Заробітчанство: загроза чи панацея?

Укрінформ  24 січня 2017 10:50  207143237 0144646
Заробітчанство: загроза чи панацея?

Експлуатація закордонних робітників перетворилася у Європі на надприбутковий бізнес. Закарпатці - на вістрі цього трафіку

Відповіді на це питання кореспонденти Укрінформу пошукали у регіоні, де це є історично традиційним видом заробітку – на Закарпатті

Це область, жителі якої з півтора століття живуть із заробітчанства. Тут звичне діло, коли на золотому весіллі сімейна пара дораховується, що насправді-то разом прожили заледве 15 років, хоча дітей народили й будинки їм побудували. Тут, за словами акушерів, діти найчастіше народжуються у січні та серпні, бо зачаті на два великі празники – Різдво та Паску, коли мамка й нянько фізично мали змогу бути разом. Це один із регіонів, де ганьба зізнатися, що не маєш грошей – значить, лінуєшся заробити. І ще тут є цілі села, які так і називають – заробітчанськими: великі будинки-палаци, двометрові паркани й дві-три машини у дворі. І все, здавалося б, логічно: край межує із чотирма країнами -  ну як цим не скористатися?

І люди користаються. І їдуть. Хтось будує дім, хтось учить дітей, хтось просто воліє добре заробляти, хтось – вийти заміж за європейця, хтось, зрештою, обирає для себе емігрантську долю. У кожного на це свої причини. Але як такий вибір великої частини населення регіону впливає на суспільне життя краю? Позитивно? Адже є сталий добробут: будинок чи квартира, машина, добрі гроші… Є також закордонні перекази, стимулювання внутрішньої економіки, розвиток торгівлі… Чи все-таки негативно? Адже заробітчанство – це дуже часто розбиті сім’ї, зламані долі, покинуті діти… Та й не тільки на сімейному фронті біда, бо ж недарма заробітчанство ще називають «відтоком мізків». На Закарпатті нині є цілі галузі, як от медицина та освіта, з якої останні два роки цей відтік став настільки тотальним, що у деяких районах, як-от Берегівському, нема кому лікувати та вчити.

Отож, свої питання про позитиви й негативи закарпатського досвіду заробітчанства, суспільну користь та біду від цього явища, а також про його наслідки, ми поставили експертам суспільної думки в регіоні. І ось що нам відповіли.

ТУТ ПСИХОЛОГІЯ НАЙМИТА ПРОТИ ГІДНОСТІ ГОСПОДАРЯ

- Закарпаття - регіон з надлишком трудових ресурсів, який понад століття традиційно поставляє робочу силу в краї чи країни, де її хронічно бракує, - каже історик, письменник Роман Офіцинський, професор УжНУ. -  З одного боку, коротко- чи довгострокові заробітки знімають соціальну напругу, також такий спосіб заробляння грошей є потужним джерелом внутрішніх інвестицій та зростання якості життя окремих родин і чи населених пунктів. З іншого - це "втеча від реальності" значної частини активних і мобільних громадян, які, маючи шляхи відступу і запасні аеродроми за межами краю, майже не переймаються модернізацією архаїчних суспільних відносин на рідній землі. Наразі психологія вічного наймита є живучішою за гідність господаря, що постійно займається облаштуванням власної домівки (у ширшому значенні) і веде поточні домашні справи сам, а не передоручає їх.

Заробітчанство: загроза чи панацея? (1485181974-8134)

Роман Офіцинський

Експлуатація закордонних робітників скрізь у Європі перетворилася на надприбутковий бізнес. Закарпатці перебувають на вістрі цього трафіку в усіх іпостасях. Оскільки вони масово втягнуті в заробітчанські одіссеї, то зараз в інвестиційно привабливих секторах і галузях економіки краю відчувається нестача робочих рук. На Закарпатті непоодинокі випадки, коли підприємці чи підприємства, що динамічно розвиваються, вимушені шукати найманих робітників за межами краю.

ЦИМ ЧИННИКОМ УКРАЇНСЬКА ДЕРЖАВА ПОВИННА ВМІЛО КОРИСТУВАТИСЯ – АЛЕ ПОКИ НЕ ВМІЄ

Цікавимося у пана Романа, чи відрізняється суспільний досвід заробітчанства на Закарпатті від, наприклад, тієї ж Галичини.

- За основними параметрами зауваженого явища це однотипні регіони, - вважає він. – Трудові потоки з обох регіонів перетинаються в багатьох країнах. На сучасне покоління закарпатських і галицьких заробітчан підсвідомо впливає чинник "міжвоєння" - перебування українських земель між Першою та Другою світовими війнами у складі Чехословаччини і Польщі. Як не парадоксально, у Чехії для закарпатців і в Польщі для галичан нині більше можливостей досягти матеріального благополуччя. Певні відмінності стосуються ступеня самоорганізації представників різних українських регіонів у країнах перебування. Йдеться про національно-культурні, релігійні, медійні та інші аспекти.

Загалом, українці дуже швидко адаптуються та інтегруються у західних країнах. Саме там вони намагаються осісти, формують чисельні діаспорні острови. Це не викликає жодного занепокоєння, просто цим чинником Українська держава повинна вміло користуватися. А от справді найбільшою проблемою є доволі низька кваліфікація та інертна поведінка українських дипломатів за кордоном, які зобов`язані відстоювати національні інтереси і горою стояти за співвітчизників.

АМЕРИКА ДОБРИЙ КРАЙ, КІТЬ НЕ РОБИШ – ТА ЗДИХАЙ!

- Суспільство на Закарпатті справді має величезний заробітчанський досвід, це вікові традиції, які сягають корінням кінця ХІХ століття. Тобто, це один із способів заробітку у регіоні – хай важкий, але ним невпинно користувалися віками. Є навіть така історична приказка: «Америка добрий край, кіть не робиш – та здихай!». З тим, можемо говорити, що це наклало суттєвий відбиток на ментальність закарпатців. - пояснює Віктор Пащенко, соціолог, директор Інституту політичних досліджень в Ужгороді.

Заробітчанство: загроза чи панацея? (1485182178-4012)

Віктор Пащенко

Разом із тим, важко однозначно оцінювати позитиви та негативи, які суспільство на Закарпатті набуло під впливом фактору заробітчанства, бо одне – це продовження іншого.  (Хоча таки треба відзначити, що останнім часом негативів таки більше, це насамперед намагання виїхати узагалі. А головна біда – що з краю поголовно виїжджають медики, освітяни, інженери. Цей глобальний для регіону відтік мізків уже дався взнаки на медицині – у Берегівському районі нема спеціалістів у лікарнях. Також там нема кому викладати у школах).

ЗАРОБІТЧАНСТВО НА ЗАКАРПАТТІ ДАЛО ЦІЛЕ ПОКОЛІННЯ ТАК ЗВАНИХ «МАЖОРІВ»

Поясню щодо перетікання позитиву в негатив – й навпаки у питанні про заробітчанство, - веде далі пан Пащенко. - От скажімо, перша хвиля заробітчанства – це кінець ХІХ століття. Метою було заробити, привезти додому гроші й купити тут землю – аби бути господарем й добре жити, могти забезпечити дітей. Це була мета, зміст життя – і в цьому був позитив. У 30-ті роки при чехах багато заробітчанських грошей вкладалося в підприємництво.

Але з приходом совєтів це все пішло коту під хвіст – і землю, й справи у людей забрала нова влада. Але тут варто вказати на те, що разом із цим знівелювалася мета заробітчанства: відтепер більше не було сенсу заробляти й вкладати гроші вдома. Тоді у закарпатців убили жилку підприємництва. І з того часу заробітчанство стало більше цікавити закарпатців як еміграція. Також у радянський період багато людей почали виїжджати на заробітки до Росії – що також дало свій відбиток на менталітет. Ну, а головне, що змінилося в цей період: люди відтепер вкладали зароблені гроші не в розвиток регіону, не в підприємництво – а в себе. Саме в цей час почали зводити великі будинки, начиняти їх дорогими меблями та речами – з’явилися цілі заробітчанські села, як-от Біла Церква на Рахівщині, Ділове – де люди зводили палаци, тільки заради того, аби вище та багатше, як у сусіда.

З одного боку – це й добре: мій дім – моя фортеця, але з іншого – це говорить про відокремленість від сусідства, від суспільного життя. Це ознака відчуженості – від виробництва, від освіти, від традицій, від культури… Це поверховий успіх – з одного боку гроші, будинки, машини, круті весілля. Але такий спосіб життя насправді не дає позитивної динаміки ні в чому – ні для розвитку економіки, ні для суспільства, ні для особистості.

І ще ця тенденція: не вкладати в суспільство, а вкладати в себе, зрештою, погано позначається на суспільному житті. От наприклад, у сфері освіти: я зароблю гроші, вивчу дітей. Але це не передбачає, що син чи донька будуть здобувати освіту, це означає, що я дам їм досить грошей для того, аби вони заплатили за сесію й отримали диплом. Тобто, нівелюється поняття освіти узагалі. Це те, що можна купити. Звідси – поганий рівень освіти й фахівців. Крім того, заробітчанство на Закарпатті останніми десятиліттями дало ціле покоління так званих «мажорів» - які випендрюються одне перед одним дорогими гаджетами та машинами, навіть не уявляючи, що таке робота, заробляння грошей.

З ОДНОГО БОКУ, ВІД ДЕРЖАВИ НІЧОГО НЕ ЧЕКАЮТЬ, АЛЕ З ІНШОГО – Й НЕ ДОВІРЯЮТЬ ЇЙ

Одним із основних позитивних досвідів заробітчанства експерти завжди відзначають те, що люди не чекають манни небесної від держави, готові самі на себе заробити. Але разом із тим, це деформує довіру до інституту держави як такої. Звідси й корені того, що зараз Закарпаття називають особливим регіоном – який себе позиціонує окремо від держави. Тобто, були мадяри, які нами керували, потім прийшли руські, тепер – українці. Є ми, а є влада – щось чуже, не ми. І ці два світи існують якось окремо. З огляду на те, треба сказати, що на Закарпатті це не просто суспільне явище, це фундаментальний фактор, який формує суспільство. Стиль заробітчанства не передбачає створення робочих місць, а разом із тим економіка не розвивається – бо цих місць не створюють у регіоні. Отаке-от зачароване коло.

Цікаво, що у порівнянні з Галичиною - картина інша. Там, цікаво, на заробітки виїжджає більше жінок, тут – чоловіків. І там все таки сильніша ідея месіанства галичан для України, це змушує повертатися додому та вкладати у розвиток їхнього регіону.

Та галичани виїжджають багато до Польщі – а це країна, яку побудували заробітчани. В 90-ті роки поляки їхали на заробітки, але поверталися й вкладали в свою країну, й тепер, як наслідок, ми їздимо на заробітки до них. Поляки діяли інакше, аніж ми, через низку чинників – сталість традицій, зокрема, велику роль відіграла церква. Щодо Закарпаття – то тут нема відчуття якось об’єднаності між жителями регіону навіть в межах самої області. Навіть у межах маленького Закарпаття дуже різняться між собою регіони. От, наприклад, закарпатська Волівеччина, де дуже великий відсоток заробітчан, – загалом депресивний район – там живуть за принципом «півроку заробляю – півроку пропиваю». Зовсім інакше уже на Берегівщині, де села прибрані, акуратні, не відчувається депресії. У Білій церкві, яка знаменита своїми селянськими палацами, відомо, що населення – прихожани однієї із сектантських церков, що дає певні обмеження на вживання алкоголю.

ЄДИНИЙ ПЛЮС ВІД ЗАРОБІТЧАН ЗАКАРПАТТЮ У ТОМУ – ЩО ЇХ ТУТ НЕМАЄ: МЕНШЕ ГАЗУ, ЕЛЕКТРИКИ, МЕНШЕ АВТО НА ВУЛИЦЯХ

Найбільш жорстким у своїх оцінках щодо цього поширеного на Закарпатті суспільного явища був Федір Шандор, соціолог, професор УжНУ.

- Останнім часом заробітчанство дає привід тільки для тривожних тенденцій, - каже Федір Шандор. – Раніше оця маятникова міграція була джерелом додаткових економічних та фінансових ресурсів. Зараз люди мало приносять грошей додому – їм треба там забезпечувати свою життєдіяльність: знімати житло, платити страховку, податки, їсти, витрачатись на проїзд. А від цього лишається менше. І вигідніше в такій ситуації жити там. Тому дуже багато хто вирішує там залишитися – раніше такого не було.

Насправді, заробітчанські гроші майже не впливають на економічну ситуацію на Закарпатті. Перерахування насправді стають дедалі меншими – на цьому позначаються ще й ті фактори, що держава почала більше лізти в кишеню заробітчанам – так сильно досі цього ніколи не робили, навіть до революції. Ну а ліквідований «Приват» теж на цьому сказався, бо це був банк, послугами якого користувалося багато заробітчан.

Міф також і те, що заробітчани вкладають у розвиток краю. Власне, у бізнес вкладали до 10%. Інші – у себе. Якби було навпаки, у нас була б інакша країна.

Тому наразі єдиний плюс від заробітчан Закарпаттю у тому – що їх тут немає, як неприємно це не звучало б. Так усім легше: менше споживачів електроенергії, газу, менше авто на вулицях, менш криміногенна ситуація. І це насправді єдиний плюс.

Нинішні заробітчани не приносять користі ні державі, ні суспільству. І це пряма вина уряду, який не цікавився цим явищем. Ця взаємна апатія – влади до народу, а народу до влади, насправді, небезпечне явище, це я вам як соціолог кажу. Просто суспільство може не самоорганізуватися в потрібний момент – тобто, робіть із нами все, що хочете, гірше все одно не буде. Це суспільство сприйме будь-якого агресора – зовнішнього, внутрішнього... Їм усе одно. Тому що довіри до своєї еліти нема, вона втрачена.

У ЄВРОПІ ПРОЙШЛА МОДА НА ЧОРНОРОБІВ, ПОТРІБНІ ЯКІСНІ СПЕЦІАЛІСТИ

За соціальними прогнозами, каже Федір Шандор, тенденція до заробітчанства тільки посилиться. Але тут є один цікавий момент: виїхати хоче багато, але потрібні тільки якісні спеціалісти. У Європі пройшла мода на чорноробів. Там зараз будь-хто не потрібен. А для того, аби з’явилася якість – спеціаліста треба виховати – це затрати, які ми робимо не для себе. Нам лишається відбраковане, бо коли виїде за кордон якість – те, що було неякісне для них, для нас зійде за якісне. Отак зараз у медицині, освіті, економіці. В будь-якій сфері 99% непрофесіоналів. Багато хто перейшов у приватний бізнес. Багато хто просто здався. Найякісніші змилися. Це не песимістичний прогноз – це факт. Ми уже це маємо на Закарпатті.

Заробітчанство: загроза чи панацея? (1485182384-7566)

Фото: ТАСС

Поки виглядає так, що снігова куля котиться, але за законами фізики вона десь мусить зупинитися й стати. Де і коли саме це відбудеться – і які будуть наслідки? Поживемо – побачимо. Поки працюємо із тими що лишилися…

Тетяна Когутич, Ужгород, Укрінформ


Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>