Мультпсихоз

З мандрівок нашими електричками можна цілі книги писати – і того замало буде. Ото як люди вмостяться, зашарудять пакетами з добром усяким, рознесуть по всьому вагону ковбасно-яєчні «пахощі», бо ж удома не доснідали, – і ну говорити. Про політику, економіку, домашні клопоти, чому Одарка з сусіднього обійстя досі не заручена або ж як це Марина так швидко заміж вискочила.
… Була субота, сонце добряче припікало, й «електрон» прямував з Ужгорода до Львова. Встигли заграти-заспівати «поїздові» музики, мала обдерта ромка, випросивши гривеників, куняла десь у кутку. Позаду велася інтелігента бесіда: викладачка й садівник ділилися ботанічними секретами, що, де та як саджати. У дискусію, як краще щепити Ізабеллу, посвячені були всі.
Стала електричка у Волівці, набрала пасажирів і рушила. «Наступна станція скрблршшш», – уже традиційно пробелькотіло-прошипіло у вагоні. Аж тут завалило двоє чолов’яг років сорока. Видно було: вже добре на душу прийняли. Сіли собі, де вільно, й у вікно втупилися – ніби інопланетян уздріли. Враз один, кремезний такий, русявий, учепився оком за невеличку брошуру поряд на сидінні.
«Ци чувись таке, Іване? – загорлав. – Пишуть, же ся губка в ґатях, Спанчбоб… чи’кий фрас… Же наші діти в телевізорі рано позирають. Но, губка та – гомосексуаліст! І шо ґаті його – бабські. А телепузики – ко би подумав – ті ж геї, ще й наркомани! А моя Ліля дивилася їх колись, як у садик ішла».
Червонощокий огрядний Іван лише брови розвів та вуса покрутив. «А се-се! Лем послухай! – не вгавав його товариш. – Звірі ті, із якими твій Мішка наклейки збирав, – покемони… То демони! А Пікачу в них главний сатана. О, ще! Шрек! Зелений такий громила з язикатим ослом принцесу глядав. Пишуть, то садист і збоченець. Був там ще Піноккіо – як Буратіно наш. Та він то-то… транссексуал. Мужик у бабське дрантя перевдівався. А всякі аніме і манги, знаєш, же япошки роблять… Учені назвали «гендер-бендер». Бо – дораз зачитаю – заохочують змінити стать. Но се-се фінал! Діснейовські мультики, які нам сусідка Марта записала, – пор­нографія. І написали, же труїть людям мозок – гірше Чорнобиля, Йване! Том і Джеррі – терористи. Якісь сімпсони-гріффіни-футурами-південні парки є. Но про такоє нич’им не чув. Написано, то є зло ще більше».
 «І не лише ці, – долучилася до монологу інтелігента тітонька, яка щойно обговорювала  Ізабеллу. – У Росії мультики нашого дитинства забороняти хочуть… Докотиться ця хвиля й до нас. Пам’ятаєте «Ну, погоди!»? Панству «згори» чомусь здається, що Вовк і Заєць вчать дітей не дружбі, а рекету. Чебурашка і Крокодил Гена заохочують курити й знущатися над тваринами. Карлсон – то взагалі педофіл. Вінні Пух – ненажера. Бременські музиканти пропагують проституцію, насильство й азартні ігри. Поросятко Фунтик закликає до рабства і зброї. А пригадуєте – «в каждом маленьком ребенке, и мальчишке, и девчонке есть по двести грамм взрывчатки или даже полкило». Мавпочки буцімто провокують тероризм».
Вагонний планктон лиш очі округляв та все бутербродів пожовував, іноді охкав і ахкав від почутого. Освітня програма тривала аж до самого Львова, рейтинги не падали до останньої секунди. Ніхто в «електроні» не міг уторопати: якщо губки в ґатях, сатана-покемон і телепузики-наркомани ще можуть нерви залоскотати, то чим завинили добрі радянські Вовк і Заєць, Чебурашка і Гена, Фунтик чи мавпочки? А якщо депутати, які виросли на цих казочках, отак нині «креативлять»…
«Психи», – нарешті резюмував мовчазний Іван.