Юрій Андрашко: Кайфуйте від життя – не витрачайте його на понти!

Тетяна Вашаргелі для uzhgorod.in  21 липня 2013 13:05  99141292 142002
Юрій Андрашко: Кайфуйте від життя – не витрачайте його на понти!

Науковець-провокатор, педагог-хуліган, лікар-естет. У характеристиці цієї людини, а радше – епітетах, які виникають від вражень після спілкування з нею, переважають антоніми. Беззаперечно одне – поява Юрія Андрашка нікого не залишає байдужим: чи-то в студентській аудиторії, чи-то на мистецькій імпрезі, чи-то на вулицях рідного міста. У 90-х він першим почав голосно  заявляти про місце свого фаху серед пріоритетних медичних рейтингів, не соромлячись говорити про не надто «зручні» для публічності проблеми дерматовенерології; стійко витримував скепсис маргіналів, у молодому віці здолавши найвищі щабелі вітчизняного функціоналу від медицини. Погодьтеся, бути Несхожим – вибір не для слабкодухих. Серед недоліків завідувача кафедри шкірних та венерологічних хвороб УжНУ, головного дерматовенеролога Закарпаття, голови проблемної комісії по дерматовенерології МОЗ та НАМН України, віце-президента Української академії дерматовенерології, віце-президента Української асоціації псоріазу, першого президента Євро-Азійської асоціації дерматовенерологів, голови Закарпатського осередку асоціації лікарів дерматовенерологів та косметологів, члена Угорської академії наук Юрія Володимировича Андрашка слабкості духу, вочевидь, немає!

-      Пане Юрію, яка із чисельних Ваших регалій для Вас найважливіша?

-      Хм… Одразу скажу, що саме на цю тему мені розмовляти найменш цікаво…

-      ???

-      Бачите, здолання тих чи інших сходинок, чи-то фахових, чи-то кар»єрних, так би мовити, передбачається для будь-якої людини, «заряженої» на лідерство. Якщо ти навчений справу, до якої берешся, робити, не те, що, як слід, а найкраще. Якщо ти для цього робиш усе необхідне, то й результат не забариться. Регалії, як на мене, це – обтяжуючий фактор. Адже важливіше, ніж їх здобути, відповісти на запитання, що далі, утримати ту планку, якої прагнув і яку взяв, і хто стоїть з тобою поруч.

-      Але ж саме такі результати й свідчать, чи правильно обраний шлях і чи все необхідне для його здолання зроблено.

-      Ви знаєте, на якомусь етапі мене перестало цікавити оте «дряпання» догори! Я пам»ятаю момент, коли захищав докторську: отримав такий кайф, таке задоволення! Можливо, через те, що незадовго до того втратив батька і так вірив, що він звідти – згори – бачить мене і пишається! Згодом, коли ціна «регалій» суттєво знизилася, у фігуральному сенсі, і їх змогли отримувати , чи не всі підряд, стало відверто нудно і сумно…

-      Але ж подібна ситуація властива не лише медицині?

-      Я б сказав – у найменшому вимірі. Бо саме у медицині свій «докторський» статус потрібно доводити ще й справами! Але факт залишається фактом: і звання, і наукові роботи у нашій країні втратили ту «ексклюзивність», яку мали ще кілька десятків років тому.

-      Ви займаєтеся науковою, педагогічною роботою, активно практикуєте. А яка з іпостасей важлива для Вас найбільше?

-      Класне розмежування! Я думаю, що головним «винуватцем» такого розмежування є Арістотель, який поділив філософію, науку і релігію. Для мене поняття «лікар-атеїст» - абсолютний нонсенс! Не може лікар займатися успішним лікуванням пацієнта, якщо не вірить у те, що над ним стоїть вища сила - творець! Так само я вважаю неможливою лікарську роботу без наукових досліджень – вона тупцюватиме на місці! Якщо ж ти – успішний у фаху, то неминуче прийдуть молоді, які матимуть чого навчитися в тебе! Інша справа, що не повинна кожна з іпостасей – лікар, педагог, науковець – завершуватися надрукованими працями чи званнями, офіційною школою чи посадою у вузі. Вони на різних етапах можуть звужувати чи розширювати життєвий «сегмент», але присутні у житті і діяльності постійно. У мене зараз, приміром, головне – зцілення людей.

-      Логічне, як на мене, запитання – чому?

-      Коли у 90-х я вперше потрапив на солідний медичний конгрес (а їхав я туди «крутим перцем»: кандидатська – на носі, кар"єрна пряма вирисовується, побутова складова – на рівні), зрозумів, що ми відстали на стільки порядків, що просто не встигаємо навіть наздоганяти! Зовсім інші поняття, підходи, методи! Наука пішла настільки вперед, що лише для осягнення понятійного апарату доведеться повністю змінити усе! Натомість ми не можемо «перезавантажити» медичну свідомість, бо «матриці» заповнені маргінальними теоріями, місця для прогресивного не залишилося!

-      Але ж вони вже навчилися!

-      Той, хто вирішив стати лікарем, повинен готуватися стати праведником – лікувати людей і… вчитися постійно! Не почитувати прохідні журнальчики, а йти вчитися туди, де навчать! Ну, як можна сподіватися на якісне навчання, якщо до вузу приходять люди, що не володіють жодною з іноземних мов?!

-      Саме тому кількість визнаних соціумом лікарів не збільшується? Вони просто не з"являються?  Чи їм не дають «з"являтися»?

-      Ні… Вони з"являються… Просто умови реалізації не надто сприятливі і вибір, у зв»язку із відкритістю країни також з»явився… А щодо «не дають», як Ви натякаєте… Учитель не може заздрити вихованцям! Особливо, якщо учень чи студент приходить не за папірцем, а за знаннями! І не каже: «Я хочу бути кандидатом», а «Я хочу знати!». І, зрештою, не може одна людина осягнути всі тонкощі справи, тому повинна порадити, до кого слід звернутися.

-      Але ж і фінансове забезпечення не надто, так би мовити, сприяє…

-      Я повторюся: хто обрав лікарську стезю, той повинен готуватися до життя праведника: зцілювати і вчитися! Іти допомагати, а все інше додасться. Хороший лікар голодувати не буде!

-      Мушу задати питання, яке не можна вважати надто коректним, але прошу відповісти на нього щиро: зважаючи на Вашу активну наукову діяльність, чому Ви досі у цій країні?

-      А я сам не раз задаю собі це питання! Коли був молодшим, якось не виникала думка про зміну місця проживання. Зараз же я чітко усвідомлюю, що ТАМ уже не встигну повністю реалізуватися. А звідси, мабуть, і відсутність самого бажання щось змінювати.  Зрештою, на моє свідоме переконання – цю країну влаштує не націоналізм, а патріотизм. Цьому принципу я й намагаюся відповідати.

-      А що необхідно патріотові для повного комфорту?

-      Робити все по-справжньому: працювати, продовжувати вчитися, кохати, подорожувати. Я не хочу «робити вигляд», дійсно маю улюблену родину. Я не хочу шукати «компанію» - люблю своїх друзів, коло яких незмінне впродовж років. Я обожнюю подорожувати – і для цього, повірте, не потрібні сьогодні захмарні кошти. Побут, хоча це й дуже важливо, у поїздках можна організувати за помірні гроші, а от розуміти, що варто побачити і що ти в результаті бачиш – дорогого вартує! Я, на щастя, вийшов із того віку, коли мають значені «цяцьки-бряцькі»! Тому і своїм дітям, і студентам кажу із повною відповідальністю: кайфуйте від життя – не витрачайте його на понти! Адже гармонія в родині, у колі друзів, серед колег, зрештою – із самим собою – найважливіше, чого можна прагнути у житті! Живіть по-справжньому!

Юрій Андрашко: Кайфуйте від життя – не витрачайте його на понти! (3)

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

Rose  12.08.13 12:57

Unllbievabee how well-written and informative this was.

Всего комментарів 1
]]>