Владика Феодор: Я ніколи не бажаю щастя

З Архієпископом Мукачівським та Ужгородським випала нагода познайомитися 5 років тому. Саме тоді його, наймолодшого в Україні, поставили опікуватися  однією із найзахідніших православних єпархій. Уже тоді вразив навіть не вік незвично моложавого пастира, а радше – готовність спілкуватися на будь-які теми, застосування не надто властивих духовній лексиці термінів та висловів, як-то: кадрове питання, інтернет, спортивні змагання… Згодом владика довів на ділі: в ортодоксальну сферу втручається сучасне життя. І, можливо, саме з уст владики Феодора твердження про «живу» віру лунає особливо переконливо…

Владико, чи увійшло до Вашого особистого календаря 23 грудня «червоною» датою?

– Без сумніву! Саме 23 грудня, з благословення Блаженнішого митрополита і затвердження Священного Синода я мав честь прийняти архієрейську хіротонію і очолити одну із найдревніших православних єпархій.

А яким чином відбувається такий вибір?

– Один древній і мудрий архієрей сказав мені: «Серце блаженнішого і Синода – в руках Господніх»… Якось увечері мені подзвонили і повідомили: блаженніший обрав, Синод затвердив, завтра – Ваше  наречення, післязавтра – Ваша Хіротонія. Це відбулося несподівано. Блискавично! Проте кожний монах, обираючи службу Господу, стає духовним воїном, готовим виконати свій обов’язок. Тому ми з вдячністю прийняли рішення і прийняли новий послуг.

Що змінилося для Вас?

– Я знаю цей регіон, оскільки саме тут, в Мукачівському монастирі я прожив 20 років. Тому цей край, його духовенство, паству знаю добре, бо ж був духівником і сповідав багатьох… Нині, окрім духовних, мені слід виконувати і певні адміністративні функції, які годиться здійснювати з євангельською любов’ю. Наскільки це можливо…

Що відносите до успішних справ?

Я дуже не люблю слово, яке зараз застосую, але все-таки скажу: «команда». Були призначені керівники більше 10 відділів, які займаються місіонерською, богословською літургічною, паломницькою, видавничою діяльністю… Але найбільшим успіхом вважаю діяльність відділів, які займаються справами сім’ї та молоді й інформаційною діяльністю. І мушу, не без гордості, сказати, що фактично 5 років робота нашої інформаційної служби визнана найкращою! Що ж до проблем, то вони неминучі. Оскільки там, де присутній людський фактор – добро і зло ідуть поряд!

Усе-таки існують?

– Звичайно! Але якщо відверто проаналізувати усе, що відбувається, мусимо визнати, що наше життя складається, в основному, з позитиву. Але сказати треба чесно: ми маємо усе, необхідне для щастя! А проблеми… Що ж, їх треба вирішувати, а якщо неможливо – достойно приймати!

Але ж не завжди той, хто щиро виконує Господні заповіді має явну винагороду…

– Я часто чую запитання від прихожан, чому сусід, до прикладу, який не веде гідне життя, має його більш забезпеченим. Моя відповідь: людина, яка сповідує євангельські заповіді, не може переступити через людські цінності. Не може брехати, проходити повз чужу біду, наживатися на чужім горі… Зрештою, за зовнішнім добробутом не завжди приховане справжнє щастя…

98

– Тобто, забезпечена людина апріорі, так би мовити, невіруюча?

– Ні, чому ж… Багатство – не гріх … Як ти це сприймаєш, як цим розпоряджаєшся, наскільки важливим є це для тебе? Маючи чесноти у будь-якій формі, неправильно ними розпоряджатися – це гріх! Я часто наводжу такий приклад. Життя людини – коло, у центрі якого – Господь. І якщо людина сприйматиме те, що відбувається із нею та її оточенням через призму духовних стосунків, їй буде легко і приємно, не буде відчаю!

– А відчай це – гріх?

– Звичайно! Смертний гріх. Він може призвести і до самогубства. І коли людина перебуває в такому стані, найкращий засіб – поспілкуватися із священнослужителем. Деякі люди звертаються до психологів – теж непогано. Але я вважаю, що тут лише, хай і найпрофесійнішими, схемами впливу на людську свідомість — не допоможеш! 

Ви згадали про відділ місіонерський. У чому нині полягає місіонерська діяльність?

– Ви знаєте, людство 2 тисячі років знає про віру Христову. Тому сьогодні, на мою думку, місіонерська діяльність полягає в тому, щоб показати «живу» віру. Чимало людей переконані, що досить дотримуватися догм, виконувати набір певних ритуалів… Віра без діла – мертва! Мене часто запитують, що необхідно робити для того, щоб ми краще жили? Я хочу нагадати головну доброчесність, яку породжує віра – любов! Класик сказав: стався до людей так, як би ти хотів, щоб вони ставилися до тебе! Не кивай на іншого, не чекай і не сподівайся – чини сам! Православіє не ДОказуємо, а ПОказуємо!

Вам часто доводилося зустрічатися з людьми, які так живуть?

– Згадую роки свого навчання у Москві, коли часто доводилося їздити у метро. Я дивився у людські очі і бачив там: порожнечу, сум, безнадію… Колись, приїхавши у Мукачівський монастир після сесії, уночі, коли не спалося, звернув увагу на вікна багатоповерхівок, де горіло світло. Чомусь тоді спало на думку: чи багато у тих квартирах людей, які у той чи інакший спосіб зараз звертаються до Господа? Чомусь мені вірилося – в усіх!

А людські очі, сповнені вірою, доводилося бачити?

– Звичайно! Мене вразила поїздка із духовною місією до Чорногорії. Там я побачив стільки віри в очах простого сербського народу, високопоставлених осіб…

90

– Думаю, таких очей чимало у наших сільських храмах, а не в вимуруваних палацах під куполами…

– Дозволю собі з Вами не погодитися… Такі, світлі, очі є усюди! Ви знаєте, як мені втішно, через роки зовнішньої зневіри, зараз чути: зустрінемося, владико, після Різдва, чи зробимо це після Паски. Люди почали мислити і висловлюватися категоріями з духовного життя! Звичайно, було в історії чимало неприємного. Зруйнувати храм можна, але знищити храм душі – неможливо!

Чи були у Вас певні ілюзії, з якими довелося розпрощатися під час виконання архієрейського послугу?

– Я вже казав, що знаю цей народ, який люблю безмежно, і знаю це духовенство. Саме з ними намагаємося повною мірою виконати місію церкви, наскільки це можливо, оскільки в усьому об’ємі її виконати неможливо… Тому глобальних розчарувань у мене не було…

Власне, зараз, у дні найбільших свят, чого Архієпископ Мукачівський  та Ужгородський зичить близьким?

– Я ніколи не бажаю щастя! Поясню чому. Найбільше щастя – належати до церкви Христової. Тому усім я бажаю набути справжньої, живої віри!

8

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук