“Джіро”, “Зенджі”, “Пам’яті Черняєва”, “Хіакуме”, “Гора Говерла”, “Гора Роман Кош” – все це сорти одного з найпопулярніших осінніх фруктів – хурми.
На латині назва звучить як “Diospyros”, а ще її називають “їжа богів”, “божественний вогонь”. І ті боги певно не дурні, бо хурма – справді божественний фрукт. Крім того, що надзвичайно смачний, він ще є джерелом вітамінів А і С та поживних речовин і мікроелементів, таких як калій, кальцій, залізо, магній, йод. Відповідно, корисний при профілактиці серцево-судинних захворювань, проблемах із зором та нестачею йоду в організмі. Але треба бути обережним, бо плоди містять також 25% сахарози і тому при діабеті не рекомендується їх вживання, як власне і при захворюваннях щитовидної залози, коли є надлишок йоду.
Батьківщиною хурми вважають Китай, який звідти привезли в Японію, а згодом, в другій половині ХІХ ст., в США. Тому, за місцем походження виділяють: Східну (Азія), Віргінську (США) та Кавказьку. Це можна сказати “оригінали” хурми, для нашої ж країни притаманні більше гібриди, тобто селекційно виведені сорти, прищеплені на основні види.
Різниться хурма не лише за своїм походженням, але і за кольором (від яскраво-морквяного, оранжевого, червоного до коричневого), смаком (кавказька – терпка, японська – солодка), розміром та вагою (50-800 грам), консистенцією (в’язка чи м’яка). Всього ж налічують близько 700 сортів, тому кожен може знайти саме “свою” хурму (навіть Хемінгуей був би задоволений, скуштувавши хурму зі смаком рому). Звично, ми її споживаємо свіжою, різного ступеня достиглості, проте і в сушеному виді вона смачна і нагадує фініки. Звідси й інша її назва – фінікова слива.
Як кажуть японці, це “плід із плодів”, тож поки є можливість, смакуйте божественно смачною хурмою (але знайте міру, лікарі рекомендують до 3 плодів на день), а наступного разу поділимось з вами секретами її вирощування на Чорній горі (Виноградівський район, Закарпаття).
Валентина Горнецкі
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.