Багато наших різдвяних традицій є відгомоном давніх язичницьких вірувань. Численні обряди були пов’язані зі Святою вечерею перед Різдвом. Так, до прикладу, лемки на Святвечір у саду обв’язували фруктові дерева соломою, щоб не засохли й плодоносили.
Перед деревом господар промовляв, замахуючись на нього сокирою: «Я тебе зрубаю, якщо не будеш родити». Газдиня несла до стайні в металевій посудині вугілля, сушені польові квіти, часник і обкурювала корову та саме приміщення. Потім сіяла на корову мак і приговорювала: «Тоді би від тебе босоркані відібрали молоко, як визбирають цей мак».
Керечун залишали для заорювання в першу борозну
Такі деталі про давні традиції предків на Святвечір та Різдво знає науковий співробітник Закарпатського краєзнавчого музею ім. Т.Легоцького Ілля Грибанич. Він каже, що до цього свята гуцули і бойки також готувалися заздалегідь: прибирали в хатах, впорядковували хлів, білили, заготовляли дрова. Всі роботи мали завершити до Святої вечері.
Одним із важливих елементів, що передував їй, був обхід двору. Гуцули в новий горщик або миску набирали по ложці із кожної страви вечері, накривали хлібом, який першим виймали із печі. З цією вечерею і свічкою господар тричі обходив за рухом сонця хату, ставив горщик на святковий стіл і запрошував до вечері душі померлих.
Основним компонентом обрядів було випікання керечуна (корачун, кречунь). Цей хліб посідає центральне місце в народному ритуалі, символізуючи сонце. Керечун пекли із пшеничного, кукурудзяного або вівсяного борошна. Крім керечуна випікали й інші хліби, булки («калачики»), розповідає пан Грибанич.
У низинних районах керечун пекли з білого борошна у круглій тепші, описує краєзнавець Федір Потушняк. У нього вставляли невелику склянку із медом. У гірських районах керечун випікали із кукурудзяного або вівсяного борошна. До тіста додавали 12 зубчиків часнику і по 12 зерен із кожної рослини, які тут сіяли.
Керечун буває із діркою посередині або хрестом, куди кладуть зерно. Газдиня одягнена у гуню або вовняний петек, що символізує багатство, кладе тісто у тепшу чи на круг, і на дерев’яній лопаті саджає у піч. Спечений керечун кладуть на отаву або на сіно посередині столу, який покривають домотканою скатертиною. Прикрашають хліб вівсяним колоском і перев’язують конопляною ниткою, щоб був добрий урожай. А дівчата прикрашали барвінком, щоб того року було в хаті весілля.
Керечун на столі головний, а ще – 12 страв пісних. Залишається цей пісний хліб до Старого нового року або до Водохреща. Обрізають його із чотирьох боків і з’їдають, а «окрайці» дають худобі, щоб була здоровою. Цей хліб, як і паска, слугує ліками у різних випадках. Частину керечуна залишають на весну для заорювання у першу борозну на добрий врожай.
Качали керечун від порога до столу, аби хліб завжди був на столі. Скільки газдиня зробить кругів, стільки хліба буде. Федір Потушняк зазначає, що поширеним було випікання керечуна переважно у західній частині Закарпаття.
На поріг клали сокиру від нечистої сили
На Святвечір і гуцули, і лемки, і бойки клали на стіл всякі предмети: сокиру, молоток, в деяких місцях – ярмо та сідло. Стіл обв’язували ланцюгом, щоб добре велося, щоб сім’я була дружньою, здоровою, сильною, констатує етнограф. Сокиру іноді клали на поріг, оберігаючи себе у такий спосіб від нечистої сили. Зв’язування стола ланцюгом Ф. Потушняк тлумачив як зв’язування темних сил у природі: граду, вітрів, бурі або живих сил, які походять від людей або звірів (упирів, вовкулаків і т.п.).
На Святвечір у хаті мусить горіти вогонь, у піч кидають велике поліно. За столом при Святвечері мусить горіти свічка, святий вогонь, який не має загаснути, як вогонь у печі.
Але особливе значення має застеляти стіл отавою, а підлогу – сіном та соломою. Ф. Потушняк пов’язує зміст цього обряду із приготуванням місця для очікування померлих. Згідно з давніми слов’янськими віруваннями, на цю ритуальну вечерю приходили й душі померлих членів роду. І тому у новий горщик чи миску набирали по ложці з кожної страви і клали на підвіконня, або залишали на столі.
Для зустрічі предків, як бажаних гостей, на думку етнографа К. Кутельмаха, у багатьох слов’янських народів запалювався ритуальний вогонь, на який померлі родичі приходили зігрітися. Після добре родила яра пшениця.
У деяких селах на Гуцульщині напередодні ритуальної вечері жінки виходили за ворота з віхтем соломи з вівсяною снопа і там його спалювали. Наприкінці 19 -го – початку 20 ст. замість ритуальних вогнів засвічували свічки і не лише у хатах, але й на могилах родичів.
Перед вечерею заносили в хату кукурудзяні струки
Перед вечерею газда йшов до стайні і приносив до хати отаву, сіно або солому і вівсяний сніп. У деяких місцях сніп не практикували, в інших до хати заносили кукурудзяні струки.
Ті, хто робив сніп, то його частина зберігалася до Нового старого року, а частина – до весни, цим же зерном засівали, каже пан Грибанич. Коли господар заходив до хати, то звертався до хатньої челяді: «Христос рождається!» «Славімо Його!» – відповідали.
До вечері в сім’ї приступали, коли зійде перша зірка. На стіл газдиня клала 12 пісних страв: зварену пшеницю, мед, квасолю, рибу, горіхи, голубці із крупами, гриби, груші, повидло (леквар), печиво та інш. Запалювали свічку, у миску клали розжарене вугілля, на яке сипали ладан, кадили у хаті, молилися.
Після молитви господар говорив добрі слова своїй родині. Якщо в родині упродовж року хтось помер, то всі із сумом згадували померлого. Говорити про «усопших» було обов’язком. І тільки після цього приступали до Святої вечері…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.