Про цю сумну подію нагадала на своїй сторінці в Фейсбуці Наталія Скунць.
– Сподіваюсь, католики на мене не образяться. Тим більше, що в різдвяну ніч приходять померлі і сідають з нами за святковий стіл. Саме тому, та й не тільки тому, не можу не згадати: рівно рік, як не стало Фелікса Давидовича Кривіна.
Думаю, російськомовний єврей Кривін для багатьох «новоявлених» патріотів сьогодні знов міг би стати незручним та інакомовним. Колись йому це вже закидували. Та саме російськомовний Кривін, який перфектно володів українською, стояв на зачатках Народного руху на Закарпатті, хоча й про це тепер воліють мовчати.
А талант – таких талантів мало, то справді від Бога, а ще – мудрість і доброта, що також даровані звище.
Кажуть, напередодні великих свят Господь забирає справді світлих людей. З від’їздом Фелікса Давидовича до Ізраїлю Ужгород збіднів, з відходом у засвіти – зникла частина цілої епохи літературного життя Закарпаття.
Світла Вам пам’ять, Феліксе Давидовичу!
Доречно буде згадати і пост відомого ужгородця, теж уже покійного, –Лева Луцкера, який написав пронизливі рядки про свого вчителя, цитуючи його висловлювання. І, зокрема, це, що звучить так актуально й сьогодні:
– Равнодушие ничего не открыло и не создало ничего. Оно разъезжает по готовым дорогам и селится в готовых домах, у него нет безымянных могил, оно всегда умирает в своей постели. И неравнодушно оно лишь к одному – вот к этому умиранию, от которого всеми силами стремится себя защитить. Оно – потребитель жизни, а не создатель ее. Оно никогда не творец. Никогда не боец. Только потребитель. И истребитель.
Оно воспитало фашизм, оно начинило бомбы, которые рвутся сейчас над Азией. Пусть себе рвутся – лишь бы они не врывались в его мирок, в маленький, уютный мирок, в котором поместилась его вселенная. Вселенная без солнц и без звезд, с теплой ванной и паровым отоплением.
Равнодушие спокойно читает столбцы газет, в которых особенно любит раздел происшествий.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.