Днями знаменитий митець відвідав Ужгород у рамках конкурсу із живопису «Срібний мольберт». Якраз на презентації робіт юних художників Uzhgorod.in вдалося поспілкуватися із зірковим художником, якого називають «найдорожчим» в Україні (роботи Криволапа продаються у середньому по $70тисяч). Отож ми спитали митця рецепт, як стати багатим та знаменитим. Поцікавилися також, чи метр має протеже та як при нагоді стати учнем Криволапа. Ну й звісно попросили пана Анатолія поділитися враженнями від Ужгорода. Художник, зокрема, розповів, що в його уявленні Ужгород – місто рожевого кольору, а також здивував нас фактом, що Анатолій Криволап… уже наполовину закарпатець, адже має свій дім на Березнянщині.
– На конкурсі ви когось із студентів виділили? Чи, можливо, консультували?
– Навпаки, намагаюся цього уникати – завжди й за будь-яких обставин. Якщо вдасться поговорити з деякими із конкурсантів, просто підійду і підкажу якісь технічні моменти. Може, комусь це буде цікаво. А консультувати митця – дуже небезпечно, це значить навіяти комусь своє бачення.
– Ви сприймаєте світ через колір. Якби ви малювали місто Ужгород,яким би ми його побачили?
– У моєму сприйнятті – а я тут часто буваю от уже 10 років, це все-таки напевне рожевий колір.
– Одразу асоціація – це пов’язано із сакурою?
– Ні, не тільки. От таке у мене сприйняття. Я завжди іду від інтуїції, це мій основний компас у сприйнятті світу.
– Ви зазначили, що часто тут буваєте? Як часто?
– Жартуєте? Я тут постійно – у мене будинок тут, під Ужгородом, можна сказати! Це село Стричева, біля Великого Березного. Там унікальні гори, потічок надзвичайний. Княгиню видно.
– Цікаве місце – там найбільший метеорит в Європі впав, енергетика незвична…
– О, так. Тому можна сказати, що я вже наполовину закарпатець.
– Ви колись теж були студентом, причому, та система викладання в художньому інституті вас не задовольнила – то ж почали свої пошуки в мистецтві. От цікаво, будь ви сучасним студентом, залишилися б задоволеним освітою? Наші вузи спроможні виростити достойного художника?
– Будемо відверті – ні, не зовсім. Але тут така штука: академічне навчання художнику дуже потрібно. Це важливий етап. Але разом із тим, поруч є дуже багато напрямків, яких, на жаль, нема в Україні. Наприклад, контемпорарі арт. І тому є така штука, що художникові-студентові завдання одні ставлять – а він потім на виставку йде й бачить зовсім інше. Є розгубленість деяка. Отому я зокрема зробив премію свого імені (у грошовому еквіваленті, це 130 тисяч гривень, також – можливість подорожі до однієї з провідних культурних столиць Європи для пошуку натхнення, змога відвідати найбільш авторитетні музеї світу. Здобувачами можуть стати студенти семи художніх ВНЗ України, зокрема, і Закарпатської академії мистецтв.- ред. ) – аби люди могли їздити й дивитися, і навчаючись одному, одночасно порівнювати, бачити інше. А узагалі було б здорово, якби художні вузи добавили в програми нові сучасні напрямки. Я розумію, що в Україні, можливо, нема таких спеціалістів – але тоді варто запрошувати лекторів з-за кордону, хоча б раз на місяць для публічних лекцій.
– А як щодо Вас? Маєте учнів? Чи можливо, їздите на такі-от лекції в художні виші?
– Ні. Я давно відмовився від педагогічної роботи. З одного боку, це подвиг: бо ти жертвуєш часом, в який міг би писати. Крім того, треба мати талант, аби навчити художника. От у вас на Закарпатті Ерделі був чудовим педагогом – це при тому, що був унікальним художником. А щодо мене, я колись мав учнів, проте це не дало жодних результатів, крім сліпого наслідування. Вони просто перебирали мої фарби і нічого з того не вийшло. Але коли художник буде пів впливом – йому знадобиться дуже багато часу, аби вийти з-під нього. Я, наприклад, свого часу дуже любив Глущенка – але спеціально не знайомився із ним аби не потрапити під вплив. Художник – це сформована ідея, це атлант, який має гіпноз, і його роботи мають гіпноз. І ти завжди ризикуєш потрапити під його дію. Здалеку я міг захоплюватися Глущенком, аналізувати, розбирати – але без ризику гіпнозу. Бо це небезпечно.
А ще, крім усього іншого, я поважаю принцип: сильні повинні виживати самі – і вони виживуть. Їхній шлях і так складеться.
– Приємно, що Ви відмітили закарпатського Ерделі. А які у вас стосунки із сучасними закарпатськими митцями?
– Я знайомий із багатьма, ще із багатьма, маю надію, познайомлюся в майбутньому. До речі, матиму виставку в Ужгороді, в травні у музеї Бокшая. Після мене одразу там буде Тіберій Сільваші.
– Закарпаття часто називають краєм художників. Як на Вас, це таке самолюбування чи ми дійсно регіон, що відзначається великою кількістю художників – у порівнянні з іншими в Україні?
– Знаєте, наступає якийсь період – і народжується цілий пласт талановитих художників. На Закарпатті це була середина минулого століття, і справжньою іскрою був свого часу Ерделі. Зараз, напевно, на Закарпатті у ситуації з мистецтвом такі ж справи, як у всіх регіонах країни – таланти виїжджають. Створити місцеву школу неможливо, можна тільки базу – яка буде народжувати зірок, котрі все одно від’їжджатимуть. Це типова ситуація для усіх регіонів країни – хто хоче слави, то їде далі: або в Київ або закордон.
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.