У суботу, 19 жовтня, Ужгородський скансен став місцем паломництва гончарів із України (Закарпаття, Львівщина, Волинь, Івано-Франківська, Полтава): тут проходив фест гончарства, який згаданий заклад й організував. Захід надав закарпатському музею архітектури та побуту особливої атмосфери.
Поміж хаток працювали гончарі…для відвідувачів, й випробувати себе у гончарстві міг кожен. Коштувало таке задоволення 50 грн. В ужгородської керамістки та художниці Юлії Єгорової – Рогової, яка нині прийшла у довгані, було зайнято. За її гончарним кругом працювали туристи із Києва. Хоча Юля теж мала руки у глині, й навіть обличчя. Не бракувало й запасу глини, яку привезла. Неподалік зустріли викладачку УжНУ Маріанну Колодій із родиною. Її 5-річна донька Лук’яна сяяла від щастя й захопилася розповідати, як сама зробила глечик. Мама несла його на руці, щоб трохи підсох. «Із глини можна зробити, що хочеш…кролика, качку, песика і весь світ!" – додала Лук’яна.
Ми ж подалися у стару музейну корчму, де одну із кімнат облаштували під «Гончарну майстерню», про що казав відповідний надпис. Тут великий дерев’яний стіл, полиці із виробами, піч для випалювання, гончарний круг, лада. Її відкрили торік під час першого фесту гончарства. Це стало можливим завдяки проекту скансену «Стежками закарпатської кераміки», який підтримав Український культурний фонд. Майстерня постійна, й тут займаються «учні» Школи гончарства, яку організував скансен (вже були дві сесії). Вчить діток молода майстриня із Іршави Марія Полянко. Ми теж вирішили спробувати глину на дотик. За газду був кераміст із Ужгорода Андрій Зубенко. Одягнули фартух – і за круг. Й це було божественно. Працювала вперше, тому було кілька дублів поки виготовила глечик. Залишила для музею. Вчитель сказав, що серед сьогоднішніх учнів його вразив як викладач Закарпатської академії мистецтв Роман Пилип, який спробував свої сили в новому для нього ремеслі.
Тут зустріли й відому родину ужгородських керамістів Вячеслава Віньковського та Мирославу Росул, які живуть своїм ремеслом. Виявляється, такого поняття як закарпатська кераміка не існує. «У краї багато національностей, а, відповідно, й типів народно – декоративної кераміки. У нас і гуцульську, бойківську, лемківську, чеську, словацьку, угорська, маємо навіть відголоски італійської кераміки із 15 ст.. І всі вони мають свої стилістичні особливості. Тому про таке поняття як закарпатська кераміка наразі не відомо», – каже пан Віньковський.
Був і тематичний ярмарок. Гості із Івано – Франківська Віталій та Оксана Гладковські привезли молочну кераміку. Оскільки Віталій сидів за гончарним кругом й влаштовував майстер –класи, то про особливості такої кераміки розповіла Оксана: «Різниться від звичайної традиційної тим, що після утилітарного випалу на міцність черепка, який проходить орієнтовно + 950 -1500 С, є ще процес змолочення. Холодна випалена кераміка занурюється у молоко, промолочується, осушується, а потім ще раз випалюється в печі при температурі + 350 С. Казеїни молока забивають пори, й горнятка та інший посуд не протікає. Саме молочна кераміка має гарну утилітарну функцію, використовувати в побуті».
Керамістка із Виноградова Ольга Гал привезла декоровані глиняні дзвіночки, писанки. Антоніна Дурда із іршавського Приборжавського, яка є ученицею відомого гончаря, заслуженого майстра народної творчості України Михайла Галаса із села Вільхівка теж привезла вироби. Голова закарпатської організації Національної спілки майстрів народного мистецтва України Людмила Губаль мала тут авторські ляльки із тканини, хоча виготовляє їх також із глини.
Свято було приправлене піснями й постановками від Заслуженого академічного закарпатського хору, який підготував до фесту програму «А ми такі паровані, як горнята мальовані». Із ними співали й відвідувачі. А ще в повітрі пахло смачненьким, адже презентували й закарпатську гастрономію.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.