Смачне щастя. На Закарпатті приживаються страви, що стимулюють вироблення серотоніну

Хінкалі, чанахі, хачапурі, суп харчо, пхалі, ткемалі, чурчхела, козинакі та інші страви вже давно як готують, так і смакують далеко за межами Грузії. 

Чимало таких смаколиків до нашого краю завіз представник грузинського княжого роду Василь Мачабелі, власник одного із закладів, де готують автентичні кавказькі наїдки.  2005 року він переїхав сюди з любові: одружився на тутешній дівчині. Відтоді прагнув більш докладно ознайомити ужгородців з усім багатством грузинської національної кухні. Чоловік каже, хоч кілька закарпатських страв чимось перегукуються з кавказькими, та все ж подібного тут не знайти.

Найменувань кавказьких смаколиків кілька сотень. Основ­на грузинська їжа – лаваш, сир, зелень, горіхи, свіже м’ясо, овочі, мука, яйця. Більшість із цих компонентів стимулюють вироблення гормону щастя. Певно, тому кавказці славляться своєю життєрадісністю.

Як розповідає ресторатор, грузинська кухня специфічна й особлива. «Жодному виду м’яса не надаємо переважного значення. Наші страви можуть бути  як зі свинини (мужужі), так і з баранини (чанахі), яловичини (суп харчо) чи птиці (чахохбілі). М’ясо січемо, тушкуємо, варимо, запікаємо в тісті, подаємо із зеленню й овочами, але найбільш традиційний спосіб  приготування – на відкритому вогні».

Також грузинська кухня відрізняється від інших використанням маси приправ, соусів. Ароматно-пряного ефекту додає стравам зелень. Без неї не обходиться жодна трапеза. Вживаємо кінзу, петрушку, кріп, крес-салат, естрагон, чебрець, зелену цибулю, м’яту. До будь-якого столу подаються також редиска, редька, цілі помідори, огірки, стручковий перець.

До кожної страви – і свої прянощі.  Важливо їх не змішувати. Усі спеції власник закладу привозить сам, трави також вирощує власноруч.

Джерело і складова частина більшості грузинських соусів – горіхи. Як додатковий компонент використовується також товчений часник. Найпоширеніший грузинський соус – ткемалі – кислувата підливка зі слив.

Особливістю їхнього хліба є те, що навіть через тиждень після випікання, він залишається м’яким і хрустким. Смакує не лише з кавказьким сулугуні, а й із закарпатською бринзою.

До слова, сири в Грузії – невід’ємна частина національної кухні. Вони готуються у глеках і бурдюках та використовуються і як закуска, і як інгредієнт для страв і пирогів.

Василь розповідає, що за­карпатці потрошку адаптуються до грузинської кухні. Пригадує, як раніше приходили відвідувачі до ресторану і традиційно замовляли шашлики. «А я довго пояснював, що печене на вогні м’ясо не є суто грузинською стравою. Ще питали, як ми робимо маринад. У нас немає  якогось особливого рецепту. Заправленому лише сіллю, перцем і цибулею м’ясу достатньо постояти дві-три годинки. Секрет смаку в тому, як готують: що частіше перевертати шматочки на вертелі, то краще. Ще одна важлива деталь – як розкладено вогонь. За давніми грузинськими традиціями кладемо на грань суху гілочку винограду. Це додає м’ясу незвичного відтінку», – продовжує Василь.

Відвідувачі закладу, що пригощає автентичними стравами, починають цікавитися не лише шашликами, а й іншими грузинськими наїдками. Приходять, наприклад, на хенкалі (схожі на пельмені), супи тощо. Особливо популярні хачапурі – грузинські паляниці з сиром. Їх є десятки видів, зокрема в Ужгороді можна скуштувати аджарські, листкові, з квасолею, м’ясом тощо.

Старий Замок

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук