Олекса Манн: У цьому ємкому і, на перший погляд, звичному вислові "на потім" криється вся радянська філософська система

Uzhgorod.in  5 серпня 2018 16:10  57184279 0186015

Я розбирав свій стіл, яким користувався з 8 по 18 років. В старій батьківський квартирі. Я не торкався його багато- багато років. Там у шухлядах було безліч, на перший погляд, загадкових і непотрібних предметів. Але кожен з них мав для мене "тодішнього" свою цінність та мав свою історію. Фотки, зошити і блокноти з малюнками і записами, картотеки, фігурки роботів, каміння, гільзи, ножички, записки якихось дєвочєк, коротше все шо хош. Зі здивуванням, з самого дальнього кута заваленої різним мотлохом шухляди, я витягнув довгу пробірку з різнокольоровими кульками. Колись у дитинстві, ми пролітали через Будапешт і батьки купили мені дві упаковки круглих жуйок. Такі дві довгі прозорі пластикові пробірки з червоними, зеленими, жовтими, фіолетовими і різними, доволі крупними, кульками. Навіть зараз по дизайну це виглядало цікаво. Пробірки з корком і кульки, розташовані з певним кольоровим ритмом. Батьки мені сказали, щоб я одразу все не сточив на радощах, щоб я залишив їх "на потім". Чомусь. Одну пробірку я таки сточив зі своїми друзями, а другу ось, послухавши батьків, відклав "на потім". Потім жуйки припинили бути для мене актуальним і цінним явищем і я про них забув. Як і всі діти, я тащився певний час на цій темі, хоча і не дуже, без фанатизму, на відміну від своїх друзів. Щоб оце зараз, через стільки років, витягнути оці закам'янілі артефакти триасового періоду. Але я не про жуйки, а про оце "на потім".

В цьому ємкому і на перший погляд звичному вислові "на потім" криється вся радянська філософська система. Все відклалалось на потім, кудись далеко, в майбутнє. Побудова "світлого майбутнього" передбачала побудову свого життя в якомусь часі, що ще не настав, але колись він мав би настати, хоча були скептики, що в це не вірили і підозрювали в цій темочці якусь глобальну най…ку. Всі веселі ніштяки мали бути статись не тут і зараз, а десь там, далеко, потім.

- Я вийду на пенсію і буду рисувати- казав мій тато. ( не важливо, рисувати, писати романи, пиляти дрова, їхати в Париж і Флоренцію, будувати дачу, ростити дефінбахію. Але це мало бути потім.)

Захотів купити машину, х..й тобі, це на потім, постій два десятка років у черзі. Квартира? Потім. Це треба почекати. Облігації державного займу, якими я любив гратися у бабці, віддадуть потім. Коли ми поїдемо у Париж, а тату? А потім. Бо нас не випускають зараз, а потім, якщо тато буде добре себе поводити, може і випустять. А може і ні. Але потім. Все потім. Так десь на рівні колективного підсвідомого, на масовій підкорці спільного совкового мозоку, будувався новий тип людини, що окрім того, що був квьолий зомбі- колективіст, за якого все вирішували якись інши сили, дозволяючи йому щось, або забороняючи, що призводило до інфантилізму цілих поколінь, так ще і жив в ілюзорному світі ціх принижень, під назвою "на потім". Країна принижень людської гідності і амбіцій.

Пригадалась одна історія, коли ми з моїм другом О. прийшли в гості до нашого тодішнього друга Ж. Ми приїхали з іншого міста, де разом вчились в академії і тут прийшли перший раз до нього в гості. По дорозі ми купили дві пляшки вина. Всілися втрьох на маленькій кухні у Ж. І почали весело його пити. Ну одну пляшку білого сухого вина ми випили дуже швидко. Хулі її взагалі розтягувати? Тим більше на трьох здорових бітюгів. І тут приходить тато приймаючої сторони. Такий на вигляд хрестоматійний радянський інженер з трохи розмазаним обличчам, але чомусь дисонансо гострим носом. Він би міг без всякого кастингу пройти на епізодичну роль в якусь заунивну псевдорадянську сагу про якесь занудне конструкторське бюро, що роками вигадує якийсь унітаз вмонтований у стелю у хрущовці, або якусь такуж безглузду ху…ню. Тобто навіть візуально це був уламок совкової цивілізації, незважаючи що після його розпаду пройшло хер знає скільки років. Корочє, таких вже не роблять. І давно.

І оце ми ввічливо запрошуємо його приєднатись до нас, до скромного студентського пиру і випити стаканчик вина. Він хитро так на нас дивиться, зацінив може, чи ми тверезі, чи ні. А ми ж тверезі, як скло, бо шо нам то сухе вино, як вода з-під крану, коли ми після гуртожитку, я підкреслюю - Академії мистецтв, а не духовної семінарії, могли випити літри водки "тьотя Зіна" і бути не в одном глазу. І ще всю ніч до той тьоті Зіни бігати за новими партіями.

- Только чуть-чуть! - зухвало сказав тато Ж. І бодро піморгнув, мол той ще рубаха-парєнь.

Всі пригубили і майже видохнули, але ні. Тато Ж., який через свою потужну участь у нашому гульбані, надсьорбнувши вина, вирішив, що пора подвязувати з тима кафешантанами і гусарськими бунтами у нього на території. Взяв наполовину порожню пляшку вина зі столу, з хитрим прищуром подивився її на просвіт і поставив собі у буфета.

- А ето на Новий год.

Так він пояснив свій вчинок. Те, що ми з О. спочатку сильно оху…ли, це ясно. Бо такого ще не бачили. Бо були з інших родин, де так питання не вирішували. Але потім нам стало дуже весело і ми використовували оце "А ето на Новий год", як хрестоматійну фразу демонструючу крайній ступень жлобства.

А все тому, що тато Ж. підсвідомо знав, що все саме класне ще тільки має відбутись. Його апріорі не може бути тут і зараз, в цю мить. В мить яку він проживає в цей момент. І класно буде тільки потім, на Новий год, на дєнь рождєніє дєдушкі, на рибалкє наступним літом, але тільки не зараз. Він ніс ці сакральні совкові знання. Він був адептом вчення і таким незатійлевим чином просто ним поділився. Майже дзенівським чином. Те, що він обломав нам кайф від спілкування і пиття під це вина, як раз не заперечує вчення, а підкреслює його канони. Це ми по незнанню думали, що він совковий жлобок, що він боїться, що його син наріжеться з стакану сухого вина і почне виконувати різноманітні колінця і стане алкоголіком в одну мить на очах у його тата і ох…вших друзів.

Ні і ще раз ні. Він виконував програму, яку заклали йому і міліонам таких же опаришів прямо в перелякану свідомість.

А тепер треба собі уявити, що міліони цих людей раптом опинились без цього "на потім". Бо це "потім", ця перспектива на життя, на майбутнє, яке б воно не було, гірке, а швидше солодке, але воно було, воно мало бути і планувалось- нає…нулось разом з совком. І міліони людей з вектора "в майбутнє" мали бути раптово, насильницьки, переключені гігантським тумблером по напрямку "у минуле". Бо там у минулому було то "на потім". Омріяне і світле. У спогадах і снах. І воно перемкнулось. Хтось зміг еволюціонувати, хтось ні. Є навіть цілі регіони, що заселені масово, хоча і явно в відсотковій меншості, що не може не тішити, адептами цієї байди.

Наступне, наше покоління, те що народилось в районі 80-ого року, плюс мінус роки, і сформувалося значно пізніше, вже в 2000-х і доформовується зараз, це вже покоління "тут і зараз", яке обрало це як єдину можливу альтернативу. А альтернативи то і ніякої не було. Тому це покоління повністю позбавлене такої категорії, як "майбутнє". І тому в цьому поколінні так багато культу звичайного споживацтва. Тут і зараз. Хочу, здобуду і забуду. Але то вже інша історія.

Ця совкова генерація, тих хто не зміг еволюціонувати, спрогресувати, вирости з рамок цього панциря, залишився у стані інфантильних мрій, що "потім" ще наступить, де все саме хороше відкладалось "На Новий рік", з появою натяку на відродження совку, дуже пожвавилось і воспряло своїм сухотним і рахитичним духом. І подумало своїм майже закамянілим мозоком, що машину часу вже вигадано і вони понесуться "вперед у минуле". Вигадано ту машину прямо для них, звичайно. Для кого ж ще? Іх не чули, клали на них болт, а тепер почули. І раз і вигадали такий пристрій. І ще і на халяву дадуть їм цією штукою покористуватись. Але потім почався процес важкого тверезіння і стало зрозуміло, що все не так просто і зовсім не так. "На новий рік" не буде. А єб…ть будуть люто. І ті, і ті.

2014 р.

97cd0d

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає