Оксана Богданець: усі випробування в житті даються нам не просто так!

Тетяна Вашаргелі для uzhgorod.in  9 грудня 2012 11:31  54225992 126557
Оксана Богданець: усі випробування в житті даються нам не просто так!

Ця миловидна, доглянута жінка, крім цілком очевидних причин, привертає увагу хіба дещо збентеженим, хоча й доброзичливим, поглядом, і наявністю незмінного супутника ... Оксана Богданець, керівник громадської організації «Дивосвіт», директор реабілітаційного центру, що опікується людьми, які мають проблеми із зором, знайома зі світом «без світла» не з чуток. Професійний психолог, зіткнувшись з бідою сліпоти, зрозуміла: саме в її випадку у  горезвісному рецепті про допомогу потопаючим є прямі вказівки до активної дії. Зрозуміла і взялася до роботи!

- Так що ж насправді змусило Вас взятися за громадську роботу?

- Ви знаєте, причина - цілий ланцюжок певних подій. Оскільки моя професійна діяльність - психологія, то з 2002 року я, однією з перших на Україні, почала займатися психологічними тренінгами з людьми - особистісний і кар'єрний ріст, розвиток лідерських якостей. І все, здавалося б, виходило. Але тут почалися особисті проблеми із зором, і я на собі відчула це випробування, яке має психологічні причини, окрім медичних. Безумовно.

- Тобто починали Ви працювати цілком здоровою людиною?

- Так, так! Я - корінна одеситка, на Закарпаття приїхала за чоловіком, військовим ... І все йшло, загалом, як у людей, що зазнають цілком реальних труднощів, знайомих нам з 90-х років ... Але потім сталося так, що всі побутові проблеми стали ... другорядними, чи що ...

- Що виявилося найважчим?

- За родом своєї діяльності зараз я знайомлюся з багатьма людьми, яким доля підготувала таке випробування. Найважче, мабуть, усвідомити, прийняти, змиритися і не зламатися тим, кого біда наздоганяє з дня на день. Уявіть собі: людина, яка жила цілком нормальним життям, осліпла в один момент! Люди кидаються з боку в бік, коли медицина виявляється безсилою. І тут найголовніше - після медичної реабілітації - психологічна: як жити далі? Величезної підтримки потребують сім'ї, сім'ї, в яких народжуються сліпі дітки! Саме під час знайомства з такими людьми, з такими сім'ями виникла ідея - хто, як не я?! Коли виникла ідея, підтяглася команда. Першою нашою акцією стала програма «Доступне Закарпаття» - світлофори, що говорять, маячки на залізничному вокзалі ...

- І вийшло ж?

- Ви знаєте, так! Завдяки гранду нам вдалося відкрити реабілітаційний центр. Зараз у нас тут комп'ютери, оснащені спеціальними програмами, чудова аудіобібліотека, в якій є більше 4тисяч книг, ми створили спеціальну патронажну службу для людей, що мають проблеми із зором .... А таких центрів по суті всього 4 на Україну. І вони створені саме, завдяки зусиллям ентузіастів!

- Наскільки важливо це для Закарпаття?

- На Закарпатті понад 2 тисячі людей з інвалідністю по зору і близько 400 діток. А не бачите ви людей з тростиною на вулицях тому, що і здоровим важко не потрапити в яму, не спіткнутися об перешкоду ... Ось і сидять такі, як я, в основному, по домівках. А всім їм хочеться і працювати, в силу своїх можливостей, і відпочивати, і відвідувати музеї ...

- Боюся Вас образити, але спитаю: навіщо музеї?

- Ось бачите - черговий стереотип! Скажіть, чим наповнений Ваш день, крім повсякденних побутових клопотів? Я скажу - враженнями. Але у Вашому випадку організм, мозок, душа і серце насичуються ними в повному обсязі. Сліпа людина також потребує вражень, їй також потрібна інформація, енергетика, атмосфера. Тому стереотип про те, що незрячі не повинні подорожувати, - найбільш поширений і найбільш хибний. Так, людині з проблемами зору потрібні особливі умови, спеціальний гід, але наскільки це благородна і вдячна справа! Я мала можливість спостерігати і спілкуватися з людьми, що одержали таке задоволення! Ні з чим не зрівняти!

- Якщо ми заговорили про стереотипи, то однією з найбільш тиражованих «західних» картинок є незряча людина в супроводі собаки-поводиря ...

- Їх Ви поки не побачите на вулицях нашого міста. Але дуже сподіваюся, що саме Поки! Ми вже працюємо по спільній програмі з Угорщиною та Румунією, за якою наші кінологи навчаються спеціальному дресируванню. Але тут - нова проблема! Виявилося, що в нашому законодавстві - дірка замість врахування елементарних європейських норм! Скажімо, в законодавстві Угорщини прописана норма, за якою незряча людина в супроводі собаки-поводиря може зайти до будь-якого громадського закладу, у нас про це просто не знають! Але і з цим будемо боротися! На Асамблеї громадських організацій інвалідів ми донесли цю проблему до пана Тігіпка і він попросив підготувати наші пропозиції з урахуванням європейськіх досвіду, так що подивимося ...

- А собака-поводир ...

- О, це окрема, ні з чим незрівнянна, історія. Під час перебування в Угорщині мені запропонували спробувати йти в її супроводі, навчивши мене елементарним командам угорською мовою! Ось це биття сердець в унісон, почуття гідності і величезної вдячності таким «очам» переповнило ... Але є й ще одна проблема! Перед тим, як включиться в програму підготовки, ми опитали близько 20 закарпатських кінологів в пошуку готових пройти таке навчання ... Ви знаєте, знайшлося тільки двоє ... Ну, але під лежачий камінь вода не тече ... Так що в кінці роботи ми отримаємо підготовлену собаку і фахівців , готових продовжити навчання!

- Але ж люди, що мають проблеми із зором, живуть не тільки в містах, як бути «тим»?

- Це, напевно, поки найскладніше питання! Наша патронажна служба проїхала Закарпаттям, надавши першу інформаційно-соціальну допомогу. Але наші можливості, в першу чергу - фінансові, дуже убогі! Тому без державної підтримки тут не обійтися! А допомога таким людям надзвичайно потрібна! Адже в селах навіть люди із залишковим зором (які в місті ще - ого-го) вважаються мало не повними інвалідами! Саме там вони замикаються, починають пити ... Можливо, це пов'язано з великим фізичним навантаженням, необхідним для життя в селах. Але ось тут і полягає основний пласт роботи, який, повторюся, без державної підтримки нам не здолати!

- Хто і що може допомогти зневіреним?

- Безумовно, в першу чергу, сім'я! Віра! Дуже важливо не розлютиться, не впасти у відчай, не шукати винних! Ось зараз ми працюємо у спільному з Росією проекті допомоги сім'ям, у яких народилися сліпі діти. Ви знаєте, під час перебування в Євпаторії, куди приїхало кілька таких сімей з усієї України, ми спостерігали, як зневірені, перелякані люди, після роботи з викладачами, психологами, арт-терапевтами, перетворилися на упевнених, рішучих людей, які гідно зустріли проблему. І найголовніше -  повірили в те, що можна жити і радіти життю! Тому, користуючись нагодою, я прошу батьків, у яких є такі діти, віком до 6 років, звертатися до нас! І можливо, їм вдасться попрацювати за цією програмою, отримавши і знання, і навички, знайшовши друзів і підтримку!

- А що потрібно для того, щоб люди з інвалідністю відчули себе повноцінними членами суспільства, як у розвинутих країнах?

- Так, ви знаєте, не треба ідеалізувати розвинені країни. Будучи на міжнародній конференції, присвяченій працевлаштуванню інвалідів, ми переконалися, що з цією проблемою не все ладиться і в «них». Насправді, людей з особливими потребами не чекають з розпростертими обіймами роботодавці в жодній країні світу! А саме суспільство, а скоріше - люди, не такі погані, як нам інколи здається. Не відмовляють у допомозі, коли звернешся, не проходять повз ... Про основні проблеми ми вже говорили. Так, при достатньому фінансуванні ми могли б проводити допомога в більш повному обсязі. Так, за певних умов можна було б налагодити простір таким чином, щоб він перестав бути нездоланним. Так, дуже шкода, що навіть наявний потенціал ми не використовуємо, як це відбувається із звуковими апаратами, встановленими на світлофорах в Ужгороді, які працюють вже не в повному обсязі, а то й зовсім не працюють! Але найголовніше для людей, що мають проблеми зі здоров'ям - не закриватися, не ображатися і не шукати винних! Життя триває і воно прекрасне! А ті випробування, які даються нам не просто так, - лише привід стати сильнішими і, можливо, розвинути нові, досі невідомі, якості!

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

Игорь Баран  09.12.12 21:45

Меня уже раздражают гранты - неужели местным ( есть очень не бедные ) неинтересно ?

Всего комментарів 1
]]>