Микола Орос – останній бокораш. Він згадує, як разом із батьком Іваном, приїжджаючи після інституту, сплавляв бокори. Пригадує, як із Вілока до Буштина могли переплавляти по 100 кубометрів ліса. Батько Іван все життя був бокорашем, син із дитинства мріяв малювати, полюбляв грати у футбол.
Вже у наш час художник представив свої живописні полотна у мистецькому просторі «АРТ-ПРО».
Виставка «Казковий світ останнього бокораша» налічує понад десяток робіт.
На відкритті експозиції голова Закарпатської організації національної спілки художників України Борис Кузьма пригадав, що з митцем його пов’язують молоді роки. Він пам’ятає, як будучи починаючим майстром пензля, Микола Орос прихистив його у себе вдома. Він приймав на квартиру тільки художників. Там, згадує Борис Кузьма, панувала своєрідна аура. Незважаючи на те, що Орос – художник-самоучка, він вчився у багатьох знаних майстрів області. «Можна сперечатися про професійність та якість, але «неоспоримим» залишається те, що в кожній з картин Миколи Ороса присутня душа», – зазначив Борис Іванович.
Етнограф Юрій Туряниця у свою чергу наголосив, що картини Миколи Ороса – це його життя. Кожна з них розмовляє. Каже: «шануйтеся», «не заздріть», «не вбивайте». За такими, як Микола Іванович, зазначає науковець – майбутнє!
Художник, попри поважний вік, все ще малює. Зізнається, йому нічого не приносить радість так, як фарби і холсти, з якими можна працювати.
Атмосфера, яка панувала під час відкриття виставки, – на фото.
Про закарпатських героїв-бокорашів, які сплавляли ліс гірськими ріками, ризикуючи власним здоров’ям та життям, можна подивитися ТУТ.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.