Фотосповідь дверного фетишиста

Ян Гострич, для Uzhgorod.In  24 вересня 2017 12:55  312161018 1162482
Фотосповідь  дверного фетишиста

Я вже знаю, звідки у мене взялася ця манія. В старому, староугорської забудови приватному будинку,  в якому прожив першу частину свого життя,  були саме такі двері – в три метри заввишки, з безліччю різних вставок, виступів, рельєфних візерунків. Важкі і скрипучі. З мідною, відполірованою руками за десятиріччя масивною ручкою. З великою шпариною для ключа.

Я пам’ятаю і той ключ – великий, сантиметрів п’ятнадцять, з широким кільцем у формі сердечка. Їх було лише два, і загубити їх було категорично не можна – дублікат міг зробити лише досвідчений коваль.  Я пам’ятаю тріщинку в бетонних сходах, де ми залишали той ключ, прикривши від чужих очей шматком лінолеуму. Також вкритого тріщинками.

Чорт забирай, я через сорок років пам’ятаю навіть візерунок на тому лінолеумі, а також  звук, з яким відсувався важкий язичок замка, і скрип, з яким двері запускали мене додому. Як і мереживо тріщинок в багатьох шарах фарби, нанесених один на другий, до того ж різного кольору – ці нашарування нагадують культурні шари землі, котрі вивчають археологи. Чомусь вони переважно були зеленими, проте різних відтінків. Якщо гвіздком зачепити за краєчок тріщини, відколупувалися всі шари разом і відкривалося саме дерево.  М’яке, беззахисне. Батько, коли помічав,  трохи сварився, пояснював, чому цього робити не можна, а наступного разу вирівнював вчинену мною рану  якоюсь замазкою. І наносив черговий шар зеленої масляної фарби.

 Ми не цінуємо те, до чого звикаємо, що бачимо кожного дня. Під час одного з ремонтів старі двері були демонтовані, замінені на нові, стандартизовані, з магазину. Легенькі, рівненькі, бездушні. Старі деякий час пролежали в закуточку за кролятником, а потім кудись зникли. 

Я так і не встиг їх сфотографувати. Просто не розумів, що колись буду цінувати такі речі.

Тепер шкодую. Дуже. Зараз я ходжу вулицями іншого міста. Того, яке стало улюбленим, рідним, найкращим. Того, яке нині відзначає свій день народження. І коли бачу оці старовинні наборні дерев’яні двері, кожні з яких просто унікальні, неповторні – відразу дістаю фотоапарат і знімаю.  А ще по можливості  торкаюсь рукою, провожу пальцями по всіх оцих візерунках, деталях, кутах.

Це мій фетиш, якщо бажаєте – моя схибленість, моє збочення.  Маю ж право, авжеж? Подекуди навіть ловлю здивовані погляди перехожих, а інколи і власників будівель. З боку останніх – навіть настороженість. Це не дивно, звісно. Кого не стривожить чужинець, що погладжує твою приватну власність?  Дехто намагається з’ясувати, в чому справа? Але я знаю чарівну фразу, яка відразу заспокоювала усіх: "Які ж вони гарні..." 

Проводяться виставки філателістів, нумізматів, авіамоделістів, інших колекціонерів. Захоплені люди відчувають потребу поділитися своїм хобі, своїм захопленням з іншими.  Тому і я публікую нижче частину своїх фотографій. Отже – дерев’яні двері Ужгорода. Величні і скрипучі, беззахисні свідки його історії.  Нехай вони збережуться не лише на світлинах...

Одним з дверей поталанило більше. Вони і зберіглися краще, дякуємо власникам...

Фотосповідь  дверного фетишиста (d01)
Фотосповідь  дверного фетишиста (d11)

Інші ще якось тримаються, нагадуючи, що у них були й кращі часи, проте все ж виглядають доволі жалюгідно...

Фотосповідь  дверного фетишиста (d12)
Фотосповідь  дверного фетишиста (d17)

Є такі, що відверто постраждали від побутового варварства мешканців...

Фотосповідь  дверного фетишиста (d18)
Фотосповідь  дверного фетишиста (d19)

Ну справді ж, до такого ще треба додуматися – пропиляти в старовинних дверях таку собі хвірточку: 

Фотосповідь  дверного фетишиста (d20)

Але й це можна ще вибачити. Так чи інакше загальний вигляд брами можна побачити. Адже є в Ужгороді  випадки набагато гірші, непоправніші.

Зовсім нещодавно ужгородська громадськість була сильно обурена зносом унікального, знакового будинку Фунданича.  Але у мене є й своя, особиста причина зневажати і навіть ненавидіти забудовника. Адже зруйновану будівлю прикрашали також чудові двері. Фото, на жаль, не моє. Його буквально за пару днів до руйнації відзняв ужгородський фотограф Сергій Денисенко.

Фотосповідь  дверного фетишиста (d21)

А якщо уважно придивлятися до старих будинків, можна помітити місця, де такі двері напевно колись були, але давно зрізані і замінені на щось відверто ніяке. Як ото на вул. Кармелюка...

Фотосповідь  дверного фетишиста (d22)
Фотосповідь  дверного фетишиста (d22-1)

...або ж на Підгірній,..

Фотосповідь  дверного фетишиста (d23)

...або на Фединця, де двері колишньої синагоги неологів просто забиті металевою бляхою, тому про їх автентичний вигляд можна лише здогадуватися.

Фотосповідь  дверного фетишиста (d24)
Фотосповідь  дверного фетишиста (d25)

Було б несправедливим концентрувати увагу виключно на дверях і брамах сторічної давнини і старших. Ближчий до нас період, в т.ч.  чехословацької забудови, також подарував Ужгороду чимало на перший погляд простіших, проте теж унікальних об’єктів цього роду. Які також піддаються впливу безжального часу і не менш безжальних вандалів. Але про них – в наступному репортажі. 

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

Вольдемар  24.09.17 17:43

Нещодавно повернувся з Тбілісі, де насолоджувався також і безліччю подібних дверей, брам, хвірток у старих кварталах, здебільшого в подібному до наших стані. Однозначно раджу і Вам там побувати!

Всего комментарів 1
]]>