Чим далі, тим… В Україні продовжують закручувати гайки, хоча конструкція держави від цього тільки тріщить

Віктор ПАЩЕНКО, "Старий Замок"  6 грудня 2012 19:10  18525907 126470
 Чим далі, тим… В Україні продовжують закручувати гайки

За останні роки розмови про соціально-економічну кризу стали настільки звичними, а розбіжності між деклараціями й справами політиків такими очевидними, що, здавалося б, немає жодних підстав довіряти чутому. 
Утім завдяки різноманітним хитруванням владі вдається зберігати доволі пристойну загальну «картинку» за результатами виборів. Це ще більше вводить в оману, і ситуація доходить до абсурду, коли Микола Азаров, Костянтин Грищенко, Віктор Пшонка та їхні колеги говорять так, ніби живуть на одній планеті, а опозиція, європейські спостерігачі, експерти й більшість народу – на іншій. Не зупинятимемося на загальній оцінці виборів, бо коли владні мужі не розуміють, що крок назад від стандартів демократії – це не крок до Європи і інвестиційної привабливості, то їх не вилікуєш. Ідеться про більш приземлені й практичні речі, які безпосередньо випливли на поверхню після виборів.
Зручні закони  і вигідне невиконання
Перший конфлікт, який спалахнув ще до початку роботи нової Верховної Ради, виник навколо процедури голосування. Ніби цілком зрозуміла конституційна норма про обов’язковість персонального волевиявлення, фактично, не дотримувалася всі роки існування українського парламенту. Але тепер, коли опозиція вимагає технічного забезпечення цієї норми, та ще й передбачення механізму відповідальності за її порушення, проблема несподівано перетворилася на політичну. 
Влада, своєю чергою, звинувачує опозицію у фальшивому піарі на цьому питанні. Здається, що простіше? Забезпечте технічну процедуру – і крапка. Але ж закони в нашому розумінні не для того, аби їх виконувати, а щоб з їх допомогою дурити людей і опонентів. Тобто значно простіше зібрати картки й давати потрібні доручення, ніж наводити аргументи й відшліфовувати законопроекти. А про призначення парламенту як інституції, що повинна забезпечувати суспільний компроміс та інтелектуальну якість законів, ніхто й не замислюється.  Ба більше – ще чинні депутати зробили спробу взагалі знайти механізм обходу Верховної Ради без зайвих клопотів і ухвалили Закон про референдум, а президент його швиденько підписав. 
Нагадаємо, саме через плебісцит були увічнені режими в Білорусі, Казахстані, республіках Середньої Азії. Це надзвичайно зручний спосіб маніпулювання громадською думкою, який останнім часом узявся просувати в українську практику Віктор Медведчук за сприяння свого кума Володимира Путіна. А Партія регіонів стала їм підтанцьовувати, бо навіть не розуміє, що творить. Якщо Віктор Янукович таким чином хоче продовжити своє панування, то може досягти лише слави Герострата, занапастивши Україну. Бо якщо зіткнути в прямому герці (мова, геополітичний вектор) Західну й Східну Україну, то переможця не буде – тільки розкол, адже ніколи одні території не визнають переваги інших. 
Лікування нежитю гільйотиною
Загалом це може бути вигідно Росії, яка розуміє, що ніколи Галичину не підкорить, а так, імовірно, хоч Схід і Південь прихопить у слов’янський союз. Можливо, вигідно Віктору Медведчуку, котрий після краху президентських амбіцій, схильний діяти за принципом «то не дістанься ж ти нікому». Але як це може бути вигідно партії влади та олігархам, – не зрозуміло. Тому такі рішення свідчать лише про крайній ступінь обмеженості й некомпетентності. 
Ще більше утверджує таку думку цілий ряд заходів в економічній сфері. Зрозуміло, що довго утримувати економіку в ручному режимі, як це намагався робити уряд під час виборів, неможливо. Вже з серпня були накладені значні обмеження на рух коштів через казначейські рахунки. Особливо болісним це виявилося для місцевих бюджетів, які наче мають гроші й напов­нення, а розпоряджатися ними – зась. Відповідно накопичуються неплатежі, що унеможливлює господарську діяльність або заганяє її в тінь. Нині це обернулося затримкою заробітної плати вчителям, а Микола Азаров намагається окриком виправити ситуацію або просторікує про неетичне вимагання грошей. Такі ж дива з курсом долара, який також намагаються утримувати штучно. Спочатку Указом президента змушують експортерів  продавати 50% валютного виторгу,  ще й за смішним курсом 7,99 грн за долар. А потім додумуються до цілком блюзнірського ноу-гау: обкласти населення 15 % податком на продаж валют. 
Для західних областей і зокрема Закарпаття це надзвичайно вразливо, оскільки величезна кількість сімей живе за рахунок заробітків за кордоном. Отже, мало того, що уряд не здатен тут забезпечити робочі місця – ще й хоче нажитися на людях. 
Слава Богу, поки вистачило здорового глузду цей законопроект відкласти, але рівень довіри і до уряду, і до віт­чизняної банківської системи від таких заяв явно не зріс. Можливо, ці заходи розраховані більше на психологічний ефект, мовляв, нічого зберігати заощадження в доларах, однак знову ж вони матимуть лише зворотний результат, бо далі й експортери, і населення все послідовніше заглиблюватимуться в тінь, що робить державу ще більш безпорадною.
Еволюція... назад
На регіональному рівні діяльність партії влади не менш зухвала й короткозора. Вочевидь, їй таки захотілося лаврів СДПУ(о), і вона вже схильна всю відповідальність перебрати на себе. Маніпулятивні вибори ректора УжНУ не лише дозволили захопити ще один бастіон, а й незмірно збільшили відповідальність за увесь регіон. 
Олександр Ледида ще раз публічно наголосив, що опозиційні настрої не сумісні з роботою в державних установах. Хоча що це означає, зрозуміти годі, оскільки 56 % населення проголосувало за опозиційні пар­тії, то, напевно, їм треба перебиратися за кордон. 
Пішов тиск навіть на обраних депутатів обласної, районних рад, сільських голів. Звичайно, знайдеться з кілька десятків «тушок», але яка з них опора? Та й долі цих безхребетних не позаздриш, бо не мають поваги ні в тих, ні в тих. Хіба що змушені будь купувати любов близьких. Та яка ж від неї насолода? 
Однак найсумніше, що все це ми вже проходили 10 років назад. Тоді також влада вустами Віктора Медведчука вихвалялася, що вона сильна як ніколи. Вірила, що народ пасивний, продажний і до опору не здатний. Дещиця правди в цьому є. Але пружину не можна стискати нескінченно,  і накопичена злість неодмінно знайде адресата. Образливо тільки, що кожен український можновладець хоче відчути це на власному досвіді. 

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

Viktor  06.12.12 21:04

Хочу напомнить о референдуме 1991 года, по результатам которого Украина вышла из состава СССР.

Всего комментарів 1
]]>