Відпустка на лікарняному ліжку

Олександра Артюхіна   25 серпня 2015 15:12  900105153 11106188

Коли заздалегіть плануєш щось, окрилюючись позитивними емоціями та найкращими сподіваннями, не забувай про те, що в житті може трапитися усе. Абсолютно усе. Навіть найгірше. Те, чого ніяк не чекаєш.

Перша в моєму "робочому" житті відпустка мала тривати 2 тижні на початку серпня. А планувалася вона ой-йой як давно! 

Коли у тебе у сумці лежить випрасувана сукня на весілля друга, коли побудовані плани на святкування свого Дня народження, коли малюєш можливі схеми відпочинку, точно не враховуєш можливість проведення літніх днів на... лікарняному ліжку. 

Тут уже публікувалося, що за умови були у лікарні... Але що-що, а жалітися - гріх. Ставилися до мене якнайкраще, хвилювалися і постійно питали в мами, чого я весь час сплю :) 

Численні уколи та процедури не були такими болючими, як питання "зєвак" на кшталт "де ти так умудрилась?", "хіба можна так на все реагувати?", "а спина дуже болить?"  тощо. 

Болить. І дуже болить. Але підґрунтя - болісніше. Черствість і байдужість - болісніші. Відчуття, коли зупиняється час. Коли  усвідомлюєш, скільки усього в один момент впало на голову, скільки усього вмить треба пережити-переварити-переусвідомити. Звикнути, врешті-решт. У голові уже не вирують думки про відпочинок, гроші та роботу. Ти забуваєш про прасовану сукню в сумці (та і чи прасувала її взагалі?), тобі не важливо, як святкувати свої надцять (та і чи треба взагалі?). Єдине, що турбує - здоров'я. І неможливість подолати страх від втрати. Втрати фізичної - друга, за життя котрого гуртом боролися півроку, втрати здоров'я - коли хвороби одна за одною "підкошують" твою родину, втрати особистісні - коли не можеш втямити: якою ж людиною ти насправді є. 

Коли ти протягом тривалого часу такий сильний-сильний, такий всемогутній і всерозуміючий, наступає момент і твого власного маленького зламу. Коли забуваєш, що ти не супермен, ти не зі сталі, коли береш собі на голову і плечі забагато, - ламаєшся. У тебе сідає батарейка. І от тоді, саме у такий момент, тобі потрібні люди-іскорки. Люди, які наповнюють тебе впевненістю, відчуттям потрібності і знову вселяють надію. Вчать заново вірити у себе, переживати стійко труднощі, не замикаючи при цьому серце на сотні замків. Потрібна допомога. 

Ти уже не так болісно реагуєш на репліки "нащо себе так довела?", не так гостро сприймаєш байдужих, котрі для галочки стали небайдужими. Ти вчишся отримувати таку потрібну допомогу від найближчих, від тих, хто не відштовхнув. Хто прийшов особисто, хто передзвонив, написав чи відповів на твоє прохання про допомогу. Іноді слова "Допоможи мені" вартують більших зусиль, ніж бозна що на світі. Ось це "допоможи". Воно може бути непрямим, може бути натяком, закликом... Просте "до-по-мо-жи". І от тоді ти хапаєшся за простягнену тобі на поміч руку. Тримаєшся уже не за власну хворостинку решти сил, а підзаряджаєшся, лікуєшся душевно.  

Іноді людина, яка стала твоїм помічником, сама в той же момент "ламається". І "лікуватися" простіше вкупі. Головне - зрозуміти одне одного. Дати час, усвідомлення. І обдумувати кожне своє слово і навіть найменший крок із особливою уважністю. Адже саме у такі моменти найлегше наробити помилок. Таких, про які шкодуватимеш протягом усього подальшого життя. 

За час, а це практично місяць, митарств лікарнею-лікарняним, вдалося багато обдумати, зважити і зробити висновки. Однак, ще не всі відповіді знайдено. Коли у тебе вірять усі, коли найрідніші і найближчі закликають не опускати рук, не падати духом, - не маєш права їх підвести. Ну кому ти розмазнею допоможеш? А коли ще і важливі люди, котрих нема з уже нами, але котрі для тебе є зразком і за котрих ти молишся, уві сні просять не здаватися, не припиняти боротьбу і допомагати шукати відповіді, - по-новому надихаєшся. "Відповіді знайдеш там, де їх загубив". 

Все буде так, як має бути. А має бути добре. Все буде добре. Інакше - ніяк! Доля-долею, але вибір - за нами. 

Потрібно берегти кожну хвилину з вашими рідними, близькими і друзями. Ніколи не рубайте з плеча, не говоріть необдуманих слів, або тих фраз, які "накипіли". Накипіли протягом часу "нерозуміння" і "роздоріжжя", протягом незрозумілого стану душі, адже такі слова ранять боляче. Ніколи не сваріться через дрібниці, дрібниця пройде - а осад лишиться. 

Бог дає людині тільки ті випробування, які вона зможе винести. А ми сильні - ми зможемо! Все йтиме на лад. Вже все йде на лад. Головне - зробити правильні висновки і йти далі. Не соромитися говорити з близькими, сказати "допоможи" у потрібний момент. І просто допомагати. Любим і рідним серцю людям. Допомагати, нічого не очікуючи взамін. Адже справжнє значення мають тільки рідні (за кров'ю і позовом серця) люди, їх спокій, радість та добробут. Пам'ятайте про це! Бережіть їх та любіть... 

От, наприклад, повернутися до роботи. І волонтерства ("ведмеді", спасибі за емоції, добро та любов!). Зробити давно обіцяний закордонний паспорт і вступити в спілку журналістів. Ставити цілі - і йти до них. Бути добрим. Як би і що би не було.  

Йдіть далі, але тримайте іскорку в серці! Бережіть тих, з ким спокійна ваша душа, з ким легко і невимушено, з ким ви - це ви! 

Будьте добрими! Допомагайте одне одному! Та любіть! Сердьтеся, сумнівайтеся, але любіть людей! Нехай вам в якийсь момент здається, що тяжко, що все погано, але пам'ятайте: є ті, хто в більшій скруті! Допомагайте! Життя у нас одне! Вірте у найкраще, але готуйтеся до усього! 
 
"Не сомневайтесь в том, что делаете с добрым умыслом и от души"! ©

Є ще одна важлива деталь - бережіть себе! Бережіть здоров'я! Ви - це єдине, що є і буде у вас завжди. Аж до останнього подиху! Сокотіться! 

Замість P.S. Мої рідні, близькі, друзі та всі небайдужі! Спасибі, що зрозуміли мене, були поруч у тяжкий момент (хто як міг!!!), оточили турботою, піклуванням та любов'ю. Моя реабілітація (адже наслідки хвороби частенько вигулькують неочікувано) ще триває, і я щиро, від усього свого великого серця вдячна кожному, кого можу назвати "моя людина"! Дякую, хороші, "Супермен" на підзарядці :) і потроху, помаленьку виходить в люди! 

фотография

‪#‎всебудедобре‬, як не крути! :)

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (11)

знакомый  07.10.15 18:00

Артюхина ты уникальна!!! Только не давай пользоватся добротой своей пожалуйста. и беги от людей-вампиров, беги чтоб тебя не использовали! выздоравливай солнышко


Аня  02.10.15 1:19

ти така світла і щира людина Сашка. Сокотися - ти нам потрібна!


Лєна  21.09.15 19:20

Одужуй Сашка!Життєві труднощі роблять людину сильнішою.Ніколи не здавайся,знай,що Боженько з тобою.Ти одужаєш і в тебе все буде добре.Пантифік Франциск сказав:"Якщо хочеш іти швидко-іди одинці,якщо хочеш іти далеко-іди разом,Разом з рідними,друзями і колегами в тебе все вийде.Я це точно знаю і вірю в твоє Велике серце,


Юрій  16.09.15 19:10

Сильного треба хлопа! Бо дівка не промах. По очах видно, що сильна. Достойного її треба.


Міклош  12.09.15 20:53

Дівчинці треба хорошого хлопа. По очах видно.


Марк  10.09.15 2:53

Вона закохана. Сопливо написала але гарно. Треба нормальний відпочинок.


ужгородец   03.09.15 22:59

наверное действительно хорошая девочка. так от души написано. береги свою доброту и не позволяй миру изменить себя! любви тебе девочка


Віталій   31.08.15 20:29

Яка ж ти неймовірна дівчина Олександра! Заздрю твоєму обранцю! Видужуй сонце!


Небайдужий  29.08.15 12:36

От би мені таку дружину! Це ж треба бути такою! Пощастило людині (людям) хто надихнув на ці рядки. Бережіть цю світлу людину!


Олена  26.08.15 19:13

Ця дівчинка колись змінить світ. Навколишній вона точно поміняла. Спасибі за щире серденько!
видужуй!


Ужгородка  26.08.15 10:01

люблю тебе, Сашка. Тримайся дівчино!

Всего комментарів 11
]]>