Фотосповідь дверного фетишиста

Я вже знаю, звідки у мене взялася ця манія. В старому, староугорської забудови приватному будинку, в якому прожив першу частину свого життя, були саме такі двері – в три метри заввишки, з безліччю різних вставок, виступів, рельєфних візерунків. Важкі і скрипучі. З мідною, відполірованою руками за десятиріччя масивною ручкою. З великою шпариною для ключа.
Я пам’ятаю і той ключ – великий, сантиметрів п’ятнадцять, з широким кільцем у формі сердечка. Їх було лише два, і загубити їх було категорично не можна – дублікат міг зробити лише досвідчений коваль. Я пам’ятаю тріщинку в бетонних сходах, де ми залишали той ключ, прикривши від чужих очей шматком лінолеуму. Також вкритого тріщинками.
Чорт забирай, я через сорок років пам’ятаю навіть візерунок на тому лінолеумі, а також звук, з яким відсувався важкий язичок замка, і скрип, з яким двері запускали мене додому. Як і мереживо тріщинок в багатьох шарах фарби, нанесених один на другий, до того ж різного кольору – ці нашарування нагадують культурні шари землі, котрі вивчають археологи. Чомусь вони переважно були зеленими, проте різних відтінків. Якщо гвіздком зачепити за краєчок тріщини, відколупувалися всі шари разом і відкривалося саме дерево. М’яке, беззахисне. Батько, коли помічав, трохи сварився, пояснював, чому цього робити не можна, а наступного разу вирівнював вчинену мною рану якоюсь замазкою. І наносив черговий шар зеленої масляної фарби.
Ми не цінуємо те, до чого звикаємо, що бачимо кожного дня. Під час одного з ремонтів старі двері були демонтовані, замінені на нові, стандартизовані, з магазину. Легенькі, рівненькі, бездушні. Старі деякий час пролежали в закуточку за кролятником, а потім кудись зникли.
Я так і не встиг їх сфотографувати. Просто не розумів, що колись буду цінувати такі речі.
Тепер шкодую. Дуже. Зараз я ходжу вулицями іншого міста. Того, яке стало улюбленим, рідним, найкращим. Того, яке нині відзначає свій день народження. І коли бачу оці старовинні наборні дерев’яні двері, кожні з яких просто унікальні, неповторні – відразу дістаю фотоапарат і знімаю. А ще по можливості торкаюсь рукою, провожу пальцями по всіх оцих візерунках, деталях, кутах.
Це мій фетиш, якщо бажаєте – моя схибленість, моє збочення. Маю ж право, авжеж? Подекуди навіть ловлю здивовані погляди перехожих, а інколи і власників будівель. З боку останніх – навіть настороженість. Це не дивно, звісно. Кого не стривожить чужинець, що погладжує твою приватну власність? Дехто намагається з’ясувати, в чому справа? Але я знаю чарівну фразу, яка відразу заспокоювала усіх: "Які ж вони гарні..."
Проводяться виставки філателістів, нумізматів, авіамоделістів, інших колекціонерів. Захоплені люди відчувають потребу поділитися своїм хобі, своїм захопленням з іншими. Тому і я публікую нижче частину своїх фотографій. Отже – дерев’яні двері Ужгорода. Величні і скрипучі, беззахисні свідки його історії. Нехай вони збережуться не лише на світлинах...
Одним з дверей поталанило більше. Вони і зберіглися краще, дякуємо власникам...
Інші ще якось тримаються, нагадуючи, що у них були й кращі часи, проте все ж виглядають доволі жалюгідно...
Є такі, що відверто постраждали від побутового варварства мешканців...
Ну справді ж, до такого ще треба додуматися – пропиляти в старовинних дверях таку собі хвірточку:
Але й це можна ще вибачити. Так чи інакше загальний вигляд брами можна побачити. Адже є в Ужгороді випадки набагато гірші, непоправніші.
Зовсім нещодавно ужгородська громадськість була сильно обурена зносом унікального, знакового будинку Фунданича. Але у мене є й своя, особиста причина зневажати і навіть ненавидіти забудовника. Адже зруйновану будівлю прикрашали також чудові двері. Фото, на жаль, не моє. Його буквально за пару днів до руйнації відзняв ужгородський фотограф Сергій Денисенко.
А якщо уважно придивлятися до старих будинків, можна помітити місця, де такі двері напевно колись були, але давно зрізані і замінені на щось відверто ніяке. Як ото на вул. Кармелюка...
...або ж на Підгірній,..
...або на Фединця, де двері колишньої синагоги неологів просто забиті металевою бляхою, тому про їх автентичний вигляд можна лише здогадуватися.
Було б несправедливим концентрувати увагу виключно на дверях і брамах сторічної давнини і старших. Ближчий до нас період, в т.ч. чехословацької забудови, також подарував Ужгороду чимало на перший погляд простіших, проте теж унікальних об’єктів цього роду. Які також піддаються впливу безжального часу і не менш безжальних вандалів. Але про них – в наступному репортажі.
Читайте також
Ужгородський Євромайдан просить дрова або ... ялинки
25 січня 2014 18:03
Ужгородський дверний фетишизм-2. Простіше – не значить гірше...
8 жовтня 2017 13:16
Повернути Ужгороду чистоту та квітучість (ВІДЕО)
29 березня 2016 10:16
В Ужгороді на Трійцю запускали небесні ліхтарі (ФОТО)
4 червня 2012 15:54
Останні новини
0176900/0178572
5176899/0178571
10176898/0178570
73176897/0178569
10176889/0178561
9176888/0178560
25176887/0178559
13176886/0178558
Останні блоги
Uzhgorod in taste
"Кучерява" смакота: шушеребки, зморшки, коцюрупки
15 квітня 2018 15:27
Залишити коментар
Коментарі (1)
Нещодавно повернувся з Тбілісі, де насолоджувався також і безліччю подібних дверей, брам, хвірток у старих кварталах, здебільшого в подібному до наших стані. Однозначно раджу і Вам там побувати!