Аби потрапити у справжню, ба навіть майже казкову зиму – із рясним і цнотливим білосніжним покривом та пухнастими ялинками – варто, незважаючи на місцями слизьку, а подекуди розбиту трасу, піднятися на Синевирський перевал.
Дух починає захоплювати ще на під’їзді: Синевирський – певно, найгарніший з усіх закарпатських перевалів. Розкішна панорама гір, «графіка» змішаного лісу на складному їх ландшафті, лапаті ялинки з мальовничим тягарем снігу, а ще – тиша, яка така незвична для міського жителя.
І байдуже до того екстриму на дорозі, посиленого неввічливими колегами-водіями: ця краса точно того варта. Тим паче, що трасою Міжгірщини тебе найчастіше супроводжуватиме гордий конвой зі струнких ялиць, і з цього оточення зовсім не кортітиме вирватися. І лише потім стане шкода, що цю саму дорогу, попри мантру про «пріоритетний напрямок розвитку Закарпаття», з аж такою завзятістю не проторюють туристи…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.