Від драйвового байкера "Баджо" до одного з кращих парамедиків України і - на небо, додому. Пам'яті Дока

13 червня 2016 17:57  887126354 0127614
Від драйвового байкера "Баджо" до одного з кращих парамедиків України і - на небо, додому. Пам'яті Дока

В ніч на 12 червня Україна втратила ще одного закарпатського Героя - під час бойових дій на шахті "Бутівка" загинув 24-річний ДУКівець, польовий медик "Док", Роберт Маслей.

Молодий, активний, веселий. Самовпевнений, але при цьому благородний. Справжній Чоловік, яких у світі мало, з яскраво вираженими честю та гідністю. "Баджо" - так його називали друзі-байкери - механік за освітою. Виховувався бабусею та тіткою, але мав добре налагоджене, як на молодого парубка, життя: високооплачувана робота, дівчина, а мотоцикли - це взагалі святе! Казав: "Якби мій байк був жінкою - я б з ним одружився".

Коли почалась війна, пішов до військкомату, пройшов усі комісії, зібрав усі папери і почав розпитувати: коли вже його заберуть на схід. Але там відтягували, мовляв, набір закінчився, наразі не треба людей і стандартно: "Ми вам передзвонимо". Чекати не хотілось. А тут друг (Віталій Бертолон, "Буля", загинув 08.09.15) похвалився, що записався в "Правий сектор" і тренується для виїзду на схід. Наступного дня Роберт вже був на базі закарпатського ПС.

Через тиждень він офіційно став "Доком", бо на заняттях із польової медицини (як, до речі, і на всіх інших заняттях) проявляв себе просто вундеркіндом. На льоту сприймав інформацію, у нього виходило правильно все, за що він брався. Тому вирішено було негайно і завзято робити з нього медика, якого дуже бракувало в батальйоні. Так, не спав, не їв, освоював нове: займався з інструктором, читав книги, дивився відеоуроки, вивчав теорію і закріплював на практиці, витягаючи кулю з сала і накладаючи шви. І готувався морально: до крові, до смерті. Як виявилось, не дарма...

Далі були поїздки на фронт, життя завирувало так, що від  гуляки-байкера "Баджо" не залишилось ні сліду - він став "Доком". Байк змінила нова радість - медичний рюкзак, подарований волонтерами і по вінця запакований ліками та інструментами. Замість рокерського одягу - камуфляжна форма і кепка-капелюх, якою дуже гордився, казав: "Така тільки у мене і в Яроша". І руки до ліктів - не в мастилі, а, в буквальному сенсі, у крові.

Він врятував не одне життя. Не хвалився тим, соромився подяк. Жалів усіх, допомагав, але ніколи не жалівся сам. І кидав жарт за жартом, навіть при найбільших бідах.

Казав, не зможе спокійно жити, знаючи, що тут така біда. Казав, не опустить руки доти, доки ми не заживемо добре. Казав, не зміг би лишити ПС і жити нормальним життям, доки не всі в безпеці, бо смерть наших друзів не повинна бути марною.

Він віддав своє життя - аби ми жили, він хотів, щоб ми жили щасливо. І ми мусимо вижити, мусимо вибратися з цієї ями, мусимо жити так, щоб він нами гордився. І пам'ятати...

Прощання з Робертом буде і в Києві і в його рідному хусті. Про точну дату та час інформації наразі немає, тому повідомимо згодом.

Док просив лише одне: коли загине, не витрачати гроші на великі пластмасові вінки, бо він цього не любить, а краще принести маленьку живу квіточку.

Із вдячністю за врятовані життя, глибоким сумом за неврятоване Твоє, вічна пам'ять Тобі, Доку!

Правий Сектор Закарпаття

(На фото – Док-тренер на одному з вишколів, який відбувався у червні 2015 року на Хустщині)

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>