На принципах вдячності. Поки не зміниться ментальність, українську корупцію не переборе жодне законодавство

Віктор Пащенко, "Старий Замок"  18 грудня 2012 20:16  4326426 027000
На принципах вдячності

Вже дев’ятий рік відзначається Міжнародний день боротьби з корупцією. І за увесь цей час Україна посідає далеко не почесне місце у світовому табелі про ранги «Transparen­cy International». Хоча сам рейтинг не викликає сумнівів навіть у найзапекліших критиків західних цінностей. Причому влада за ці роки змінилася тричі на прямо протилежну, а віз… усе там само. 
То, може, причини цього ганебного явища слід шукати значно глибше, ніж у бракові відповідних законів і роботі правоохоронних органів, тим більше, що 2010 року Верховна Рада ухвалила «свіжий» антикорупційний закон.
Як видно з таблиці (повну версію легко знайти на відповідному сайті організації), країни посідають доволі стабільні місця впродовж майже десятиліття. А «братні» слов’янські народи міцно застовпили за собою місце поряд із африканськими. 
Отже, слід визнати, що корупція – не лише законодавча, а й ментальна проблема. 
Ще 2001 року тодішній Генеральний прокурор, комуніст Михайло Потебенько, з трибуни парламенту звертався до депутатів нібито з безглуздим питанням: «Ви скажіть мені, що таке корупція? Бо в законодавстві такого визначення немає». А нещодавно обраний ректор УжНУ також управлявся в риториці на одному з перших виступів перед колективом. Мовляв, хабарництво викладачів – це не корупція, бо вони не представники влади. Насправді, подібний психологічний типаж справді не розуміє сутності явища, бо його мовою це називається «нормальними людськими стосунками», а принцип «вдячності» є необхідним атрибутом суспільного організму. І така ментальність має глибокі історичні корені.
Якщо пригадаємо класичний феодалізм, то констатуємо, що влада там передається у спадок і не є контрольованою. Суспільство має чітку ієрархію й поділ за родовою і становою ознакою. Писані закони і суди фактично також підпорядковані феодалам. Усі платежі встановлюються ними, і це не називається хабарництвом. Якщо нема ринкових відносин, панує натуральний обмін, а клани становлять головний осередок суспільства. 
Одне слово, усе це ми нині називаємо корупцією – тоді такого поняття не існувало. Виникло воно лише разом із розвитком правових стосунків замість станових традицій, і в сучасному світі саме феодальний тип взаємин найбільш об’ємно характеризує поняття корупції. Свого часу комуністи повністю відтворили середньовічний лад, лише змінивши назви. Царя – на генсека, стани – на номенклатуру, релігію – на марксизм-ленінізм, кріпацтво – на колгоспи тощо. Тому й не розуміють нині, що творять.
Хоча саме слово (від лат. сorrumpere) означає «псувати» і має на увазі роз’їдання, корозію суспільства, яке само себе знищує незрозумілими й непрозорими правилами, браком вільної конкуренції, незалежного судочинства тощо. Не випадково індекс сприйняття корупції напряму пов’язаний із економічним розвитком і рівнем життя, і це визнає навіть наша влада. Але її представники діють наче ракові клітини, які самі по собі ніби успішно розвиваються, набирають ваги й розширюють вплив, але, зрештою, гублять увесь організм і гинуть самі.
 Такий примітивізм є ще однією характерною рисою феодальної свідомості, котра вті­лена в сентенції «на наш вік вистачить» і в певних колах навіть вважається вершиною життєвої мудрості.
Але не слід себе тішити ілюзіями, що таке користолюбство притаманне винятково можновладцям. Бо коли виборці беруть винагороду за голос, то цим са­мим тотально інфікують увесь владний організм, і очікувати від нього здорових дій не випадає. А виправдання, мовляв, ми забираємо раніше вкрадене, – той же белькіт безпорадної дитини.
Коли німець скаржиться в поліцію на сусіда, що той неправомірно отримує соціальні виплати чи припаркував із порушенням авто, то він цілком природним способом захищає свої податки й порядок співпраці з владою. У нас же це називається «стукацтвом». Бо така свідомість, що влада сприймається не як суспільно-корисна функція, а як чужий, ворожий клан. Тому недовіра до влади вважається моральною чеснотою, а співпраця з нею – підлабузництвом. На жаль, повсякденна практика підтверджує правильність таких оцінок.
І хай скільки Віктор Янукович чи Микола Азаров повторюють, мов мантру, що корупція – зло і з нею треба боротися, але жоден закон не діятиме, коли влада підпорядковується іншим поняттям. Юрій Луценко дістав 4 роки в’язниці за смішні в нинішніх мірках зловживання – винятково як представник чужого клану. 
Уособленням такого «правосуддя» є й справа Юлії Тимошенко, і це чудово розуміють у світі, але не розуміють у нас. Такий стан свідомості характерний на всіх суспільних щаблях, бо коли арештують хабарника, то перше питання, яке ставлять одне одному громадяни: кому він не догодив або з ким не поділився. І це не хибна думка.
А президент заспокоює себе, мовляв, розмови про Межигір’я – це звичайна заздрість. Політика уряду, коли в період кризи статки наближених до влади, разом із найближчими родичами, зростають у рази, при зубожінні населення є найбільш сильнодійним корозійним засобом, який просто перетворює суспільство на брухт. 
Тому вже не шокують нині розмови про розпад України, бо закономірністю розвитку такого ладу є феодальна роздріб­леність. А ми, як співав Борис Гребенщиков, «все еще смотрим в экран, мы все еще ждем новостей». І, на жаль, без зміни влади новина наприкінці наступного року, що Україна перебуває на 150 місці в рейтингу сприйняття корупції, буде не найгіршою. 

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>