Владислав Габда про сучасне мистецтво, книжку з роботами батька та живописну школу Закарпаття

Анастасія Ножка  6 вересня 2015 16:47  172105826 1106869
Владислав Габда про сучасне мистецтво, книжку з роботами батька та живописну школу Закарпаття

Упродовж місяця в арт кафе «Voto» експонувалися роботи заслуженого художника України Владислава Габди.  Вже  у листопаді в Закарпатському художньому музеї ім. Й.Бокшая митець планує організувати посмертну виставку свого батька Василя Габди, а у  лютому 2016 року -  власну персональну виставку. Наразі ж розповідає про сучасне мистецтво, закарпатську школу живопису та нову книжку, над якою працював не 1 рік. 

Про виставку «Утилітарне на білому»

- Малював спеціально для простору цього закладу — на білому фоні, на зло моїм «чорним» картинам. Використав пастельні кольори. Принципово не робив рам. До речі, коли я лише починав створювати свої божевільні картини, то рама була єдиним, що допомагало знаходити зв’язок з глядачем (сміється). Зараз розумію, що без неї робота художника вивільняється. Картинна рама – це свого роду комплекс митця. Я довго з ним жив. Раніше мені здавалося, що чим ширше рама, тим краще художник. Тепер розумію, що рама звужує та вбиває сучасне мистецтво. Моїм завданням було знайти підхід до людей через власні роботи. Якби тут я експонував картини свого «чорного» періоду, який мені досі згадують, то виставка виглядала б дещо гнітюче. Адже подібні полотна потребують стін галереї сучасного мистецтва. А тут, у кав’ярні серед кави, посуду та предметів, люди приходять випити каву і заодно подивитися на картини. Але, підлаштовуючись під простір, зобразив таке собі утилітарне мистецтво. Адже у кафе не можна зробити грандіозну революцію. Все ж таки простір, де люди питимуть каву та їстимуть тістечка, ставить тебе у певні рамки.

Сучасне мистецтво і Закарпаття

— Зараз училища щороку випускають багато художників. Більшість із них зі своєю класичною освітою опиняються в глухому куті, стають тими, про кого кажуть: «Файно малюєш, на хлібчик заробиш». А треба малювати так, щоб померти з голоду. У наш час, у глибокому комунізмі, важко було роздобути будь-яку інформацію. Зараз з цим простіше, є інтернет. Здавалося б, купа можливостей, бачиш, як малюють у світі. Але виникає інша проблема — молодь часто перемальовує звідти, не розуміючи, що не це важливо. Мій батько казав, що живопис – справа інтимна. І взагалі, сучасним мистецтвом мають займатися сучасні люди. Це, по суті, боротьба з собою. Будь-який сучасний митець, якщо розвивається, то рано чи пізно прийде до «чорного квадрата». Це абсолютна філософія і повна очистка. Усі модерністи пройшли «чорний» етап. Опісля легше бачити тональності. В абстрактних роботах це бачення закладено в глибині картини. Але досягнути ефекту, щоб у ній побачили глибину, дуже важко. Це все приходить з досвідом, або не приходить...

Закарпатська школа живопису

— Я сидів на колінах у Федора Манайла, бував вдома у Андрія Коцки,  отже, ці корифеї так чи інакше вплинули на мене. А я ще тут. Працюю. Проте щодо продовження закарпатської школи живопису – сумніваюся. Окремі постаті і зараз клонятися перед  Йосипом Бокшаєм і Адальбертом Ерделі. І окрім них не згадують та не зважають ні на кого більше з корифеїв. Не мають бажання йти далі. Закарпатські реалісти раніше чіпляли нас, забуваючи, що і реалізм має свої течії. Не можна просто малювати те, що бачиш. Потрібно відноситися до якоїсь конкретної школи, напряму. Мій батько, до прикладу, був пост­імпресіоністом. Упродовж усього життя для нього Поль Сезан був наче Божа Матір. Він любив сучасне мистецтво.

Книжка з роботами Василя Габди

Це десятилітня праця. Презентації ще не було, її заплановано на відкриття посмертної персональної виставки батька, яка відбудеться у листопаді в Закарпатському художньому музеї ім. Й.Бокшая. У ній можна прочитати мамині спогади про той бік закарпатської школи живопису та її представників, яких багато хто не знає. До прикладу, про роботу в Ужгороді  так званої малої академії, до списків якої входив і мій батько, Павло Бедзір, Олена Кремницька та ін. Звідти, якщо Адальберт Ерделі погоджував, потрап­ляли до його кіл. А було не так вже й легко пробитися у групу до Ерделі. У цій книзі зібрано багато репродукцій батькових робіт (після його смерті мало що залишилося в родині, і тому довелося докупити вже колись продані картини, щоб сформувати колекцію) і старих світлин, які мало хто бачив. Зараз маємо близько 50 картин різного періоду. У художньому музеї  є ще з 30. Тому, вважаю, можна зробити хорошу ретроспективну виставку, аби побачити його творчість більш-менш цілісно.

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

Critic  06.09.15 20:44

Славик-блестящий пример генетической передачи, органично трансформировавшихся таланта и „породы" . И уже Мэтр . Есть кем гордится перед настоящими ценителями современной жививиси.

Всего комментарів 1
]]>