемогу, бо недодав у порцію рівно 60 % порошку. Тому журналіст і радив берегівчанам брати кавоварки і їхати до ужгородців набиратися досвіду.

Іноді виробниче недбальство призводило до справжніх катастроф. У Хусті на  плодоконсервному заводі спалахнула величезна пожежа. Вибухнула 60-тонна мазутна цистерна, а вже від неї зайнялися ще три аналогічні ємності. Через лічені хвилини горіло-палало все подвір’я. Аби зупинити вогонь, треба було багато води, а також піни, аби загасити мазут. У пожежному резервуарі рідини виявилося замало, тож на підмогу швидко прибули пожежні частини із Тячева, Виноградова, найближчих колгоспів, ба навіть примчав спеціальний потяг із залізничної станції Королево. Завдяки спільним зусиллям уже через дві години полум’я вдалося збити. А сталася така аварія через неймовірну людську недбалість. Бо, виявляється, коли машиніст-оператор перекачував мазут із залізничної цистерни в стаціонарну, то вирішив перевірити, скільки ще палива залишилося у ємності, і підсвітив собі… сірником. На щастя, у цьому випадку обійшлося без жертв.

А от парі юних закарпатців поталанило набагато менше. Того року в краї від вогнепальної зброї загинуло двійко молодих хлопців. Перший випадок стався у селі Тростянець Мукачівського району. Слюсар заводу «Мукачівприлад»  застрелив із рушниці 20-річного хлопця із сусіднього села Микулівці. Чоловіки погостилися, після чого тростянець випадково натиснув на гачок. Та невдовзі у міліцію надійшов ще один подібний виклик. У селі Новобарово Тячівського району учень третього класу застрелив із мисливської рушниці свого брата-семикласника. Винним у цій біді визнали батька, який на видноті тримав зброю, яку мав зачиняти у сейфі.


«Ви куди поділи чай?»

Проте варто відзначити, що у 1983 році ще вистачало і пафосних будівництв, перерізування червоних стрічок та обіцянок перевиконати плани.

Зокрема, у Свалявському районі у селі Голубине відкрили нову здравницю. Кошторисна вартість санаторію-профілакторію «Кришталеве джерело» потягла на 1,6 мільйона карбованців. Свалявський лісохімкомбінат, якому й належав об’єкт, грошей на будівництво не шкодував. Сподівалися повернути вкладене у найближчий час. Так, 24-денна путівка в санаторій для одної людини коштувала того року 25 карбованців. До речі, «Кришталеве джерело» стало найбільшим санаторієм-профілакторієм області. 

Ще одна цікава новобудова постала в Ужгороді на вулиці Яроцькій. У 1983 році тут відкрився фірмовий магазин «Мінеральні води». Площа радянського «супермаркету» (крамниця працювала за методом самообслуговування) становила 400 квадратних метрів. Магазин вирізнявся серед подібних ще й тим, що презентував такий великий асортимент різноманітних соків і вод, що й зараз можна здивуватися. Наприклад, яблучно-шипшиновий, горобиновий, гоніто (мандариновий), ревеневий, суничний і т. д. Погодьтеся, що не кожному з нас вдавалося посмакувати натуральним суничним соком. Також можна було придбати і всі мінеральні води, які видобувалися в області. А для того, аби покупці почувалися ще зручніше, магазин працював навіть без обідньої перерви. 

Якщо поцікавитися статистикою 1983-го року, то й взагалі здаватиметься, що Ужгород рухався у напрямку «світле комуністичне майбутнє» велетенськими кроками. Приміром, ось такими досягненнями відзвітував обласний центр у кінці року. «Приріст обсягу товарної продукції у місті становив 46,7 відсотка, створено 268 нових видів машин, приладів і засобів автоматизації. Побудовано 232,7 тисячі квадратних метрів житла. Введено у дію 6 дошкільних закладів на 2080 місць та дві середні школи на 2352 учнівських місць, новий корпус торгово-кулінарного училища та лабораторний – університету. Запрацювала новозбудована міська клінічна лікарня, а також повністю реконструйована дитяча». Ну і наостанок: «За участю колективів, підприємств і організацій на 1,7 мільйона карбованців виконано робіт із благоустрою. У тому числі будівництво міської зони відпочинку «Оріховиця» коштувало державі понад 500 тисяч карбованців».

Варто відзначити, що тодішній читач нерідко був прискіпливим і навіть дещо в’їдливим типом. Тому він не тільки перечитував нудні звіти, але й сам постійно відсилав різноманітні питання і скарги у газети та відповідні інстанції. Так, допитливий передплатник «Закарпатської Правди» цікавився, що ж сталося із дослідними ділянками для вирощування чайної культури у краї та чи взагалі правда, що ця рослина прижилася на Закарпатті. Бо ж дослідження на предмет того, чи можливо у нашому краї культивувати цю рослину, почали проводити ще в далекому 1949 році. Пробували висаджувати культуру в різних регіонах краю. Пізніше поблизу Мукачева на Червоній горі чай таки добре акліматизувався. Тож тамтешня дослідна ділянка – єдине, що залишилося до 1983 року від експерименту. Але сам факт того, що майже 30 років на Закарпатті вирощували цю культуру, уже цікавий. Крім того, вдалося вивести гібрид, пристосований до наших умов, – «Закарпатський № 1». Була навіть така цікава пропозиція: «Якщо й не вирощувати його у промислових масштабах, то хоча б використовувати як декоративну рослину із вічнозеленим листям». 

Життя в подарунок

До речі, ужгородці досить цікаво зустрічали 1984 рік. Перед святом Зими, яке тоді відзначали в обласному центрі щороку, містяни зібралися у парку «300-річчя возз’єднання України з Росією» та чекали на Діда Мороза і Снігуроньку. Казкові персонажі прибули на урочистості на справжньому гвинтокрилі, з якого одразу ж пересіли в сани, запряжені трійкою коней. Весела кавалькада роз’їжджала парком та запрошувала всіх до святкування. Тут же розташували торгівельні ряди із різноманітними стравами і південними фруктами, а поруч продавали книжки, сувеніри, іграшки, навіть спорттовари.

Крім того, одну з алей перетворили на повноцінну виставку льодових скульптур. До речі, свої роботи тут представили і школярі та учні технікумів. Найменшенькі могли покататися на розмальованих санках чи печі або скотитися зі снігової гірки. Також парком розгулювали різноманітні казкові персонажі, які розносили у кошиках гостинці для малечі, або й просто фотографувалися з дітьми. А солдати Ужгородського гарнізону пригощали всіх кашею, яку приготували у польовій кухні. Свято тривало до пізнього вечора: яскравий концерт, показові виступи спорт¬сменів та сеанси у пересувному кінотеатрі. 

Під самісінький кінець 1983-го року в Перечині сталася подія, яку сміливо можна назвати справжнім новорічно-різдвяним дивом. Перечинка Єва Меніс чекала на другу дитину. Пологи у жінки почалися під вечір 31 грудня. Уже й новоспечений батько, Ернест, отримав звістку, що «під ялинку» має чудовий подарунок – 4-кілограмового богатиря-сина. Але велике щастя привело із собою ще більшу біду. Дружина одразу ж після пологів за 15 хвилин втратила 3 літри крові. Щоб продовжити переливання, терміново почали збирати у лікарні місцевих донорів. Ніхто з них не відмовився прийти на поміч, незважаючи на те, що святкували Новий рік. Доки двадцять донорів здавали кров, чекали і підвозили нових. Але вже тоді стало зрозуміло, що доведеться вдаватися до серйозної підмоги. Через короткий час до Перечинської центральної районної лікарні почали під’їжджати автівки, а з них зістрибували солдати Ужгородського гарнізону. Через санавіацію викликали консультантів з обласної лікарні. Від 8-ї години вечора до 5-ї години ранку породіллі перелили 13 (!) літрів крові від 48-ми чоловіків, а загалом майже 18 літрів. 

Але на цьому історія не закінчилася. До 6-го січня здавалося, що все вже позаду і жінка почувається добре, аж тут 7-го числа, на самісіньке Різдво, у неї катастрофічно почав падати тиск і вона втратила свідомість. Лікарі не розуміли, у чому причина, але миттєво викликали завідувача курсом реанімації медфаку Ужгородського держуніверситету Василя Бору. Той, переглянувши історію хвороби, одразу зрозумів причину: таку кількість чужої крові не витримала надниркова залоза. Жінці провели відповідне лікування, і її стан поволі покращився. А малюк, доки мама боролася за своє життя, встиг набрати у родильному відділенні кілограм ваги. 

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>