Михайло Рошко. Поради невиправного життєлюба і оптиміста

Тетяна Вашаргелі для uzhgorod.in  2 грудня 2012 17:16  27725727 026286
Михайло Рошко. Поради невиправного життєлюба і оптиміста

Зустрічі і знайомства – довжиною на все життя. Одні – з примусу, другі – через випадковість, інші – за власним прагненням продовжити задоволення від спілкування. Власне, таких, інших, на жаль, значно менше: людей, розмова з якими перетворюється на постійний обмін позитивом, енергетикою, мотивацією до життя, зустріти непросто. Та й сам процес спілкування передбачає неминуче у цьому випадку зворотнє бажання. Словом, нагромадження умов, обставин, особистісних якостей ускладнює процес пошуку взаємно цікавих співрозмовників. Та все ж, чи можливо – саме через це, така зустріч викликає особливе задоволення і натхнення! Знайомство із Михайлом Рошком, ціною в значний – з15 років – клапоть життя, можна сміливо віднести до подарунку долі. Іскрометний – за будь-яких обставин, усміхнений – у будь-якому настрої, улюбленець закарпатського студентства, подразник ортодоксального академізму, провокатор інтелігентського снобства Михайло Михайлович продовжує любити життя, заряджаючи оточення цією рідкісною нині пристрастю.

-         Михайле, «стрибок» із гірського села у письменництво та науку – закономірний?

-         Ну, Міжгір’я – далеко не село… Проте, мушу визнати, я – чи не перший член родини, що здобув вищу освіту. А письменником, здається, мріяв стати усе життя. Зачитувався Хемінгуеєм, мріяв, як і він, одного разу в’їхати до Парижу на власній автівці… А з мене потішалися: де ти, а де Париж?!

-         Але ж мрії збуваються?

-         Уявіть собі! Кілька років тому запрошення на літературний вечір до Дармштадту привело мене «транзитом» до Парижу. На стіні знайденого по навігатору готелю я побачив табличку: тут жив і писав Ернест Хемінгуей. Ось так! Треба мріяти і діяти!

-         Усе ж, мушу визнати, з усвідомленою мрією про письменницький фах стикаюся уперше…

-         А для мене, мабуть, з дитинства, «найкрутішими» завжди видавалися письменники. Можливо, через те, що головним і найцікавішим захопленням були книжки… Можливо, тому, що письменники творять світ і бачать у ньому правильний шлях, на відміну від усіх, хто тим світом блукає у пошуках дороги…

-         Хочу додати, що Ваші письменницькі пошуки таки користувалися і попитом, і визнанням…

-         Я, направду, надто мало написав. У якомусь сенсі можу бути прикладом того, як не треба бути письменником – надто лінивий…

-         Але ж спромоглися, і ці спроби не лишилися непоміченими. Вам якось вдається відчувати і потребу, і конюнктуру…

-         Я виріс на зарубіжній класиці, зачитуючись нею до «не можу». І знаєте, захотілося створити свій «шматок мистецтва», як кажуть американці: густий, насичений, гострий. Чи відчуваю час? Мабуть, так, скажу нескромно! Адже людей, за великим рахунком, хвилюють одні й ті самі почуття, бентежать все ті ж самі пристрасті. Але сучасник хоче чути, розмірковувати у сучаснім світі, в сучасних обставинах, сучасною мовою. Власне, це і є основні правила!

-         Нині, як загалом і завжди, ваше життя складають чимало сфер діяльності: наука, педагогіка, письменство. А що найважливіше для вас, особисто?

-         Здається, з першого слова визначити не можу… Ну, що насправді найважливіше: читати улюблену книжку чи спілкуватися з коханою людиною, блукати осіннім лісом чи досліджувати глибини філософських думок? Хоча, мушу визнати, останнім часом найбільше мене захоплює викладацька діяльність! Насправді я захоплююся Кізі, Достоєвським… Проте Іісус, Будда, Лао Цзи – набагато глибші… І всі вони більше говорили, ніж писали, бо слово написане – вже недосконале, чи що… Воно не дає можливості договорити, пояснити, довести… У цьому сенсі, література для  мене  - дещо «попсова», і я в ній до певної міри розчарувався…

-         То що на зміну?

-         Мене дуже захоплює лекторська справа! Кожна аудиторія, кожна лекція потребує особливого натхнення, особливого викладу, особливого настрою, якщо хочете. Колись легендарного Абдулова запитали, що йому ближче до душі: театр чи кіно. Він відповів, що такого емоційного заряду, такої віддачі, як у театрі, ніколи не відчуєш у кіно, яке дарує популярність. Мабуть саме такі колосальні за енергетикою і емоціями почуття я відчуваю, викладаючи. І дуже це ціную!

-         У Вашому житті чимале місце відведено подорожам, чи не так? Що кличе в дорогу?

-         Так, звичайно… А приводи різні. Колись був в Америці як переможець телевізійного конкурсу, потім стажувався в Шотландії, в Європу потрапив завдяки літературній діяльності, як і на Схід. Часто мандруємо родиною – і, повірте, завдяки організації і підготовці, це не потребує великих затрат. І тут головне – бажання!

-         Такі мандрівки – гонитва за новими враженнями?

-         І так, і ні… Можна об’їздити світи, так нічому й не навчившись, а можна просидіти в діжці, пізнавши головні таємниці життя. Щоправда, для цього слід бути Діогеном…

-         Ви обрали перший шлях?

-         І той, і інший… намагаюся (сміється). Для мене мандрівка – і враження, і навчання! Скажімо, в Америці я навчився посміхатися! Нехай мене переконують, що ці посмішки – нещирі, та я переконався, що завдяки посмішці можна зняти напругу, подолати недовіру, зрештою, зробити життя світлішим і яскравішим…

-         Чому ж у нас не так?

-         А я не знаю! Про це й намагаюся говорити зі студентами, звертаючи і їхню, і свою увагу на те, що потрібні зміни і, очевидно, починати варто із себе…

-         Виходить?

-         Принаймні, колеги з інших факультетів відзначають, що на нашому – РГФ, а нині – в інституті іноземної філології - навчаються найрозумніші і найвихованіші діти. І мені хочеться вірити, що кажуть вони так щиро!

-         Проте і розумні, і виховані не надто комфортно почуваються у нинішній реальності…

-         Я часто думаю над цим… Чому так багато розумних і цікавих людей навколо, а серед політиків, керівників… Можливо, проблема у «безхребетності» нашої інтелігенції, відсутності в неї харизми, готовності брати відповідальність на себе! Набагато простіше критикувати, аніж робити, чи не так?

-         Саме такі, «громадянські» настрої штовхнули Вас у владу?

-         А Ви знаєте, мені подобається працювати депутатом міськради. Це допомагає мені вирішувати чимало проблем наших студентів. І це класно! Нехай вони, ці проблеми, незначні, на перший погляд, але ж і життя повсякчас складається із таких «дрібниць», як гаряча вода, охайне житло, зручний транспорт… І мене тішить, що застосовуючи зв’язки, посади, популярність, якщо хочете, мені вдається ці «дрібниці», бодай на дещицю полегшувати.

-         Спокуси «підсилити»  авторитет вищим рівнем не було?

-         Ну, (сміється) ще ця каденція не завершилася…

-         При такій, здавалося б, самодостатності, чи є речі, ситуації, мотиви, яких Вам бракує для повного комфорту?

-         Мабуть «комфорт» - не зовсім те слово… Мені дуже бракує батька… Це сталося вже кілька років тому, але оговтатися із втратою не можу донині… Хоча, як людина віруюча, знаю: життя не припиняється із смертю, і зустріч – неминуча… Ще – бракує смерекових гір Міжгірщини, її ранкових туманів, аромату хвої... От би улюблений УжНУ перенести до тих смерек, чи гори (сміється) – сюди! Дещо дратує брак фінансових можливостей... Але ж це, загалом, ті проблеми, які стимулюють до руху уперед. Не можна жити «в оранжереї»! Навіть якщо вам видається, що все налагодилося, життя підкине нове випробування, яке штовхне на новий крок. І це класно!

-         Усе ж, зважаючи на мандри світами і «міжгірську» ностальгію, як Вам живеться тут, в Ужгороді?

-         Добре! Я маю багатьох однодумців, людей, які мене розуміють… Мені видається, що між людьми, близькими по духу, протягаються наче ниточки взаєморозуміння. І чим більше таких «сполучень», тим міцніше і впевненіше ти стоїш на цій землі! Кооперація друзів, у найширшому сенсі цього слова, дуже важлива. Хоча надзавданням, як на мене, є пізнання самого себе…

Михайло Рошко. Поради невиправного життєлюба і оптиміста  (roh-2)

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>