Революція по-ужгородськи

Сергій Федака  27 лютого 2016 11:56  102117391 0118564
Революція по-ужгородськи

Пройшли вже  два роки від перемоги Революції гідності. Тому згадуються ті події і в Ужгороді. Над містом тоді глухо ухала сова. Не знати, чи то один з улюблених Шевченкових персонажів готувався до його 200-річчя, чи то була душа самої революції. Бо ж удень та революція була так само незрячою і безпорадною, зате як тільки темніло, вона починала бити крилами. На кожний з телеканалів вилазила своя команда вурдалаків і починала пити людську кров. Кожний з них проклинав злочинний режим, породженнями якого був сам.

Хлопці на Театральній площі ті передачі не дивилися. Їм вистачало своїх власних – тих, де вони самі були і ведучими, і гостями, а заодно ще й операторами і звукотехніками.  Але найбільше – піротехніками. Бо ж цілу ніч хлопці грілися навколо металевої бочки. Усередині палахкотіли дрова. Та й навколо усе горіло віртуальним полум’ям. Горючий матеріал для того накопичувався упродовж двадцяти трьох років. Якщо не ще більше. То тільки на перший погляд палили дерев’яні піддони. Насправді ж у кожній трісці сиділа душа ненависних їм стовпів і прислужників режиму. Було у цьому щось від магїі вуду. Хлопці мріяли, що після якоїсь спаленої тріски усі оті почвари від Сяну до Дону почнуть битися у конвульсіях.

Якщо і не повиздихають, то того здоров’я вже точно не матимуть. Дивно, але врешті-решт так воно і сталося. Бо всяка революція має якийсь незбагнений компонент. Тому революції найкраще пояснюють не політологи з істориками, а таки фольклористи з етнографами та взагалі фахівці з народної демонології. «Чорти би їх забрали», – постійно лунало над площею. І як не дивно, такі чорти знайшлися. Правда, разом із різними дядьками, яких до них посилали, нечисті спробували прихопити собі ще й добрячий шмат української території. Але то буде вже потім. Тоді про це ще ніхто не здогадувався.

Ніби Ганс-Кристіан розкривав над хлопцями парасольку свого Оле-Лукойє, яка смерділа паленою гумою. Хлопцям снилося про українське майбуття. Вони хотіли прогнати з крісел злих дядьків, навіть не уявляючи, хто всядеться у ті крісла натомість. А таки хтось усядеться. І зовсім не факт, що наступні будуть ліпшими. Просто – іншими. Але і це вже непогано. Тому хлопці не те що міцно спали, але солодко дрімали. Те, що вони бачили у своїх нервово-рваних снах, ніколи так і не реалізується. Проте вони вперто дивилися ці сни про небо в діамантах над цілою Україною. Оце залишиться на все життя. Ну а те, що реальність завжди сіріша за сни – що ж, до цього вони вже звикли.

А от місто навколо сприйняло чергову революцію геть байдуже. Скільки їх вже було на його віку! А скільки ще буде! Тільки десь глибоко під замком зітхав Той, що в скалі сидить. Ті зойки перегукувалися із криками сови, накладалися одні на інші – і тоді від цього резонансу здригалися будинки мерії, обласної адміністрації, міліції і ще багатьох владних офісів.

Міські контрабандисти сушили собі голови. Колись повноводні річки зміліли і перетворилися спершу на дрібні потічки, потім взагалі тоненькі цівочки, а відтак і цілком всохли. «Ни тебе аванса, ни пивной – трезвость!». Зарубіжний ширвжиток, що раніше струменів до Росії, тепер став осідати в Ужгороді, викликавши справжню революцію магазинів секонд-хенду і бутиків. Крам і там і там не надто різнився. Це нагадувало золоту лихоманку десь у Каліфорнії чи на Алясці. Ужгородці гарячково позбувалися гривні, чия купівельна спроможність танула на очах.

Парубки на Театральній площі усе більше нагадували ранніх радянських безпритульних. Час від часу вони теж заводили жалібних пісень. З-за їхніх спин час від часу визирало ще кілька персонажів, які нагадували то Кота Базиліо, то Лисицю Алісу. Вони кидали пару обнадійливих фраз про майбутні жнива на Полі Чудес і заклопотано розчинялися у повітрі. Хлопчики уперто палили все, що горить. А втім Ужгород просто намагався не пасти задніх.

Ленін казав, що всякий письменник (коли тільки він не безнадійний графоман) обов’язково відображає у своїй творчості революційну стихію. Класик усього-на-всього сором’язливо замовчував, що письменник відображає ці події як махровий контрреволюціонер: красиво, смачно, емоційно, захоплено, але з позиції «проти». Літератор є контрреволюціонером за самою своєю гнилою суттю. Ні, можна, звичайно, римувати і так – «Майданний» і «Богом даний». Але то суто від себе, а муза все одно диктує зовсім інше. Бідний автор навіть і не підозрював ніколи, наскільки вона може бути нещадною у своєму сарказмі. Як сова, що зараз кружляє над містом. Пугу, пугу, вітер з Лугу! Чи то і є наша муза? Усе це виглядало просто піком абсурду. Наївні! Ми ще не знали, що справжній абсурд у нас попереду.

  «Наш Ужгород»

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>