Мер vs ужгородці

Що пересічний ужгородець знає про регламент засідань міської ради? Коли розуміє, що це свого роду внутрішній закон ради, то це вже дуже добре. Адже містян те, як працюють їхні обранці, загалом цікавить дуже мало. Інша річ, якщо після ухвалення якогось скандального чи суперечливого рішення у ЗМІ з’являється список, хто і як голосував з цього приводу. Тоді й починається найцікавіше. Депутати, які репрезентують себе як опозицію, виявляється, досить легко вміють знаходити спільну мову з владою. А ті, хто ще вчора роздавав полум’яні коментарі журналістам про протизаконні дії міського голови, з’ясовується, запросто натискають «за».

Ужгород – місто маленьке, всі мають спільних друзів, родичів, друзів знайомих і так далі. Тому депутатам, які були не проти якогось дрібного дерибанчику чи чергової порції рекламних щитів, що так чудово «прикрашають» наше місто, так чи інакше доводиться світити сПИСКОМ перед людьми. На превеликий жаль, такі списки потрапляють у пресу не так уже й часто. Ну, а тепер їх не буде взагалі. Думаю, ужгородці таки краєм вуха чули, що не бачити їм тепер поіменних результатів таємного голосування, вибачайте за каламбур, як власних вух. Так вирішили наші обранці. Не хочеться тикати пальцем у тих, хто протягував такі зміни до на початку згаданого регламенту довго, послідовно і затято. Ігноруючи судові рішення, закон та інтереси ужгородців. Бо ж містяни до чергових виборів однаково забудуть про «за» цих «біло-синіх» чоловічків.

Але те, як прокоментував мер таку ухвалу, – це просто анекдот. Депутати, бачте, озлобилися й образилися на паскудні коментарі в Інтернеті, які з’являються після публікації чергових результатів поіменного голосування. Тонка душевна організація наших обранців для мене стала справжнім відкриттям. Бо в контексті того, як вони вміють відстоювати особисті інтереси, навіть не подумалося б про таку «неврастенію».
Єдине, що радує: у нас є психологічно підготовлений і стійкий мер. Він уже до всього звик, тому й мусить оберігати спокій не таких міцних і досвідчених депутатів. Думаю, обранці тепер можуть спати спокійно, їхнім нервам майже нічого не загрожує. А в містян, як показує досвід, коротка пам’ять.
Якщо пересічний ужгородець докладе собі труду вивчити регламент, він дізнається, що не так уже й легко йому потрапити на сесію і власними очима побачити, хто і як голосує. Бо, аби провідати депутатів у сесійній залі, треба мати запрошення. Одна з аргументацій цього цікавого нюансу – маленький розмір самого приміщення. Ви собі тільки уявіть: 120 тисяч ужгордців, які можуть громадою припертися на сесію! Усі ж не влізуть, а комусь відмовиш, то звинувачень у дискримінації не оберешся. Тепер вірите, що в депутатів важка й нервова робота? Я вважаю, що їм давно потрібно за цей труд видавати молоко. А мер – він хоч і витривалий, але ж не всемогутній: інтереси всіх захищати не може.

Коли ж серйозно, то такого роду мерсько-депутатські «відмазочки» – це навіть не виправдання, а справжня й нічим не прикрита зневага до ужгородців. Уже мовчу про те, наскільки ситуація, що склалася, корелює із законом. І, до речі, не сподівайтеся на журналістів, які якось та видобудуть потрібну інформацію та й до сесійної зали без запрошення вхожі. Бо хоч що б дізнався, відкопав, чи написав журналіст, без відгуку громади, резонування, без її дальшої дії чи бездіяльності, – він може хоч на плоті писати. Мер знає: доки містянам «фіолетово», йому жоден медійник з усіма своїми скаргами в прокуратуру, міліцію, СБУ – не страшний.

Будьте першим, додайте коментар!

Залишити відгук

Ваша електронна адреса не буде опублікована.


*