Микола Крегул: засудити людину простіше, аніж виправдати…

Тетяна Вашаргелі для uzhgorod.in  29 квітня 2012 13:28  83010958 011286
Микола Крегул: засудити людину простіше, аніж виправдати…

Домовитися про інтерв’ю із посадовою особою такого рангу – справа не з простих. Зайнятість, мабуть - фахова звичка ретельно зважувати кожний вчинок – аж до вибору співрозмовника - впливають на остаточне рішення погодитися чи відмовити у спілкуванні. Вочевидь, є ще й інші причини… Проте у цьому випадку одна – аж надто зрозуміла – цілком відпадає. Голова апеляційного суду Закарпатської області Микола Миколайович Крегул абсолютно позбавлений цілком виправданої його роллю в юридичній ієрархії краю  «зірковості», і діалог із ним перетворюється на приватну бесіду із професіоналом, який досконало володіє темою, вболіває за негаразди, що в ній існують, і готовий розписатися за кожне, вимовлене слово… Зрештою, як справжній поміркований суддя, що зважує і вчинки, і думки…

-          Практично уся Ваша професійна діяльність пов’язана із рідним Закарпаттям. Це такий особливий патріотизм, чи проста випадковість?

-          Ви знаєте, я був непоганим, мушу сказати, студентом Одеського університету і мої стосунки із викладацьким колективом складалися якнайкраще. Тоді, напередодні закінчення, я мав пропозиції залишитися на Одещині, проте серце тягнулося додому. Окрім того – сімейні обставини, а вони на той час у мене вже були, змушували зробити вибір на користь батьківщини. І я ніколи про це не шкодував…

Мрія про юриспруденцію, зізнається Микола Миколайович, плекалася у його душі з дитинства – жодна інша професія не знаходила у ній аналогічно відвертого відгуку. Він не надто радо згадує непрості шкільні роки, наповнені окрім звичних цій порі безтурботності та пізнання, непростими випробуваннями, що властиві простій сільській родині. Сповнені тяжкою працею колгоспні мамині будні, віддячені копійчаною зарплатою, можливо,й стали першим вогником, який запалив у Миколчинім серці жагу справедливості. Саме у пошуку шляху до неї він подався спочатку до львівського університету. Проте там юнацького щирого пориву не оцінили…

-          Яким чином випускник сільської школи із гірського краю опинився аж на березі Чорного моря?

-          А в мене була спроба вступити до львівського університету. Проте на юридичний тоді брали лише людей зі стажем, натомість мені запропонували іти на історичний. Я собі «наміряв», що з часом переведуся, однак декан безапеляційно рубанув по моїй мрії: «Це неможливо!». А непорозуміння на вступному іспиті, яке зараз, через роки, видається лише непорозумінням, призвело в моїй душі до загальної образи. І я вирішив не пов’язувати свою долю зі Львовом… Хоча саме оті, деканові категоричні слова виявилися вирішальними.

Пошук справедливості водив Миколу Крегула прокурорськими шляхами, адвокатськими манівцями, вивівши врешті-решт на суддівську путь. Тому про усі нюанси та тонкощі юридичної практики у найрізноманітніших її проявах він знає не з розповідей. І свої стосунки із бійцями, що ведуть бої по різні сторони «барикад», вибудовує особливим чином.

-          Усі ми: судді, адвокати, прокурори – під час процесу – колеги. У кожного із нас – своє завдання. Мені, з якогось боку, легше – адже мною керують не симпатії чи «матеріальні» аргументи, не замовлення чи завдання, а виключно – закон. Тому зрозуміти, чиї слова та аргументи звучать для мене переконливіше до проголошення вироку – зі сторони дуже складно.

-          А в душі?

-          У душі також. Бачите, я маю керуватися законом, відчувати, де правда, хто зацікавлений у її перекрученні…

-          Завжди залишаєтеся задоволеним своєю роботою?

-          Це не зовсім коректний у даному випадку термін… Задоволений… Я виконую свою роботу… Хоча – ні: коли справа аж надто складна, задоволення після її закінчення з’являється.

Попри зовнішню, здавалося б, простоту та доступність Микола Крегул не справляє враження «простого хлопця». Зрештою, роки такої роботи і цехова репутація  порядної людини досягаються непросто. А в нього усе це є. Свого часу, як переважна більшість фахівців його віку, Микола Миколайович був членом єдиної на той час партії, після її розпуску жодним політичним спокусам не піддався, хоча й було їх чимало. Багато досвідчених журналістів пам’ятає резонансну справу, у якій суддя Крегул фактично визнав роботу всесильного комітету безпеки недосконалою, повернувши ініційовану ним справу на дорозстеження…

-          Як би не намагалися розповісти про необхідність судової реформи, як би не пробували удосконалити роботу цієї машини, претензій до її роботи існує чимало… Чому так?

-          Давайте звернемося до цифр, які на мою думку, є дуже красномовними, і дають зрозуміти, чим займаються нині суди. В апеляційному суді Закарпаття працює 31 суддя, маємо 5 вакансій, та 91 суддя місцевих судів. За минулий рік вони розглянули 96 тисяч справ. Це виходить по 4-5 справ на день на кожного! А вони бувають різні: простіші, складніші - і таке навантаження є значним. Із  3 442 вироків, які було винесено минулоріч, оскаржено в апеляційному порядку 568, що є 21% від усіх вироків. У свою чергу скасовано 279, що означає 10%. Значить 90% вироків, які винесли суди Закарпаття минулого року, визнано і їхня якість не піддавалася сумнівам учасників судових процесів.

-          Тобто проблем із цим немає?

-          Із статистикою і рівнем вирішення справ, як бачите, ні. Але є надзвичайно важлива проблема із фінансуванням суду. Я б сказав – катастрофічна ситуація. Уже зараз у нас накопичилося декілька тисяч поштових відправлень, які за законом ми маємо відіслати суб’єктам судових процесів: повідомлення, судові рішення…  І без цих повідомлень самі процеси не можуть відбутися. Люди чесно сплачують судовий збір, справедливо розраховуючи на те, що його справу буде розглянути. Але ці кошти ідуть до Києва, а вже потім повертаються до нас загальною сумою, без урахування потреб окремої особи, що внесла відповідний внесок. І зрозуміло, що в них не виділені ті суми, які сплачено за конкретні засідання чи папери… Про що говорити? Потреби нашого суду, до прикладу, профінансовано лише на 10%! Запит ми надавали на 1 млн.84 тисячі гривень, нам дали 150 тисяч, які по суті витрачені за 1 квартал. І як ми будемо працювати у 2-му кварталі поки зрозуміти важко… Доводиться констатувати, що Державна судова адміністрація, до повноважень якої належить фінансування та матеріальне забезпечення судів, не спрацьовує належним чином…

Серед хвилюючих юридичну еліту тем, безперечно, і новий кримінально-процесуальний кодекс, який Микола Миколайович вважає цілком революційним, але за умови якісної і чесної роботи усіх сторін. Але ця, надскладна тема потребує окремої розмови, безумовно, якщо співрозмовник вважатиме за доцільну ще одну зустріч. Загалом чесність і людяність – поняття, що посідають у лексиці судді Крегула помітне місце. Незважаючи на те, що вчинками та рішеннями його мають керувати букви і слова закону, усе ж керувати життям і своїм і тих, хто до нього причетний, Микола Миколайович не дозволяє. Принаймні, намагається, аби вони не затуляли живу постать із її життям…

-          Ви знаєте, засудити людину набагато простіше, аніж виправдати. На жаль, таких вироків у суддівських історіях значно менше, але якщо вдається довести і визнати, що людина невинна – цей день залишається в серці надовго. І от тоді відчуваєш справжнє задоволення. А я казав, що суддя не може бути задоволеним своїм рішенням? Значить, помилився…

Микола Крегул: засудити людину простіше, аніж виправдати… (2)

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>