У закарпатському муздрамтеатрі ставлять оперету про кохання українського січового стрільця та угорки (АНОНС)

У неділю, 16 липня, о 18.00 Закарпатський академічний обласний музично-драматичний театр закриває свій театральний сезон прем’єрою української оперети «Шаріка».  Її автором є відомий драматург і композитор Ярослав Барнич, який має безпосередній стосунок до Закарпаття. 

Він народився 1906 року на Івано-Франківщині у родині директора школи. З дитинства захопився музикою. У 1914 році вступив добровольцем до Українських січових стрільців, між якими навіть організував смичковий квартет. У 1924 році закінчив Вищий музичний інститут у Львові і на запрошення закарпатського товариства «Просвіта» переїжджає до Ужгорода керувати оркестром місцевого театру. Тут він з успіхом пропрацював кілька років, після чого їде до Берліна підвищувати кваліфікацію. 

У 1930-х роках Ярослав Барнич написав кілька оперет, які з успіхом і нині йдуть на українських театральних сценах. Зокрема, він є автором загальновідомого шлягеру «Гуцулка Ксеня». Після Другої світової війни виїхав за океан, що й спричинило накладання табу на його ім’я в радянських час.

Серед найвідоміших оперет Ярослава Барнича — «Шаріка» та «Гуцулка Ксеня». Так-от, «Шаріка» якраз розповідає про те, як січові стрільці стояли на Закарпатті. Друга дія п’єси відбувається в Хусті, де між українським сотником та місцевою мадярською дівчиною на ім’я Шаріка народжується кохання, яке триває впродовж життя, незважаючи на перешкоди. Цілком можливо, що сам Я. Барнич був у сотні Клима Гутковського, яка базувалася в Хусті наприкінці 1914 року. Принаймні, рідкісне ім’я Клим носить один із центральних персонажів твору. «Шаріка» з успіхом іде на сцені львівського, тернопільського, івано-франківського театрів. І дуже приємно, що  оперету про кохання січового стрільця нарешті ставлять у Закарпатському музично-драматичному театрі імені братів Шерегіїв. Це акт історичної справедливості і стосовно Ярослава Барнича, який працював в ужгородському театрі, і до січових стрільців, чиї могили, часто нині безіменні, розгубилися на просторах Срібної Землі – від карпатських перевалів і до Ужгорода, де був величезний військовий шпиталь, та Мукачева, де розташувався Кіш «січовиків».