Професія, обрана Богом. Інтерв’ю з Олександром Шебою

Тетяна Вашаргелі для uzhgorod.in  1 липня 2012 11:51  45315704 016185
Професія, обрана Богом. Інтерв’ю з Олександром Шебою

Кожне професійне свято, на мій погляд, непоганий привід познайомитися, не те, щоб із тонкощами незнайомого фаху. Гарна нагода, бодай, спробувати підійти до заглибленого у спеціальну сферу спеціаліста, побачити світ, до якого ти маєш лише дотичність, наче, трохи із середини. 

Кам’яний світ архітектури, знайомий усім із дитинства, увіходить у свідоме життя естетичним захватом чи обуренням, бентежить «щасливців», що мають із ним зіткнутися у благородному пориві створити власне помешкання… Словом, так чи інакше, «застигла у камені музика» досягає певною мірою кожного. Проте саме знайомство із фахівцем мені, принаймні, відкрило той факт, що популярні жарти, в яких архітекторів прирівнюють до найвсесильнішого, є прозорий, і небезпідставний натяк. У День творців – День архітектора – моя розмова із головним архітектором обласного центру Олександром Шебою.

-         Дивна у Вас професія: вимагає творчого натхнення, але водночас цілком просякнута необхідністю володіння технічними, не творчими знаннями... Це, можливо, нездатність реалізувати себе у цілком  конкретних іпостасях?

-         Бачте, я вважаю, що архітектор – це найбільш розкутий інженер, технар, схильний до польоту. Відверто кажучи, архітектори – це наполовину митці, наполовину інженери. Наше завдання – організовувати простір, робити його придатним для життя. Оскільки існує думка, що некрасиві літаки погано літають, мушу Вас запевнити, що у некрасивих будинках також живеться незатишно. Власне, завдання архітектора – організувати простір таким чином, щоб він став і зручним, і красивим…

-         То як же виникло таке дивне бажання стати таким собі «навпіл»…

-         З дитинства мені подобалася археологія та історія. Проте у старших класах я зрозумів, що чиста, так би мовити, наука мені не пасує. А от архітектура – саме те, де краса і точність можуть співіснувати у гармонії. Так і визріло бажання пов’язати своє життя із цим фахом.

-         Проте здобувати його Ви вирішили не на батьківщині?

-         Так.  Навчався у столичному КІСІ. Для мене Київ не був тоді геть незнайомою територією, хоча й дратував необхідністю витрачати тривалий час на переміщення. Проте повернувся у рідні пенати – організовувати простір у рідному місті.

-         Наразі архітектура не входить до високого рейтингу професій…

-         Категорично не можу із Вами погодитися! Без сумніву, відсутність системного будівництва та елементарний брак коштів не вишиковує чергу із наших клієнтів, однак уже зараз чимало людей розуміє: кожна гривня, зекономлена на фаховому проекті, обертається сотнями втрат згодом.

-         Якщо вірити у вислів «архітектура – музика, застигла в камені», то варто спитати: чи не ріже Ваше вухо какофонія наших вулиць?

-         Більше, ніж ріже… Агресивне невігластво, несмак заполонили наш простір. Найбільше обурює неповага до історичної спадщини. Недолугому нуворішу неможливо пояснити, що архітектор, який спроектував будівлю сотні років тому мав на це право…

-         Але ж хтось це має робити…

-         Так. І ми намагаємося це робити. Питання вивісок, які мов поганий макіяж, приховують від нас красу нашого міста, постало переді мною, коли  у центрі міста група туристів намагалася віднайти фон для групової фотографії. Але ці пластики, аляписті метрові літери волали з усіх стін. Можливо, саме у той момент я побачив, що місто активно знищують.

-         І…

-         Кампанію з «цивілізації» вивісок в Ужгороді відверто в штики сприйняло чимало підприємців. Проте, Богу дякувати, здоровий глузд ще не зовсім зник. Багато хто починає розуміти, що збережена автентична краса приносить більше зиску, аніж штамповано глобалізована реклама. Щонайменше, одна із власниць розташованої у місті крамниці, що нас зрозуміла, уже подякувала, відчувши, що відновлений фасад  її приміщення приваблює численнішу кількість відвідувачів.

-         Оскільки ми говоримо про комерційні обєкти, розташовані на перших поверхах, то чи маєте Ви право втручатися до приватної власності, до якої, як кажуть, належить, практично, уся історична частина міста? Чи кажуть неправду?

-         Правду кажуть… Ця проблема закладена, мов міна продовженої дії, у бюджет міста надовго. Якби ми мали не приватну, а власність міста, то отримували б тривалий і стабільний «орендний» прибуток, який би допомагав вирішувати, у тому числі, і проблеми збереження історичної спадщини. Я не кажу вже про умови реконструкцій та фасадних ремонтів. Але історія не знає умовної форми, тому слід виходити із реалій. А вони такі: усі перші поверхи історичної частини міста продані у приватні руки.

-         А про які реалії ми все ще не знаємо?

-         Приміром про те, що місто все ще не має затвердженого генерального плану, який передбачав би стратегічний напрямок розвитку. І на моє тверде переконання, аніж мати будь-який план, то ліпше не мати жодного. Якби ми притримувалися іншої думки, то могли б прийняти документ, розроблений київськими підрядниками, з якими уклало договір попереднє керівництво. А цим планом, приміром, передбачене місце для кладовища, цілком не придатне за санітарно-гігієнічними нормами: надто близько розташовані грунтові води. Отже цей план потребує суттєвого доопрацювання, оскільки це не єдина і не найсуттєвіша вада.

-         Чи передбачена забудова площі Народної - тема надто обговорювана у нашому соціумі?

-         Наразі цю ідею відкладено. І хоча сам автор площі передбачав саме такий розвиток подій, я вважаю, що нині варто говорити про збереження простору і про її благоустрій. Ідей є чимало і, коли вони оформляться в готовий проект, ми запропонуємо його до обговорення громаді.

-         Чи є в нашому місті ще такі масштабні «площі», які варто обговорювати? І взагалі, чи є повна інвентаризація міської території?

-         Кадастрова карта існує. Проблема в тім, що реальні власники землі, через економічну кризу та інші суто «матеріальні» причини наразі перебувають у тіні. Мешканці вважають, що дитячі дворики та прибудинкові території належать їм, але власники, що отримали землю у попередні роки, періодично «виникають», і люди із жахом опиняються перед загородами, які відокремлюють від них дитячі майданчики, двір, починається певний громадський супротив...

-         Дієвий…

-         У випадку, коли є за що зачіпитися, певні порушення в оформленні документації, то так. На жаль, аналогічні проблеми існують навіть у столиці, хоча це навряд чи заспокоїть наших містян.

-         Який же вихід?

-         У березні президент підписав закон про регулювання містобудівної діяльності. У ньому чимало речей, які важко пояснити, однак є головне – він передбачає необхідність плану розвитку. Тобто, спочатку місто повинно знати, що буде споруджуватися, а потім вже вирішувати, чи надавати для цього територію. Шкода, що цей закон приймається так пізно, однак він мав би суттєво вплинути на ситуацію із банальним дерибаном землі. А нині ж, скажу відверто, якщо в міста з’явиться реальний інвестор, який попросить хоча б 6 гектарів землі для зведення будівлі, ми не матимемо що йому запропонувати.

-         Мусимо знайти оптимістичну тему, щоб поставити крапку у розмові у святковий день Вашого фаху. Очевидно, варто запитати про мрію?

-         Моя мрія – спроектувати власний будинок, але оскільки займатися цим варто, коли є підстави реалізувати проект, то мрія залишається мрією.

-         Ви вже знаєте, як він виглядатиме?

-         Ще ні,  але точно знаю, що буде красивим і затишним. Для оптимістичного  завершення розмови скажу: чимало людей порівнюють діяльність архітекторів із метою Бога, який і створив світ. Я б, звичайно, так високо планку не піднімав, але завдання архітекторів – не лише споруджувати, але й організовувати простір таким чином, щоб у ньому хотілося жити!

Професія, обрана Богом. Інтерв’ю з Олександром Шебою (1)

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>