Життя в стилі “хоча б так”

Ліна Дегтярьова  19 вересня 2017 23:45  1778160546 0162085

Уже не перший рік спостерігаю в Ужгороді якусь нездорову реакцію на критику неграмотних дій комунальників та інших органів міськради. От спробуйте написати чи публічно десь сказати, що, приміром, не можна під стовбур “коронувати” дерева; зносити історичну будівлю наче з метою на її місці збудувати “таку саму, але кращу” (навіть звучить смішно, правда?); забирати міцну стару бруківку чи бордюр з клінкерної цегли, щоб на цьому місці покласти штучний сурогат, який протримається рік чи два. 

Brukivka_1

Тротуар і газон у місті Кошице. Ідентична ужгородській стара клінкерна цегла в поєднанні з новим покриттям тротуару. 2016 рік

 Одразу знаходяться небайдужі з великим запасом особистого часу на сидіння в соцмережах і не меншим запасом образливих слів, які обов’язково почнуть лінію “ну, хоча б так”. “Добре, що роблять хоча б так, бо... ” і можна підставляти продовження за темами: “дерева можуть впасти на дітей”, “у старій будівлі жили бомжі”, “по старій бруківці неможливо було їздити”. І можете далі годинами пояснювати, що підтримуєте активні дії комунальників чи реставрацію міста в принципі, але прагнете отримати якісний, відповідний хоча б до елементарних уявлень про міцність/ естетику/ функційність результат.

 Марно. “Хоча б так” – це стіна, на яку у вас не стане часу та життя. Це комплекс, який дуже хочеться проаналізувати, і вивести на світло, щоб він зник і розчинився назавжди мов страхітлива примара з настанням світанку. Це маркер, який прийшов із тих похмурих часів нещодавньої окупації, коли 25 років стояли в черзі на квартиру, живучи в комуналці, отримували далеко не таку, на яку розраховували, але терпляче казали “хоча б так”. Коли стояли годинами в чергах за м’ясом, отримували обрізки чи курячі голови/лапи (знаю про це з переказів, тому підкажіть, що там насправді замість м’яса було), але майже радісно казали “хоча б так”. Бо наступному в черзі вже не діставалось нічого.

 І зараз пишуть у публічних групах, під статтями газет, репортажами на телеканалах не пенсіонери, а люди, які в ті часи навіть не жили. Молоді за паспортом люди. Це пише ментальність, передана через покоління, якась внутрішня меншовартість, яку вклали бабусі в казках на ніч, яка всмокталась із молоком матері. Якась така неповага до себе, що ще більше спонукає комунальників працювати “хоч як”, щоб найкраще римувалося із відповідю “хоча б так”. Саме ця меншовартість і згода на крихти з барського столу спонукає чиновників ще більше красти, бо після найбільш кричущих по мірі відкату проектів все одно у відповідь буде вдячне “хоча б так!”

Brukivka_2

Закарпаття, м. Виноградово, бруківка та клінкерна цегла явно були перекладені, проте історичний візерунок збережено, 2016 рік

І не варто плутати це “хоча б так” з християнською покорою і вдячністю Всевишньому за прожитий день, їжу і здоров’я близьких – ці елементарні (насправді далеко не елементарні) речі, які є не в усіх. Керівники структур, чиновники, комунальники – це люди, які отримують зарплатні, пільги, потім пенсію за те, що роблять свою роботу. Їхня робота –  це нормально, не подарунок, не пиріг на лопаті, як дехто може собі подумати. Але вони зобов’язані виконувати її відповідально та якісно. Міський бюджет не з кишені мера взятий, це наші з вами гроші. Міськрада зобов’язана виділяти з нього кошти на ремонт доріг, так само як і зобов’язана проводити на ці роботи відкриті тендери. І якщо це не відверті злочинці, які гордо несуть свою місію стерти характер міста, а хоча б мінімально зацікавлені персони у його збереженні та туристичному розвитку, то вони будуть розумно поєднувати старі матеріальні ресурси міста з новими технологіями та вміннями. 

Brukivka-3

Ліворуч: “реставрація” бруківки міжвоєнного періоду на вул. Довженка, м. Ужгород, 2015 рік. Праворуч: мощення кам’яною бруківкою в районі Замкових сходів, м. Ужгород, вересень 2017-го року. Прогрес очевидний. Доведено, що рівно викласти бруківку за розміром – в людських силах.

 Не боюся написати банальність: припускаю, що ті гарні міста і містечка Європи чи навіть України, в яких нам так подобаються рівні дороги та старі автентичні детальки, населені людьми, що не мають в лексиконі фрази “хоча б так”. Які вказують або колись вказували усім відповідальним за процеси в місті, як не треба робити. Бо сподіватися на свідомого мера чи депутатів смішно. Місто – це не жменька чиновників, а 120 тисяч людей, якщо вже говорити про Ужгород.

P.S.: Ілюстрації наземного покриття використані ситуативно, “по гарячих слідах” після допису одного з модераторів на сторінці спільноти Save Uzhhorod і характерної реакції одного з коментаторів. Тут могли бути приклади ремонту фасадів, обрізки дерев тощо.

Залишити коментар

Коментатори, які допускатимуть у своїх коментарях образи щодо інших учасників дискусії, будуть забанені модератором без будь-яких попереджень та пояснень. Також данні про таких користувачів можуть бути передані правоохоронним органам, якщо від них надійшов відповідний запит. У коментарі заборонено додавати посилання та рекламні повідомлення!

Коментарів немає
]]>