Знаєте, коли я була зовсім юною мрійницею і 7-ий рік чемно ходила до драматичного гуртка, мріяла пов’язати своє життя із кіно та театром. Навіть про університет Карпенка-Карого мріяла! Я любила сцену, мені подобалися усі процеси приготування до виступів. згодом я закохалася у кіно: від початкової ідеї, втілення до останнього постпродакшену. А оскільки завжди, закохуючись у щось, починаю вивчати: читати, переглядати, слухати, шукати нову і нову інформацію. Люблю вчитися і пізнавати щось нове.
Так було із кіно- та телемистецтвом, мистецтвом театру. Я закохалась в історію нашої професійної сцени, у велику історію кіно. У тих людей, котрі творили щось потужне. Українці були буквально на передовиці. Пам’ятаю про Марію Заньковецьку ("безсмертній від смертного"), Леся Курбаса, Карпенка-Карого, Миколу Куліша… Олександра Довженка, Сергія Параджанова… Багато-багато імен, котрі творили величну історію сцени та екрану. Майстри своєї справи. Генії. І головне – у серці вони мали божу іскру – великий талант і любов до своєї справи!
Олесь Санін та Олександр Кобзар
Вчора пощастило бути на допрем’єрному показі "Поводиря". Скажу одне: я люблю кіно. я люблю якісне кіно. я люблю ТАКЕ українське кіно. Справжнє, щире, захоплююче. сюжет тримає до останньої секунди, до останньої літери у титрах. Скільки разів доводилося буквально втискатися у стільчик, змахувати сльозу… Серце стискалося… Історії – вірю.. Треба знати.. і пам’ятати уроки минулого. Знаю, які часи доводилося переживати людям мистецтва, інтелігенції (творчій зокрема!). Це триває і тепер. Але і знаю, та ні – чітко впевнена, що допоки у нас є такі люди як Олесь Санін, як Станіслав Боклан, Олександр Кобзарь, юний талант Антон Грін – все буде добре, на наше кіно-мистецтво чекає велике майбутнє! Боротьба за українське мистецтво триває!
Я пишаюся командою українців, котрі змогли зробити такий фільм. і аби його побачили мільйони глядачів. Впевнена: українське кіно, мистецтво ще гримітиме світом, як про це мріяли наші Генії.
Дякую "Поводиреві", режисеру та актору, і звісно моїй компанії за вечір. Я сповнена нових позитивних сил. І віри у щось хороше. Така терапія була шалено потрібною! СПАСИБІ!
"так війна ж закінчилась. – а чи закінчилась війна?" (с)
дуже люблю отакі відчуття опісля, таке от приємне "послевкусие", коли не можу дібрати слів та не вдається вгамувати емоції. У "Поводиреві" все настільки по-справжньому, чесно та щиро, що є враження максимальної близькості героїв (от же ж вони – поруч!). Пророблена колосальна робота, приділено стільки уваги усьому, навіть найдрібнішому, – і все вийшло круто!
Емоційна я, емоційна! але тепер переповнює гордість за наших і за те, що цей фільм таки є тепер у нас!
Спойлерити не буду, але фільм вартує перегляду! Обов’язково, як тільки вийде у прокат, – знайдіть час та можливості. і перегляньте. Емоції – гарантовані.
Дивитися – однозначно. Самі перегляньте, друзів візьміть, знайомих, батьків, товаришів. Воно того варте!
Замість P.S.
На передперегляд "Поводиря" у "Доміон" я запізнювалася хвилин на 5. І охорона, звісно, уже не пропускала… До мене підійшов гарний статний чоловік, із дуже глибокими очима. "Пропустіть її. Її там чекають". І поперед себе провів у залу. Я ще раз обернулася вслід за чоловіком, а він усміхнувся і підморгнув. Такий щирий!
перегляд закінчився… починається прес-конференція… і на сцену вийшов мій рятівник – Олесь Санін. Приємно слухати розумних людей. і тих, хто бореться за українське мистецтво, за українське кіно і за українських людей мистецтва. До слова, на цьогорічний "Оскар" від України висунуто саме "Поводиря". Вважаю вибір більш ніж достойним, нехай щастить!
Слава Україні! Слава Героям!
Більше про передпрем’єрний показ, більше "живих" слів від Саніна та Кобзаря – у матеріалі ТУТ
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.