Мирослава Каламуняк: "Людина, як і дерево, жити без коріння не може..."

Анна Романенчук, Новини Закарпаття  10 листопада 2012 20:22  20624185 024730
Мирослава Каламуняк: "Людина, як і дерево, жити без коріння не може..."

Мирослава Каламуняк у ці дні приймає вітання. Знана бізнес-леді, політик і меценат свою ювілейну дату святкує в колі колег, рідних і друзів. Упродовж багатьох років її ім’я не сходить зі шпальт газет, з екранів телебачення, де вона в основному розповідає про те, чим живе вітчизняна легка промисловість, як ідуть справи на Ужгородській швейній фабриці, яку очолює, про її роботящий колектив, справи депутатські, а також ділиться найзаповітнішою мрією — бачити Україну сильною, багатою, самодостатньою, яку любить щиро.

Свій попередній ювілейний день народження ви святкували масштабно та яскраво. Куди запросите своїх гостей цього разу?

— Цього разу святкуватиму за містом, в ошатному ресторані, де зберуться рідні, друзі із сім’ями, колеги. Хочу, аби вони мали змогу відпочити, поспілкуватись, поспівати пісень. Без зайвої метушні, щиро, по-людськи.

Колеги­-депутати вітатимуть?

— Їм я буду також щиро рада, як, зрештою, всім, хто матиме бажання приєднатись до нашого товариства.

Цього року ви святкуєте по суті два ювілеї: окрім іменного, ще й 35 років роботи на Ужгородській швейній фабриці.

— Про свої роки ми, жінки, не любимо говорити, бо завжди молоді й гарні. І це — природно. А якщо серйозно, то 35 років на фабриці є для мене великою й особливою подією. За плечима — багато праці, радощів, розчарувань, мрій і планів. Тут я зустріла друзів, мудрих і талановитих спеціалістів, набула знань, досвіду, які допомогли з невеликої артілі збудувати європейського зразка фабрику. Ми разом вчилися бути однодумцями, шукали об’єднуючу мету і йшли до неї спільно. На цій дорозі я усвідомила одну важливу істину: щоб жити в гармонії із собою, оточуючими, потрібне вміння вибирати друзів і бути теж справжнім другом для інших. Бо з друзями життя веселіше, цікавіше, насиченіше. На кожному етапі з’являлися нові обличчя, які привносили як в життя фабрики, так і в моє особисте нові ідеї, цікаві думки. З багатьма в мене міцні зв’язки дотепер.

На європейському ринку швейної промисловості ваше підприємство успішно продає свої вироби. І в цьому велика ваша заслуга. Навіть складно уявити, скільки вами було вкладено праці, аби відвоювати собі місце на ринку, де панує така жорстка конкуренція…

— Це — правда. Наші основні ринки збуту нині в Англії, Франції, Італії, Німеччині та Голландії. Тут справді має місце жорстка конкуренція, а покупець – перебірливий. Однак ми справляємось. Провели переоснащення, навчилися працювати з новітніми технологіями, розробили систему стандартів якості продукції й послуг відповідно до вимог європейських замовників. А тому нас поважають в Європі — за працьовитість та старанність.

Мені глибоко імпонує те, що ви, попри великі труднощі, обшиваєте українок, які у ваших костюмах просто прекрасні.

— Якщо б мої рідні прийшли в магазин «Парада» і там не знайшли для себе вечірню сукню чи офісний костюм, вони б мене не зрозуміли. А їхня думка дуже важлива для мене. Тому я не маю права не враховувати потреби і можливості українок. Усі наші нові проекти, виходячи з віянь моди, зорієнтовані на те, щоб і наші жінки були стильними й сучасними. Хоча все це накладно. Оскільки в Україну надходить фурами та навіть кораблями з усього світу секонд­хенд і одяг з Туреччини чи Китаю, і він — дешевший. У ціну ж нашої продукції входять значні витрати. Та я із задоволенням працюю для внутрішнього ринку — нам це додає оптимізму, бо так завжди не буде…

Свого часу ви чудово віршували. Не пишете книгу про себе?

— Знаєте, я вже давно над цим міркую. Але також знаю, що це — нелегка праця, яка забере в мене багато часу, а вільного — нема. Хоча все можливо, побачимо…

Ваші друзі видали секрет: коли приїжджаєте на Львівщину, проводите час лише з рідними…

— Обов’язково відвідую могили батьків. Пізніше збираємося родиною, спілкуємось, радимося з важливих для родини питань. І хоч батьків уже давно немає серед нас, а я живу за 200 кілометрів, тягне на батьківщину, як і раніше. Донині не уявляю собі Великдень, Різдво без рідних. Сказано ж: людина, як і дерево, без коріння не може жити!

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>