Іван Балога: «Не обіцяй більше, ніж можеш зробити»

Сергій РУСНАК  1 вересня 2012 09:33  27619910 020417
 Іван Балога: «Не обіцяй більше, ніж можеш зробити»

Вчинки кожного з нас визначають багато факторів. Більшість із них – корінням з дитинства, деякі ми робимо, здобуваючи життєвий досвід, певна частина з’являється неначе спонтанно… Проте вся мотивація нашої діяльності базується на певних поглядах, про які більшість не замислюється, не формулює, а дарма, адже кожна людина діє, виходячи з власних принципів – своєрідного коду, який характеризує особистість. Дізнатися про життєву позицію будь-кого, можливо, і не варто. Проте, коли мова йде про людину публічну, – справа необхідна.

Власне, з цих міркувань ми спробували дізнатися про життєві принципи й позицію однієї з найяскравіших постатей закарпатського політикуму. І нехай не здається вам, що знаєте про корінного закарпатця, брата, мабуть, найвідомішого в усій країні земляка, міністра МНС Віктора Балоги, голову обласної ради майже все і своє ставлення до нього вже визначили.

Пізнання людини – процес цікавий, тривалий і непередбачуваний.  Отож знайомтеся – Іван Балога та його основні принципи.

 Іван Балога: «Не обіцяй більше, ніж можеш зробити» (3)

Один у полі – не воїн

 

– У чому секрет справжньої закарпатської родини?

– Я думаю, у міцності і спадковості традицій, які прививаються змалку. Родинний дім, його гостинність – понад усе! І я кажу не лише про членів сім’ї. У нас повелося, що до столу запрошується чимало гостей. І немає значення, з якого вони регіону країни, чи з-за кордону. Нещодавно до нас завітали знайомі з Англії, опинилися за нашим родинним столом і зазнали, як мені здалося, справжнього культурного шоку від ставлення одне до одного, уваги... Адже там діти, зіп’явшись на ноги, опиняються із життям сам на сам, а в нас дня не минає, щоб ми не зідзвонилися, не зустрілися... Відверто? Я маю насолоду, коли приїжджаю до батьків, допомагаю їм на господарстві. А мамина городина, свіже молоко – найсмачніші у світі!

– Рідна земля кличе?

– Мабуть, так... Ось я вже багато років живу в місті, але в приватному будинку: не уявляю себе на поверсі – без бодай клаптя землі. Зв’язки з батьківщиною, з батьками, як на мене, вирізняють Закарпаття з-проміж усього світу, бо в нас наче пуповина залишається не перерізаною на все життя, настільки міцно ми прив’язані до того рідного, батьківського, навченого з дитинства.

А яким воно було, ваше дитинство?

-          – Не скажу, що воно було настільки забезпеченим, як у нинішньої молоді. Батько – водій, мама – продавець. Проте не можу сказати, що ми відчували багато в чому нестачу: батьки завжди намагалися, аби ми не відрізнялися від ровесників. Одне слово, ми були і залишилися для них усім! Щоправда, тепер уже родина розрослася, і до кола «першочергових» батьківських інтересів увійшли внуки.

-          Якими для вас були шкільні роки?

-          Вони мені запам’яталися на все життя! Ціле літо чекав на перше вересня, щоби знов побачити своїх друзів та почати навчання!Дуже любив читати, і в нашій сільській школі до цього нас всіляко заохочували вчителі. З ними до речі, час від часу бачуся, спілкуюся й нині. А так як наближається свято першого  дзвоника хотів би привітати всіх педагогів, учнів та їх батьків з Днем знань.

– А що було основним, чого прагнули для своїх дітей ваші батьки?

– (Замислюється) Знаєте, що першим спадає на думку? Вони дуже хотіли, щоб ми вчилися. «Ти маєш ся вчити...» – не раз я чув ці слова! Мабуть, у цьому один із головних секретів, як ми з братами досягли того, що маємо. Училися і робили!

– Але ж рідко буває, щоб усім з родини так удалося всього досягти.

– Коли йдеться про справжню родину, то нерідко. Якщо сім’я перетворюється на справжню команду, то успіх, як правило, закономірний. Я переконаний: один у полі не воїн, і ніколи не при­ховував, що генератором ідей у нашій команді є мій старший брат – Віктор. Але в нього є дуже важлива для лідера риса: він прислухається до раціональних ідей, знає, що є питання, які ми, молодші, можемо вирішити краще. Проте залишається нашим лідером: політичним, бізнесовим, життєвим. І в скрутних ситуаціях, незалежно від сфери, де вони виникають, я раджуся з ним.

– Добре мати старшого брата...

– Це ще й непросто! Наведу приклад. У 2006-му мене призначили  першим заступником губернатора, а доти Віктор Іванович був керівником краю. Тоді багато хто вирішив: прийшов на посаду, але з кожним папірцем побіжить радитися до «старшого». Не так склалося. Вважаю, мені вдалося вникнути в проблеми міст і районів області, налагодити тісні контакти з громадами.

Це був період, коли влада допомагала соціальній сфері, бізнесу. Час, коли ми фігурували серед лідерів у країні за темпами будівництва шкіл, дитсадків. Тоді бізнес набагато менше, ніж нині, нарікав на тиск контрольних структур. Тобто на рівні області команда, до якої я належав, змогла довести, на що здатна. Зрештою, імідж брата, його популярність змушують мене тримати планку, не забувати, з якого я племені-роду. Ані опустити рівень, ані змусити родину червоніти за себе неможливо! Тут уже треба мати силу волі – і крапка!

Власне, чимало закидів саме на те, що до багатьох результатів ви приходите командою, чи родиною...

– У дитинстві ми завжди були разом – це зрозуміло. Тепер у кож­ного свої родини, але маємо негласне правило: в питаннях роботи ми – команда! Так, у нас є заздрісники. Але життя так складається: є переможці і є переможені. Якщо ти раз, двічі, тричі виходиш звитяжцем у політичному сенсі – то число недоброзичливців і просто заздрісників збільшується. Проте вже не один рік маємо підтримку громади – і це велика довіра для нас.

– Ви амбітна людина?

– Переконаний, що амбіції потрібні. Якби їх не було, я не став би першим заступником губернатора. Без них не був би й головою обласної ради. Головне, щоб амбіційність не обкрадала людей, не реалізувалася за їх рахунок! Прийшов на посаду – привнеси щось нове, допоможи людям, доведи, врешті, що ти – гідний член команди.

 Іван Балога: «Не обіцяй більше, ніж можеш зробити» (День-міста-Берегово)

День міста Берегово, травень 2012 

Європейська орієнтація

– Що слід зробити для того, щоб Закарпаття жило гідно, як того заслуговують його люди?

– А що треба людині для щастя? Достойна робота й адекватна зарплата, безпека життя у всіх сенсах для родини і впевненість у завтрашньому дні. Додайте дороги, інфраструктуру, і це, напевно, найпотрібніше, щоб тисячі і тисячі найбільш роботящих, тямущих, фізично здорових наших земляків не шукали кращої долі за кордоном.

– Найбільша загадка – як це зробити?

– По-перше: не красти! Далі – не вигадувати біціґлі! У 90-х роках наш батько почав возити туристичні групи за кордон. Приїздив під враженням від побаченого, того, як сприймали закордонне життя, люди з різних куточків нашої країни. Ці враження в нашій родині постійно обговорювалися. Мабуть, саме тоді вперше з’явилася чітка орієнтація: на захід! Потім почали докладно вивчати історію краю. Виявляється, ані за часів СРСР, ані за останні два десятиліття не було зроблено стільки, скільки, скажімо, за період Чехословаччини! Значить, щось не так!

– Що ж саме?

– ... На кожному етапі державотворення були плюси і мінуси. Але... з кожним роком у нас дедалі гірші шляхи, зарплата – на одному рівні, однак падає купівельна спроможність гривні, дорожчають енергоносії, зростають ціни. Якщо за мого дитинства асфальтна дорога від траси Мукачево-Іршава до села була приводом для свята, то нічого в цьому сенсі не змінилося, але тоді її робили коштом одного колгоспу, а тепер такий масштаб – проблема для районного чи навіть обласного бюджету!

– То питання в коштах?

– Та не тільки. Минулого року ми з міськими головами Закарпаття побували в Ніредьгазі. Ознайомилися з системою водопостачання, подивилися їхній водоканал. А тепер собі уявіть: до кожного дво­ру цілого району підведено воду, якість і безперебійність чітко контролюються на кількох рівнях, кожен двір має централізовану каналізаційну систему. Так, за все платиться, але за економічно обґрунтованими тарифами, до яких не зараховуються різні втрати, амортизація та інші проблеми постачальника! Людина платить тільки за використане. А чи уявляли собі жителі цього району щось подібне до вступу в Євросоюз? Певно, що ні. Але вимога ЄС: кожен повинен споживати якісну воду, усі ресурси мають використовуватися раціонально й економно. І на реалізацію цих принципів Європа виділяє кошти.

Але ж хочеться відчути позитив, оскільки поки що ми живемо в іншій системі координат…

– Поки що позитив нам розповідає лише реклама провладних партій. Реальність – не така райдужна. Але якщо чекати надглобальних змін, то можна все життя провести в очікуванні. Як може працювати механізм на місцях? На мій погляд, якомога менше комунальних підприємств має висіти на шиї міського господарства. До прикладу, так має бути вирішена й проблема збору та утилізації сміття. Мер зобов’язаний знайти інвестора, депутати – затвердити тарифи, прийнятні для людей, і всім разом слід контролювати, щоб компанія – надавач послуг – працювала. А як у нас тепер? Роздутий чиновницький апарат, який часто не здатен вирішувати проблеми. У кількох кілометрах від кордону ситуація зовсім інакша: чиновників – жменька, а комунальне господарство працює як годинник. Нам треба піти їхнім шляхом.

– Якщо це так просто, то чому ж не робимо?

– Головна проблема українського суспільства – нема динаміки розвитку, аргументи – дивися вище. І на цю проблему суспільство активно реагує: нас було 52 мільйони, а тепер – менш ніж 46. Ось і відповідь на гасла влади різних мастей, що в країні все робиться для народу.  

 Іван Балога: «Не обіцяй більше, ніж можеш зробити» (Виноградово=сакури)

весняна толока у Виноградові, квітень 2012

Ми – команда. І йдемо командою

 

– Що ж потрібно пообіцяти народові, який уже не раз обдурювали?

– Проста відповідь: не обіцяй більше, аніж можеш зробити! Ніколи не треба брехати! Люди аналізують, а в невеликому Закарпатті все мов на долоні – не обдуриш. Тому й кажуть нашій команді: ми вас знаємо, знаємо про вашу роботу на благо громади, працюйте далі!

–  Як розвиватися бізнесу в нинішніх умовах?

– Можна на прикладі. Люди, які мають голову на плечах, створили бізнес, готові працювати, платити податки, зарплату. Але чи мають вони шанси витримати десятки перевірок? Чуємо, що влада рапортує про реформу податкового законодавства. Але ж Податковий кодекс дав більше прав великому бізнесу! Перевірте картотеки міських рад, держреєстр малих підприємств і переконаєтеся: у кожному місті Закарпаття, де були зареєстровані тисячі й тисячі ПП, сьогодні вони масово зникають як лід на сонці. При тих умовах, які створила сьогодні влада, їм не вигідно працювати, бо зміни, які настали, вбивають малого й середнього бізнесмена. Але ж основа життя  регіонів, областей, районів, міст – це якраз малий і середній бізнес. Я розумію, що центр має бажання підтримати великий бізнес, але Закарпаття підтвердило: мале й середнє підприємництво більш мобільні, і тому криза не стала катастрофою для нашої області.  А це означає, що не треба під одну гребінку всі області рівняти – слід усе ж таки зважати на особливості. Приміром, у розкішних для садівництва й виноградарства Виноградівському чи Берегівському районах варто робити ставку саме на підприємства цієї галузі! А для того, аби це враховувати, треба знати, вчитися й думати – на роки. Уже не кажу – любити. Якраз цього, на жаль, не навчиш.

– То на вибори йдете, бо знаєте, вчитеся й думаєте?

– Насамперед – люблю цю землю! Далі. Я вже казав, що ми – команда і йдемо – командою. Чого слід досягати – зрозуміло. Мушу наголосити на захисті – в усіх сферах, я казав. Але передусім – програма «Тиса», розроблена з ініціативи Віктора Івановича.  Однак останніми роками вона катастрофічно недофінансовується. Тобто більша частина закарпатців і далі мусять хвилюватися за ґаздівство, яке вмить може знес­ти вода. Але навіть те, що вже зроблено, допомогло тисячам наших земляків зберегти своє господарство. А отже, доведено, що мова йде про життєво важливу для нашого краю справу. Тому переконаний: цю проблематику треба довести і вирішити до кінця. Програма «Тиса» має бути виконана в повному обсязі! Від цього залежить життя і добробут тисяч закарпатців.

– А родина підтримує ваш намір йти на вибори?

– Повністю. Вона також у цьому сенсі – член команди!

Читайте також

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>