На початку минулого століття у 1919 році на Закарпаття із Праги приїжджає молодий журналіст Флоріан Зеплетал. Він працює помічником губернатора Підкарпатської Русі Григорія Жатковича. Окрім виконання своїх адміністративних обов’язків Флоріан має захоплення: куди б він не йшов, де б не подорожував, він завжди бере з собою свій фотоапарат. Майже сто років по тому ми спробуємо уважно придивитись на фотографії Флоріана Заплетала і, можливо, ми побачимо те, чого вже давно нема…
Після першої світової війни Закарпаття на правах автономії входить до складу другої Чехословацької Республіки. З Праги на Закарпаття прибувають тисячі урядовців для встановлення у відсталому регіону чехословацької влади. Нова адміністративна одиниця під назвою Підкарпатська Русь отримує свій герб, прапор та свого губернатора. У той самий рік керівником відділу преси призначено молодого журналіста Флоріана Заплетала. Влітку 1919 року Флоріан Заплетал робить історичне фото – перед будівлею ужгородської гімназії він фотографує першого губернатора Підкарпатської Русі Григорія Жатковича, який походив з родини американських русинів. Кожен з чоловіків на фото має яскраво виражений характер і свою харизму, прикметно, що у центрі фото стоїть не губернатор Підкарпатської Русі, а людина у військовій формі… Це історичне фото, зроблене майже сто років тому, аналізує історик Павло Худіш
– Павле, кого ми бачимо на цій світлині?
– На цьому історичному фото, яке зроблено перед дверима сучасної лінгвістичної гімназії , сфотографовано першого губернатора Закарпаття Грегорі Жатковича, громадянина сполучених Штатів Америки, поруч з ним бачимо французького генерала Марія Константін Робер Паріс , він, власне, був головним командиром заміського управління Підкарпатської Русі,а поруч з ним бачимо віце – губернатора Петра Еренфельда.
– Чому ці люди стоять перед дверима школи?
– Будівля сучасної лінгвістичної школи була побудована у 1912 році і служила вона в якості дівочої реформатської школи, але у 1919 році змінились обставини, ми увійшли до складу Чехословацької республіки, потрібно було розмістити десь губернську цивільну управу, напевно, було прийнято рішення розмістити її у будівлі тодішньої школи.
– На той момент ця будівля мала функції сучасної ОДА?
– Можна і так сказати.
– Яку роль для Закарпаття відіграли люди, яких ми бачимо на світлині?
– Грегорі Жаткович відіграв дуже велику роль. У п’ятирічному віці разом з родиною він виїхав у Сполучені Штати Америки, де спочатку отримав середню, а згодом вищу освіту у престижному Пенсільванському університеті, де він здобув ступінь доктора права. Саме в Америці Жаткович у якості доктора права представляв як тоді називали угро – русинів перед світовим товариством. Пан Жаткович був особисто знайомий із президентом Сполучених штатів Вудро Вільсоном, звичайно, він також був особисто знайомий із президентом Чехословаччини Томасом Гаріком Масариком. Саме завдяки оцим особистим знайомствам доля Закарпаття була вирішена таким чином, що у 1919 році нас приєднали до Чехословацької республіки.
– На фотографії бачимо французького генерала, що він тут робив?
– Справа у тому, що так склалися історичні обставини, що у перші кілька років чехословацького правління, армією керували французькі генерали, у керівництві чехословацької армії у 1920 році їх було більше ста і ще більше трьохсот представників нижчого офіцерського складу. Це пов’язано з тим, що хоч чехословацькі вояки і пройшли хорошу військову підготовку під час першої світової війни, але саме легіонери, котрі воювали на території Російської Імперії ще не встигли повернутись у Чехословаччину, а армію будувати прийшлося у зв’язку з загрозами, які виникали зі сторони Угорщини та Радянського Союзу.
– Хто такий Петер Еренфельд?
– Еренфельд походив із шляхетного німецького роду. Цікаво, що у 1919 році У Чехословаччині було прийнято закон про те, що шляхетські прізвища , у яких вказувалось походження з якогось міста, були заборонені і тому ця людина взяла собі прізвище Еренфельд. На справді його прізвище має приставку “ VON” , тобто « З Еренфельду». Спочатку він був управителем чеського міста Брно. Ми не знаємо , чому його направили на Підкарпатську Русь: чи це було підвищення або покарання, але на Закарпатті він відпрацював лише кілька років, а потім, за деякими джерелами через корупційні схеми у яких він був заплутаний, його відправили назад у місто Брно, де він вже вийшов на пенсію.
– Чому було зроблено це фото? Воно було протокольне?
– Можемо припустити, що у той день в Ужгороді перебувала ще якась надзвичайно важлива людина і фото було зроблено перед зустріччю з цією людиною. Очевидно, що високопосадовці проводили якісь консультації.
– Чому саме ця світлина сьогодні є для нас важлива?
– Завдяки цьому фото ми бачимо роль Ужгорода, яку він відгравав після першої світової війни. Ужгород був непересічним містом, оскільки нашим підкарпатським військовим округом керував французький генерал, окрім того він був кавалером почесного легіону третього ступеня, а таких у світі було лише 107 чоловік. Ну, і, звичайно, присутність на цьому фото Грегорі Жатковича дуже важлива. На цей час, це єдиний громадянин Сполучених Штатів, який керував регіоном, який коли – небудь входив до складу Радянського Союзу. На той момент, Жаткович усе ще покладав великі надії на Чехословаччину, він був переконаний, що вона надасть Підкарпатській Русі широку автономію. Його погляд на фото дуже зосереджений і впевнений.
– І зовсім інший погляд має пан Еренфельд, у нього якийсь весняно – літній настрій….
– Насправді він розуміє, що він має надзвичайно важливу посаду – віце губернатор, бо саме віце губернатори відігравали першу скрипку у політиці, у той же час вони були трохи у тіні. Тут він мені нагадує героя роману Ільфа і Петрова «Серца русской демократии». І зовсім інший погляд має французький генерал – він гострий і зосереджений.
– Якщо уважно придивитись на фото бачимо ще четверту особу, хто цей чоловік. Який стоїть позаду?
– Скоріш за все це охорона, чехословацький солдат, який виглядає дуже напружено, і який абсолютно випадково потрапив на це історичне фото.
Далі буде…
Завдяки упорядникам Миколі Мушинці та Михайлові Сирохману у 2016 році в Ужгороді з’явився альбом світлин Флоріана Зеплетала. У всеукраїнському рейтингу «Книжка року 2016» у номінації «візитівка» книга отримала перше місце. Світлини для статті надані видавництвом Олександри Гаркуші.
Історію журналіста, який волею долі став літописцем нашого краю, ви зможете побачити на телеканалі Тиса-1. А наш сайт продовжить серію публікацій про цю непересічну людину і пам’яті про Закарпаття, залишену ним – нам…
Залишити відгук
Щоб відправити коментар вам необхідно авторизуватись.