Україна для чайників

Олександр Маріаш  11 грудня 2015 16:19  152111966 1113061

Є собі 603 628 кілометрів квадратних території в центральній частині Європи на Євразійському материку. Живуть тепер на цій території близько 45 000 000 людей.
Ці люди обмежили кордони власної території, назвали її Україна, вигадали прапор, гімн й так далі.
У людей є потреби: фізіологічні, моральні, духовні, естетичні тощо. У території, на якій розташована Україна, є певні особливості - надра, клімат, славнозвісний чорнозем тощо.
І аби ці потреби людей задовольнити за допомогою особливостей території, люди обирають кращих та найрозумніших представників серед себе. Щоб вони представляли їхні інтереси у якомусь умовному центрі, який керуватиме розподілом благ та ресурсів серед них.
Люди пишуть, наскільки це можливо, комфортні для всіх правила життя на цій території – закони. Утворюють орган, який пише й приймає ці закони. Утворюють окрему гілку влади, яка виконує ці закони. Утворюють окрему гілку влади, яка шукає порушників цих правил та карає їх.
Всі мають жити добре. Логічно? Ніби так.

чайник

Проте наші законні представники в умовному центрі наживаються за наш рахунок. Бездумно витрачають вичерпні надра, з яких ми абсолютно нічого не отримуємо, натомість купуємо необхідні нам природні матеріали у сусідніх країн, через що втрапляємо до них у економічно-політичне ярмо. 
Правила, тобто закони, пишуть вигідні для себе та власного оточення, ігноруючи навіть найбільш приземлені потреби населення. Ба навіть іноді ці правила суперечать здоровому глузду та законам фізики.
Люди, щодня протягом 22 років стикаючись із цим усім, зібрались в умовному центрі, запалили шини й під керівництвом найбільш голосно кричущих своїх представників висловили незадоволення й скинули головного представника у надії на справжнє покращення замість «покращення».
І от через вже два роки ситуація так й не змінилась. Люди заробляють власною працею гроші й платять дивакуваті податки на армію, проте задля захисту кордону ще більше платять добровільно паралельно існуючому неформальному Міноборони-2, яке складається із волонтерів та без якого ми б вже під Чопом мали російські танки. Ліси вивозяться залізницею наче чорнозем фашистами; аграрна галузь далеко в анальному отворі через феєричну бюрократизацію; якісна освіта відсутня через профанів, які нею керують й досі не можуть награтись із експериментами, а тим часом кілька поколінь не вміють навіть написати власне ім’я українською правильно; медицина – корупційне кубло неосвічених лікарів, які можуть роками шукати в тебе хворобу задля вигоди фармацевтичної компанії; вся інфраструктура у тому первозданному стані, як її нам у спадок залишив СРСР. Не хочеться й продовжувати.
Ну і, звичайно ж, на руку нашим законним представникам зіграла війна, якою тепер можна виправдати абсолютно все. При згадуванні зростання цін одразу вигадується контраргумент, наприклад, про блокаду Ленінграда, мовляв, «ще й не таке люди витерпіли».
І от питання. Що робити далі? Якщо ми не вміємо домовитись і отримати власну вигоду з території, на якій живемо? Мені точно відомо, що у нас є всі ресурси, щоб ми жили якщо не чудово, то хоча б добре. Чесно – набридли ці думки, але я не знаю, що особисто я можу зробити, щоб щось справді змінити.
Писати скарги\позови\петиції? Неефективно – ними підтираються. Розстрілювати? Так я ж людина і не хочу вбивати інших. Красти з «мордой кірпічьом», щоб нажитись й забезпечити за рахунок інших кілька наступних поколінь своєї сім’ї? Не хочу порушувати закон.
Що робити?

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарі (1)

Читач  14.12.15 17:16

Молитись...

Всего комментарів 1
]]>