Недоступний Ужгород

Лариса РОМАНЮК, "Старий Замок"  20 грудня 2012 11:30  19226496 327070
Недоступний Ужгород

Журналісти вже не раз інспектували місто на наявність пандусів, які би забезпечували доступ людям з особливими потребами до громадських закладів Ужгорода. Однак, попри те, що ці підйоми зараз встановлені біля багатьох крамниць і майже біля кожної державної установи, виглядає, що облаштовували їх тільки про людське око. 
Вузький тротуар – стрімкий «підйом»
Якщо пройтися лише центром Ужгорода, проспектом Свободи, Капушанською або Швабською, «картинка» не радісна – здебільшого наявними пандусами можна хіба на лижах спускатися. А біля багатьох закладів підйомів для візочків узагалі немає. І виокремити якихось злісних порушників у цьому випадку важко, бо не забезпечені пандусами або ж  зробили їх тільки «для галочки» – банківські установи, різноманітні крамниці, перукарні, зоомагазини, кав’ярні, ресторани, ба навіть аптеки. До того ж, часто це просто крутий підйом на вході до закладу, без необхідних поручнів та ще й облицьований глянцевою плиткою чи шліфованим каменем. Хто і як має використовувати ці «ковзанки», аби видертися до вхідних дверей, – таємниця. 
Дуже часто, замість власне пандусів, в Ужгороді встановлюють швелери (в’їзні рейки). Але теж незрозуміло, за якими нормами їх роблять: часто рейки або дуже вузькі, або надто широкі. Добре продуманий цей нюанс, наприклад, у Закарпатському обласному шпиталі для інвалідів війни і учасників ліквідації аварії на ЧАЕС: там залізних колій – три. Тому можна підібрати потрібну для візка ширину. Але міські медзаклади – один із небагатьох прикладів того, як правильно мають бути встановлені пандуси і швелери.
За словами головного архітектора обласного центру Олександра Шеби, облаштовувати пандуси повинні згідно з конкретними вимогами державних будівельних норм.
Саме тому найменше проблем і зауважень до «підйомів» на об’єктах, збудованих «з нуля», оскільки тепер проектанти мусять рахуватися з державними будівельними нормами (ДБН) про доступність для маломобільних груп населення до споруд. До того ж, інспекція Держбудконтролю під час здачі будівель в експлуатацію перевіряє їх на предмет дотримання усіх правил ДБН, зокрема і як встановлені пандуси. Набагато гірша ситуація з будинками, які реконструюються. 
Адже часто власники таких об’єктів зобов’язані встановити пандус, але умов для цього об’єктивно не мають. Бо ж для того, аби підйом мав правильний кут нахилу, він мусить бути доволі довгим, тож перед магазином чи аптекою повинно вистачити для цього площі. Коли ж двері закладу виходять на вузенький тротуар, а особливо багато таких об’єктів у старій частині Ужгорода, то пандус буде хіба як лижний трамплін. 
Згідно з параграфом ДБН – «Доступність для маломобільних груп населення до будинків та споруд» – пандус має бути не вужчим 90 сантиметрів. Кут нахилу – один до дванадцяти і не вище. Зовнішні сходи і пандуси повинні мати поручні, розташовані на висоті 0,7 і 0,9 м. До речі, саме останнє в місті майже не виконується. Простіше кажучи, навіть на наявних «підйомах» власне поручнів немає. Щоб у цьому пересвідчитися, достатньо прогулятися проспектом Свободи. 
Нещодавно належний пандус звели біля однієї з державних установ Ужгорода – управління СБУ України в Закарпатській області. У рамках надання рівноцінного доступу до меддопомоги особам з обмеженими можливостями військово-медична служба Управління облаштувала при вході до будівлі доріжку-підйом. 
Незважаючи на те, що будинок знаходиться саме в історичній частині обласного центру, тут тротуар доволі широкий, тому вистачило місця, аби зробити пологий та доволі довгий пандус із поручнями з обох боків.
 Кнопка людяності
Але найпоширенішим недоліком більшості пандусів залишається саме крутий нахил. Для тих, хто не має можливості встановити перед своєю крамницею підйом за всіма правилами, у державно-будівельних нормах є такий пункт: «Сходи повинні дублюватися пандусами, а за необхідності – іншими засобами підйому». 
Однак навряд чи хтось буде вимагати від підприємців, аби ті обладнали перед своїм закладом автоматичний підйомник – для них це було б аж надто дорогим задоволенням.
Ситуацію хоч якось могла би виправити доволі проста та недорога ініціатива самих підприємців, яка, втім, не прописана в ДБН – звичайна кнопка виклику, розташована на відповідній висоті. Навряд чи «візочники» після такої новації аж надто би діймали, наприклад, продавців. Але час від часу вийти на виклик та обслужити людину мало би бути не так уже й важко та клопітно. Наразі у місті такі кнопки є тільки в аптеках, що працюють цілодобово. Однак, зважаючи на те, що до них спочатку треба дістатися сходами, «візочникам» це ніяк не допоможе. 
Нині найдоступнішими громадськими закладами для «маломобільних» ужгородців є різноманітні супермаркети. Вхід до них облаштований так, що підлога знаходиться майже на рівні тротуару, порогу як такого немає, а двері відчиняються автоматично. А от потрапити до обласної бібліотеки чи пересічного банку без сторонньої допомоги дуже важко. 
Звісно, в Ужгороді за останні роки певні позитивні зрушення у цьому напрямку таки відбулися. Адже ще років п’ять тому тих самих пандусів у місті було значно менше. Проте самими тільки пандусами, навіть дуже «правильними», проблема не вирішується. Має ще бути також облаштована прилегла територія, стоянка для автомобіля, врешті-решт, доступ до вищих поверхів інстанції, якщо ліфта в будинку немає. Ну і спеціально обладнані вбиральні. А сьогодні така є, здається, лише в одному з торгівельно-розважальних центрів Мукачева. 
Та про що говорити, якщо навіть пересуватися Ужгородом на візочку – випробування не з легких. І проблема навіть не в тому, що міські тротуари – це часто суцільні вибоїни та залишки ще радянської плитки, а й у тому, що висота бордюрів не відповідає нормам. Відзначимо, що згідно із державними будівельними нормами «Доступність для маломобільних груп населення до будинків та споруд» «висоту бордюрів по краях пішохідних шляхів на ділянці рекомендується приймати не більше п’яти сантиметрів. Висота бортового каменю в місцях перетину тротуарів із проїзною частиною, а також перепад висот бордюрів, бортових каменів уздовж експлуатованих газонів і озеленених майданчиків, що прилягають до шляхів пішохідного руху, не повинні перевищувати чотирьох сантиметрів».
У тому, що міські бордюри дуже часто не відповідають цим нормам, можна пересвідчитись, наприклад, навідавшись на Капушанську (відтинок між площею Петефі та проспектом Свободи), а на свіжовідремонтованій Швабській бордюр зависокий навіть для велосипеда. Є ще й інші неприємні нюанси, зокрема, коли з одного боку є в’їзд на тротуар, проте з’їзду з іншого – немає. Або й таке, коли можливо спуститися з тротуару на пішохідний перехід, але вже вибратися на протилежний тротуар саме через високий бордюр буде просто неможливо. Таку картину, наприклад, можна побачити на перехресті Капушанської та проспекту Свободи. І якщо нові бордюри чи пандуси – це фінансові витрати, то принаймні прослідкувати за тим, аби на кожному такому з’їзді чи виїзді обов’язково був обладнаний пологий скат, не так уже й важко, була б на те воля міської влади.
 Саме тому «візочники» змушені в основному пересуватися проїжджою частиною. 
Проте, якщо врахувати, наскільки міські дороги перевантажені автівками та в якому вони стані, рухатися вулицями теж доволі небезпечно та малоприємно.

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (3)

max  20.12.12 23:48

Міша, ти ше заплач тут.


Міша  20.12.12 13:57

Так, так, саме журналісти і винні!


max  20.12.12 12:57

меру і журналістам - по візку і хай в якості акції катнуть по місту. думаю зрозуміють, що ситуація куди критичніше, ніж здається.

Всего комментарів 3
]]>