Студентка відділення журналістики Андріана Кофель надіслала на адресу сайту фотодобірку та матеріал останнім часом рідкісного жанру. Вважаємо, що молодим треба давати можливісь висловитися і публікуємо згідно з оригіналом.
Щоразу до Ужгорода приїжджає чимала кількість туристів. Вони прагнуть пізнати архітектуру міста, подивитися на цвіт сакури, врешті побачити обласний центр Закарпаття у всій красі. Дібравшись із важкими пакунками до вокзалу, запитують щось на кшталт: «Як потрапити туди-то й туди?». «Добзрозичливі» таксисти неодмінно допоможуть: до готелю «Закарпаття» повезуть через Радванку, а на Корятовича поїдуть через Новий район. Головна ж вимога— допомогти гостям побачити якнайбільше місць! Коли ж всетаки подорожній відмовляється віж комфортної мандрівки, має змогу подолати відстань до якогось ужгородського пентхаусу за 150 гривень (якщо він йому, звичайно, необхідний) пішки.
Перш за все прямує у бік універмагу «Україна». По дорозі занесений вітром обов’язково вслухається у заводний хор імені Маршрутки. Виявляється, лише за три гривні можна проїхати цілу зупинку, а він, бачте, ноги розминає. Та й нащо йому той важкий портфель на плечах? Який-небудь фанат «Карпат», повертаючись із чергового футбольного матчу, неодмінно полегшить долю подорожнього.
Дійти до універмагу «Україна» — це як подивитися фільм у 3D ефекті з заплющеними очима. Наприклад, знайти смітник — годі й шукати! Хоча має значення, що вважати за російську «помойку». Коли ж ви про закинуте кафе «Вікторія», то це сміник у квадраті. Ба навіть у кубі! Оминувши першу дівку на селі, бачимо будівлю з надписом нашої держави. Та до неї ще треба потрапити. Іммігрувати в цю «країну» без візи не вдасться. Тож вирушаємо в нелегку подорож!
Дістатися на інший бік вулиці виявляється непросто: дівчина, в якої зоофобія, боїться переходити на зебрі! Та, як кажуть, головне — зробити перший крок! Маємо для цього майже хвилину, адже потім перехід заборонено! Їхати до невідомої «країни» в коротенькій спідниці не годиться: байкери, які щороку відвідують Ужгород, можуть невірно зрозуміти. Тому, якщо ви вирішили засмагати, то це краще зробити в іншому місці!
Територія поблизу «України» цікаво облаштована. На право підеш — побачиш рекламу окулярів. Щоправда, лише темних. Вони згодяться. Адже на ліво звернеш — зустрінеш вивіску пам’ятників! Мабуть, турист із почуттям гумору оцінить. Цікаво, якщо незабаром мандрівникам пропонуватимуть екскурсію по «Кальварії» (міське кладовище). А що? Новий заробіток у місті: «Доброго дня, вам сьогодні пощастило!»
Якщо пройти трошки далі, вас пригостять хорошим стусаном: хоч це не Москва, а люди всерівно поспішають! Вони намагаються вижити у світі грошей. Не дивно, що перед магазином «Україна» жіночки організували свої «точки». Тож ласкаво просимо до мініринку! Тут можна купити фрукти на ваш вибір: від соковитих яблук до гнилих бананів. Скільки не теревенимо про здоровий спосіб життя, вегетеріанську боротьбу всерівно програємо: пиріжки з м’ясом досі користуються великою популярністю. Для тих, хто не наважується купувати випічки з тварин, але їм аж сняться «свіжі» пахощі, можуть придбати собі білизну, приправлену своєрідним ароматом. Бюсгалтери й те, що зодягають трохи нижче, продають у двох метрах від чебуречної.
На новому ринку можна побачити й одяг. Його вивішують на гілля. Певно, для того, щоб зручно було розглядати. До вашої уваги спідниці, сукні, сорочки тощо. Одягнетеся за новим брендом і про вас ніколи не скажуть: «Дивися, синя панчоха пішла!». Та коли дівчина зверне до прилавку з книгами, то за нею таки може закріпитися цей «комплімент». Якщо не захоче почитати теорію марксизму-ленінізму, то від модних журналів, мабуть, не відмовиться. От, наприклад, жінка, яку називають Дмитрівна, придбала сім журналів «Ліза» всього за 10 гривень. Ще й у подарунок один отримала! Вона постійний покупець і переконує: «На мініринку можна знайти унікальні предмети!».
Хоча речі б/у, проте вони дешеві і згодяться для людей із різними потребами. Та дивина: до прикладу, можуть продавати ікону, а на ній вивісити перуку. Також біля книг легко можна знайти взуття. Підете трохи далі і побачите памперси. Добре, що останні нові, хоча й розпаковані. Речі постійно змінюють. Їх приносять, щоб заробити копійчину. До того ж «копійчину» вживаємо в прямому значенні слова. Книги ужгородці здають за 50 копійок. І це ще треба радіти вигідному збуту, бо в пункті прийому мукулатури вам взагалі запропонують 30 копійок. За кілограм! І до нього ще треба вистояти чергу з радванськими жителями. Бо ті, бачте, туди бутилки носять.
Опитавши п’ятдесят жителів різного віку міста над Ужем, маємо таку інформацію: тридцять троє вважають, що людям необхідно знайти інше місце для торгівлі, оскільки такий мініринок псує загальний вигляд Ужгорода; чотирнадцять респондентів не мають зауважень до бізнесвумен, адже це подекуди навіть звеселяє; троє осіб кажуть, що іноді там можна знайти унікальні речі всього за кілька гривень.
Віддає предмети продавчиня дійсно за безцінь і зізнається: «Стоїмо тут і влітку, і взимку. За будь-якої погоди. Ще й нема де сховатися у зливу. Іншого місця влада не виокремлює. Та й не треба! Бо за нього будемо змушені платити. А тут — безкоштовно! Хоча й ганяють нас іноді!».
Якщо й далі розглядати територію поблизу «України», то неодмінно натрапите на цікаву гардеробну. Виявляється, в разі необхідності можна залишати одяг під квітами. А ще неподалік розташована вбиральня. В сусідній кімнаті з нею — секонд–хенд. Вочевидь, це така пропозиція для туристів — два в одному. Та не для чистоплюїв!
Позаду універмагу знаходиться спорткомплекс «Юність», де постійно відбуваються різноманітні змагання. Причому не лише на національному, а й на міжнародному рівнях. На що можна натрапити поблизу цих будівель? По-перше, на довжелезний синій паркан із оголошеннями. Зліва — «винайму двохкімнатну квартиру». Справа — «здаю житло, маю дві кімнати». Питання наступне: чому ви не зателефонуєте одне одному? Одразу під пропозиціями від перукарів, майстрів нарощування нігтів — сміття. Простягається воно, наче китайська стіна, вздовж всього паркану.
Зате одразу за поворотом бачимо генделики. Час від часу буфетниці ходять поміж пластмасовими столиками і протирають подряпані поверхні брудною ганчіркою. Перелік їхніх послуг: «пиво», «горілка» й дещо закусити. Навпроти ж — нескошена трава по коліна.
З іншого боку на одній будівлі одразу дві вивіски: страхова компанія і секонд–хенд. Одяг із Європи досить популярний серед ужгородців. Тому така пропозиція таки доречна: «Застрахуй себе від європейських недуг!».
Можна багато казати про наболіле. Але про це треба говорити, адже має бути змога щось змінити. Територія поблизу універмагу «Україна» — культурне обличчя Ужгорода. Проте чомусь занедбане до сміху. Та недарма кажуть: «Було би смішно, якби не було так сумно!». Як дбає влада про майже перше, що бачать туристи, які приїзжджають погостювати, бачимо на власні очі. Жителі Ужгорода сприймають посадовців лише за блазнів і клоунів. Звичайно, є й здобутки, «якими» може пишатися керівниицтво міста. Та це вже історія не з цієї «опери»…"
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.