Євгенія Навроцька: Їх варто бачити

Тетяна Вашаргелі для uzhgorod.in   7 квітня 2012 17:37  11849423 19726
 Євгенія Навроцька: Їх варто бачити

8 квітня – Міжнародний день ромів

Ця жінка викликає неоднозначне враження. Зовнішня невибагливість, простота у спілкуванні, надзвичайна комунікабельність і бажання донести колосальний масив інформації, якою володіє, при першій зустрічі багатьох насторожує. Але вже впродовж кількох наступних хвилин небайдужого співрозмовника повністю захоплює бажання слухати, питати, дізнаватися.
Євгенія Миколаївна Навроцька, щедро обдарована Господом бажанням досліджувати, переживати, доносити те, що дізналася, ось уже три роки працює на Закарпатському телебаченні у ромській редакції. І її небайдужість не може не викликати справжнє захоплення. Ось уже кілька десятиріч основною темою дослідження історика за фахом пані Євгенії є побут, культура, історія ромів. 
Це незвичне захоплення – ще один привід до, скажемо так – подиву оточуючих. Проте книги, присвячені роміській культурі та історії, двомовні розмовники, трагічні сторінки ромського голокосту, видані за її авторства, наполегливість та особистісне ставлення у вивченні цієї непростої тематики переконують: інтерес Євгенії Навроцької до самобутнього народу, навколо якого існує неоднозначно барвистий ореол недовіри, непідробний і мотивований.

-          Звідки з’явилося таке незвичне захоплення?
-          Я думаю вперше мою увагу до ромської культури привернув Михайло Тиводар, який у своїх лекціях з етнографії на історичному факультеті в Ужгородському університеті дуже яскраво, захоплено і цікаво розповідав про ромів. Звичайно, я мала досвід спілкування із ними, коли ми жили із батьками в Королеві. Там на той час існувало поселення ромів. Проте, це був саме споглядальний досвід, і не більше.  А вже наприкінці 90-х Аладар Адам, з яким мене доля звела набагато раніше, запропонував мені зайнятися ромською газетою. Я вперше побувала на Всециганському з’їзді журналістів у Македонському Охриді, побачила величенну кількість газет, які видаються у Європі… Власне, звідти все і почалося…

Мирослав Горват – на круглому столі у Києві.

  

 Євгенія Навроцька: Їх варто бачити (5-м_ро-у-києв_)

-- Але ж кажуть, що роми не надто вітають спілкування із представниками «не своїх»…
-          Безперечно, чимало пікантних моментів довелося пережити. Але… Для того, аби зрозуміти людину, необхідно чимало потрудитися, а головне – захотіти зробити. Що ж тоді говорити про цілу націю! Мій перший особистий досвід роботи із ромами, який стався у 81-му році, коли я прийшла викладати до ромської школи, був вельми складним.  Скажу лише про пічне опалення, якого на той момент не було вже ніде… Окрім того, утримувати увагу дітей, зацікавити їх, переконати батьків, що освіта необхідна – усе це вимагало неабияких зусиль. Саме тоді я почала вивчати історію ромської школи…

-          Вона заслуговує уваги?
-          Будь-який факт, для того, щоб його зрозуміти, передбачити, яким чином він відобразиться на житті, заслуговує уваги! Приміром, чи відомо Вам, що ромська школа відкрита за особистою вказівкою Масарика? Я особисто знаю, що їх було кілька на Закарпатті. Достеменно відомий факт існування, щонайменш, трьох:  в Мукачеві, Середньому і Ужгороді. На той час, у відповідності із документальними записами, на Закарпатті табори існували у 33 населених пунктах. Зараз у 121-му закарпатському селі , селищі чи місті існують місця компактного проживання ромів. При цьому школи, які відвідують циганчата, є у 115-ти. В Ужгороді у ЗОШ №13 навчається понад  200 дітей, у 14-й – близько 60.

Євгенія Навроцька та Валентина Золотаренко – киянка, яка належить до роду, що веде свою історію з 17-го сторіччя і досконало володіє мовою ромів-сервів

 

 Євгенія Навроцька: Їх варто бачити (1-валентина-золотаренко-київ)

-          А вони хочуть навчатися?
-          Ось і Ви ведетеся на звичні для багатьох стереотипи… Немає однієї емоції, однієї ознаки, однієї фарби, за допомогою яких можна описати цілу націю! Так не буває! Те оточення, з яким працювала я, це люди, які хочуть гідно заробляти, працювати і жити. Для цього потрібні знання. Так, більшість вважає, що їхнім дівчатам не варто бути грамотним.  Так, роми живуть у поділеному на групи суспільстві. Але ці особливості необхідно знати з тим, щоб шукати способи допомогти їм…

-          Інтегруватися…
-          Найгірше слово! Що Ви розумієте під інтеграцією: втрату національної культури і особливостей?

-          Якщо до національної культури належить бруд, то – так!
-          Ще один стереотип! Серед тих ромів, яких добре знаю я, більшість – паталогічні чистюлі! Не вважайте чистоплотність кастовою особливістю «білого» населення! Одна моя знайома ромка, яка все життя прибирає вулиці міста, колись сумно мені сказала: «Які ви, білі, брудні! Ми щодня прибираємо за вами гори сміття з тим, щоб назавтра виявити такі ж гори бруду!». І якщо Ви гидуєте гостинністю ромів, які навряд чи ризикнуть запросити вас у гості, то знайте, що і у ваших домівках роми не їстимуть. Принаймні, я зіткнулася з тим, що ром мені сказав: «У цьому домі я їсти не буду. Там зле пахне!».

Євгенія Навроцька та Наталія Варакута – жителька Донецька, голова товариства ромських жінок «Мірікля» (намисто), поетеса.

 Євгенія Навроцька: Їх варто бачити (2-женя-1)

-- Наче їхні домівки просякнуті приємними ароматами…
-          Не треба! Пахне на нація, тхне бідність: неопалювальне приміщення, старі речі, відсутність гарної побутової хімії…

-          Але ж були спроби надати ромами пристойне життя. Чим це закінчилося, знають усі…
-          Знову ж таки – для того, щоб дійсно допомогти, необхідно знати, як. Була така історія. До чеського війська потрапило двоє солдатів, з якими ніхто не хотів спілкуватися, і вони змушені були ділити і кімнату, і службу, і навіть спільно носити міномет…

-          Це притча?
-          Я Вам прізвища їхні назву! Так от. Один з них був комуніст, другий – ром. Через десятиріччя комуністичний чех, який став заступником міністра оборони своєї країни, опинившись в Ужгороді, захотів зустрітися із камаратом, який на той час був біровом.  З’ясувалося, що в рома – 13 дітей, яким дуже важко перебиратися через вириті рови, якими на той час були оточені табори. Це дуже «засмутило» чеха, який попросив місцеву владу вирішити питання. Тоді представники освіченої частини населення отримали квартири у старому місті, іншим віддали колишні військові гуртожитки на вулицях Тельмана і Пирогова , а решті виділили ділянки, допомогли із кредитами та роботою для будівництва власного житла. Так виникли квартали на нинішній Шахті . Час довів, що це рішення було дуже вдалим. Переконана, що досвід, знання і бажання можуть допомогти вирішити чимало проблем.

З Мирославом  Горватом – журналістом телеканалу «Тиса-1», ведучим програми «Романо джівіпен»

 

 Євгенія Навроцька: Їх варто бачити (3-женя)

-          До речі, ці проблеми властиві лише для нашого суспільства?
-          На жаль, ні. Я ніколи не забуду, як на початку 90-х представник фонду Сороса в Європі пані Дебора Хартинг сказала, приблизно, таке: «Якщо країни, що стали на шлях незалежності, не повернуться обличчям до ромів, то через кілька десятиріч їхня економіка захлинеться у наданні соціальної допомоги». Мудро і пророчо, чи не так?

-          Що ж робити?
-          Щонайменше, не брехати. У 1989-му році на закритій нараді в обласній адміністрації озвучили кількість ромів на Закарпатті на той час – більше 20 тисяч. За переписом 2001-го їх – 14003. За інформацією управління охорони здоров»я в Закарпатській області у 2012-му у регіоні нарахували 39 270 ромів. Тепер скажіть, озвучуючи відсоткову кількість людей, що хворі, до прикладу, туберкульозом, з якої цифри будуть виходити? Кого будемо дурити цього разу?

Зола Кондур – голова Міжнародної ромської організації «Чіріклі» (Пташки).

 Євгенія Навроцька: Їх варто бачити (4-зола-кондур)

- А вони потребують нашої допомоги?
-          Я розкажу Вам ще одну історію. Я почула, як ромка каже своїй дитині: «Не будеш чемна, тебе забере ось ця біла тьотя». На моє справедливе, як мені здалося, обурення вона відповіла: «Хіба ви не так же говорите про нас?»… Для нас – вони усі однакові… А на Закарпатті проживає 4 етнічні ромські групи, які мають свої суттєві відмінності: в Ужгороді – словацькі роми, на Берегівщині – угорські, у Королеві – найортодоксальніші келделари, у Порошкові – блакитноокі влахи.  Чи багато ми знаємо про них, чи хочемо знати? Чи багато хто із українців знає, що культова Ліна Костенко написала чудову поему про циганську поетесу «Циганська муза», засновану на історичних фактах? У ромів є вислів: «Ви дивитеся на нас, але не бачите». То можливо, прийшов час побачити їх, чи, бодай, спробувати їх зрозуміти…

Читайте також

]]>