П’ятий елемент Закарпаття й світу: Імре Ревес та Герміна Кюрбіс

Ужгород.ін продовжує серію історій кохання людей, які мали вплив на розвиток подій не лише у нашому краї.

Про відомого художника Імре Ревеса (справжнє ім’я Імре Чебраї) широкий загал знає нажаль мало, хоча його творчість і варто поставити на один щабель зі здобутками Міхая Мункачі, Йосипа Бокшая та Адальберта Ерделі. З першим Ревес разом працював, а от для двох інших, він став вчителем та наставником, коли викладав у Будапештській академії мистецтв.

Самого ж Імре вважають основоположником регіональної реалістичної школи живопису. Його творчість так і пронизана народним колоритом, бо любив малювати реалістичні картини з життя робітників та селян. Там була ціла етнографічна скарбниця, що поєднувала все, від одягу та побуту до духовного світу простих людей. Хоч його і називають угорським художником його життя як і творчість тісно пов’язані також із Закарпаттям. Зокрема останні свої роки митець провів в місті Севлюш, сьогоднішній Виноградів, тут і був похований.

Творчість Імре тісно переплелась із його особистим життям. Він одружився на одній зі своїх учениць, Герміні Кюрбіс. Вони зустрілись у Відні і певне так сподобались один одному, що вирішили все життя провести разом. Нажаль про неї знайдено дуже мало даних, як і про її творчість, адже і вона була талановитою художницею, та ілюстратором казок. Але точно відомо, що шлюб вони взяли в Севлюші 31 серпня 1884 року, а в реєстрі зазначено таке: «Ревес Імре Каролі Чебрай 25 років, художник, проживає в Парижі, наречена Кюрбіс Герміна, проживає у Відні. Свідок: Антал Скулетті, хороший друг…». Цей союз завершився народженням 3 дочок: Ельзи, Клари та Вільми (потонула у Дунаї). Саме Клара пішла слідами батьків та також поринула в мистецтво.

Коли Імре вирішив приїхати та відвідати сестру Маргариту (працювала начальником Угочанського поштового відділення у Севлюші), то поїхала з ним і Клара. Тут він і вирішив доживати свого віку, в рідних для нього місцях. Після смерті був похований на міському кладовищі. І не знаю, чому досі це скромне поховання з дерев’яним та мармуровим пам’ятником не стало місце паломництва для любителів мистецтва та поціновувачів геніїв. Але певно Імре цього і не прагнув?! Все його життя було пронизано простотою та спокоєм і можливо сімейний затишок та «тиха» творчість для нього набагато важливіші.