Про що ми згадуємо, коли чуємо слово Карпати? Звісно: краєвиди, ранковий туман і копиці сіна, полонини, Говерла і … бринза.
Але чомусь не згадуються, або якщо і згадуються, то в останню чергу, люди. Люди, які своїми руками творять і ці копиці, і цю саму бринзу. Люди, які, можливо, не в курсі останніх трендів паралельного для них світу великих міст, але, якщо замислитись, то саме завдяки їм й існують ці міста. Люди, про яких згадують два-три рази на рік на свята. Люди праці. Люди без яких, вибачте за пафос, неможливе існування цього світу.
Тут добірка фото всього лише з однієї поїздки до вівчарів. Це Руська Мокра, Тячівський район. Я не вперше бачив, як пасуться вівці і я к робиться сир, однак саме ці відвідини як для мене стали знаковими. Тут я зустрів двох чоловіків із різницею у віці 67 років. Першому, Івану Сасину, 78 літ – він пасе овець і робить сир все своє життя. Другому, Юрку Дикету, всього 11, він позіхає на світанку біля стайні, тягне відро овечого молока і грається із вівцями та козами. І ще не знає, як складеться його життя. І навіть не підозрює що є символом. Символом того, що бренд Карпат – овечий сир – має шанс вижити.
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.