Старий-новий інформаційний фронт, або Телевізійна капітуляція

Тетяна Вашаргелі  21 січня 2018 22:34  130169967 0171585

Дискусія щодо "совковості" новорічних програм традиційно блимнула у соцмережах та деяких медіа у перші тижні нового року. Саме "блимнула", а не сколихнула, як це було у перші постреволюційні роки. Обурення особливо патріотичного (як він вважає) люду викликали російські пісні і жарти тією ж, російською…

Подібні тези у мене особисто вже не викликають жодних рефлексів. А от що справді обурює, так це те, що до цієї дискусії долучаються й люди, які займаються телебаченням професійно. Більше того – отримали підготовку у вузах, де професія "журналіст" вважалася ще й ідеологічною. А тепер апелюють до комерції, а не держави.

І саме вони повинні розуміти, що й кому потрібно говорити, бажано ще розуміти, як…

Скільки мультфільмів, дитячих фільмів про історію, фольклор, казки, врешті – Україну, ви згадаєте одразу? Нових, сучасних, як модно говорити – стильних? Не думаю, що цей перелік сягне… скажімо, кількох десятків.

Моя патріотично налаштована невістка виховує своїх дітей на гарних українських перекладах російських, англійських мультфільмів – у ютубі. Чому їх немає на наших каналах?

Ворожі, непатріотичні власники каналів, скажете ви? Ні! Банальна відсутність коштів, скажу вам я, а ще – злочинна недбалість у визначенні пріоритетів. Причому не власниками каналів, а державою! Тридцятирічних-п'ятдесятилітніх важко "перезавантажити", тим паче, що вони добре вміють рахувати і порівнювати… Окрім того – на них запущена телевізійна машина, яка щоденно "подразнює" викривальними схемами, розкішними відпочинками вітчизняної еліти із цілком очікуваним роздратуванням глядачів, славою журналістів-викривальників і безкарністю "викритих"…Двадцятирічні поки охоплені гумором, яким щедро шпигує свій контент вітчизняний телевізійний простір.

Щодо змісту… що ж – тут на колір і смак. Перше україномовне шоу (як на мене – дискримінаційний епітет) все ще залишається єдиним (оце – правильне, на жаль, визначення). Попри те, що  навіть у маленькому Закарпатті є автори і колективи, здатні тішити глядачів українською. Чому вони тільки тут? Бо їх просування і пошук – теж питання грошей…

Що ж до музики, то її "у нас є": різної, якісної! Тільки просувають її фанати-меломани через... соціальні мережі. Держава зобов'язана фінансувати якісний продукт, а вже "ретранслятори" його візьмуть, бо їм потрібний рейтинг!

Днями сиділи в компанії, музика з екрану була лише фоном, який у перші півгодини дратував, наступні півгодини ми перестали його помічати, думаю, за годину-дві ми уже те "бум-бум" полюбили б…

До чого ці слова? Мабуть, до того, що країна (держава) не усвідомила досі: інформаційний фронт – це не лише заборона, але й пропаганда: уміла, професійна, системна. 

Питання в тому, що потрібно нам? Відповідь здається абсолютно очевидною!

596e1e554c08e

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає