«Зачарований край» на Іршавщині (ФОТОРЕПОРТАЖ)

Не так давно побувала в черговому лісовому прес-турі на Іршавщині, який організувало Закарпатське обласне управління лісового та мисливського господарства. Одним із пунктів перебування був Національний природний парк «Зачарований край».

Із Ужгорода ми їхали через Іршаву в сусіднє село Ільниця, яке колись славилося шахтами із бурим вугіллям. Саме тут працює найбільше в районі підприємство, яке займається переробкою деревини й виготовленням кінцевої продукції – «К*Лен» (пізніше лісівники будуть не раз хвалити їхні меблі). А ми їдемо в адмінбудівлю Національного природного парку «Зачарований край», що на бічній вулиці Партизанська. Вже звідси із провідним інженером парку із рекреаційного благоустрою Євгеном Гігою прямуємо в село Осій, а, точніше, в урочище Кам»янка, що у лісі. «Паркуємося» за дерев»яним місточком, де є карта із територією парку, який діє із 2009 року (до того був ландшафтний).

Територія – 6101 га, межує із сімома населеними пунктами Іршавського та Свалявського районів. «Найцікавіший природний об»єкт у складі парку –геологічний заказник «Зачарована долина». Це скельні масиви вулканічного походження заввишки від 20 до 100 м на площі 150 га. Інший – «Чорне багно» на площі 15 га. Унікальність його в тому, що знаходиться на висоті 650 м над рівнем моря, глибина – 7 м. Це найбільше й найвище сфагнове болото Українських Карпат»,  – розповідає Євген Гіга. – На ньому зростають унікальні види рослин, зокрема, росичка комахоїдна, буківка, різного виду орхідеї. У парку є букові праліси, які торік увійшли до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО. Це невеликі групи старого букового лісу. Зараз триває картографування».

Цікавий факт. «У «совеєцькі» часи велася масова меліорація сфагнових боліт з метою добування торфу для удобрення с/ г угідь. «Чорне багно» теж осушили. У 2014 році у нас був спільний проект із Всесвітнім фондом дикої природи (WWF). Мета – ренатуралізація,  повернути природній стан болота. Ми отримали дозвіл. Як досліджували, то побачили загати, спочатку не зрозуміли, що це. Потім виявилося: тут поселилися бобри. Фактично, тварини виконали 60% робіт за нас. Ми хотіли підняти рівень води й зробити штучні загати, – веде далі. – Зараз бобри піднялися вверх по річці Іршавка, бо на болоті зменшилася кормова база. Нарахували чотири «будиночки», а сім»я складається із 8 особин. Тобто, на території парку є близько 30 особин». Згадав і професора Василя Комендаря, який одним із перших описував рослинність на болоті, й був ініціатором створення парку. Загалом на території парку зростають 165 видів рослин та мешкає 58 видів тварин, з яких 29 видів рослин і 38 видів тварин занесені до Червоної книги України.

На згаданому стенді тут в урочищі Кам»янка, написано, що парк має чотири зони, які позначені різними кольорами. Є заповідна, де будь –яка діяльність заборонена, регульованої і стаціонарної рекреації, а також господарська зона. На території парку промаркували та прознакували 6 еколого – пізнавальних стежок загальною протяжністю близько 42 км. До прикладу, до Смерекового каменя є два марштрути – із урочища Кам»янка, де ми зараз, та із присілку Новоселиця села Ільниця. Є ще інші стежки – Кам»янка – квасна вода, тут є джерело й невеликий водоспад Гучали; ще є в урочище Росоха; із села Підгірне і до болота і пралісів; із болота на гору Бужора, яка має 1081 м. Євген каже, що організовані групи туристів бережно ставляться до природи.

А парк активний і у проектах. До прикладу, торік закінчився українського – словацький проект, який фінансувався Норвегією «Ліси для суспільства, ліси без бар»єрів». «Ми акцентували увагу на еколого – освітній діяльності, роботі з дітьми, – каже. – Тому за виділені гроші купили макети тварин, інші прилади». Нині діє проект збереження карпатських пралісів, в якому беруть участь також нацпарки Ужанський та «Синевир».

Ми ж вирушаємо у зону, де дозволено будувати рекреаційні об»єкти. Раніше, пригадую, тут була (і є) тільки база для дітей «Смерековий камінь», потім з»явилася київська поруч «Зачарована долина». Нам влаштували екскурсію – то ми рухалися через ліс, то поляною. Тут такі панорами, дуже свіже повітря. Паралельно Євген розповідав про фотопастки, щоб бачити життя лісових мешканців зсередини, а ще про цвітіння вересу на болоті у вересні. Тоді він нагадує фіолетовий килим.

Вийшли біля гірськолижного витягу, який нині «на приколі», а взимку тут катаються тільки, коли є сніг. Турбазу уродженця Осою, народного артиста Івана Поповича видно одразу – скрипічний ключ на воротах, на будинку. Тут проводить пісенні фестивалі.

Наша майже 2-годинна подорож завершилася знайомством із іншими працівниками парку – Мариною Матіко, Василем Кебелешем, Михайлом Матіко та Михайлом Андрішко, які трохи нижче біля річки зварили бограч і напекли картоплі. А от купатися зась – вода була дуже холодною, але дуже чистою…

20180616_141654
20180616_141359
20180616_143114
20180616_152615
20180616_143931
20180616_141414
20180616_141738
20180616_140601
20180616_141944
20180616_140756
20180616_125309
20180616_151554
20180616_150917
20180616_144224
20180616_141645
20180616_141245
20180616_151232
20180616_135721
20180616_152852
20180616_154531

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук